#щоденник 11.ХМинуло 5 днів з початку навчання. Майже перший тиждень з девʼяти, що ми тут будемо. Кажу з упевненістю: це повний бардак! Ніякого навчання в жоден із цих 5 днів у нас не було. Поруч із нами азовці, у них цілий день щось стріляє, вибухає, грбкає, у нас тільки ляси точаться. Позавчора видали броню, сьогодні видали автомати. Сьогодні мала бути «обкатка» (над нами мав проїжджати бтр). Що ви думаєте: правильно, він зламався. Сказали, до вівторка полагодять. Дали зброю, жодної дії з нею не було. Так, про око, щоб було. І все тут «про око». Увесь тиждень у нас срана теорія, вчора я 20 хвилин читав взводу статут (на кий біс?), сьогодні якась Наталя, психолог, дві години нудно мʼяла квашу про стрес, що аж сам взводний сказав, що ловив сон, поки вона язик розминала. Але так прописано у програмі і нема питання поставити її під сумнів. У нас навіть є журнал з оцінками (sic!), куди нам поставили бали за фізо, хоча фізо у нас жодного разу (за тиждень!) не було (і не буде, певно, ніколи, можливо лиш у мене, якщо я, як учора, задовбуватиму взводного, щоб ганяв мене!). Курс збільшили на 2 місяці, ніби щоб «покращити навченість особового складу», вказівка з Генштабу. Але це також про око. Підміна понять. Його не «збільшили», а просто розтягнули. І все в нашій державі так, куди не кинься: в школі, в університеті, в армії — всюди на паперах так, а в реальності інак, паршиво. Я пожартував з товаришем сьогодні, що ми тут на вакаціях: ліс, безкоштовний харч, товариство не без насолоди й сміху, фізична активність, яку я влаштовую собі за своєю волею. А, ще й платять кілька тисяч (це буквально, якщо що, нам тут заплатять за ці два місяці мінімалку: 3-5 тисяч/місяць. Скажу скажу вам, як отримаю). Звісно, що тут всі не можуть збагнути, що я тут пак роблю, молодий і розумний, заробляючи фіксером у сотні разів більше. Казали, в НГУ центри краще ніж в ЗСУ. Погані. Тут немає радянщини з її армійщиною. Але тут є щось гірше: пофігізм і відсутність дисципліни, лайтовість і відсутність порядку. В НГУ хороший лиш Азов, все інше — погане (я про підготовку). Можливо, я й химери плекаю про Азов, позаяк там не був і кмб не проходив, але те що чув від хлопців і навіть інструкторів, схиляє мене до такої думки. Хороший, бо Азов — це спецпідрозділ, у них нема сотень різношорсних людей віком переважно за сорок, які всі хочуть захищати стратегічні обʼєкти. Їх тренується 15-20 душ за курс, усі молоді та сильні. Хто не витягує, іде інде. Це спецпідготовка. Саме таке підійшло б мені: де ламають, але не зламуються. Quid faciam ergo? (Отже, що робити?) Перевестися зараз в Азов, не закінчивши цього курсу, я не можу. Відтак, лишатимусь тут, а далі в бригаду. Про Хартію відгуки радше добрі, та й у них своє навчання буде. Повоюю там, а далі…, а далі буде видно. Висновок.Якщо хтось із вас думає вступати в армію, от вам моя рада. Коли ви хочете справді воювати, і ви не інвалід, себто можете завиграшки бігаєте по 10-15 км, сильні в ногах, руках і психіці, і вас бісить, коли ви нічого не робите, шукайте спецпідрозділ. Не йдіть у загальний казанок. Вас тут розчаровуватимуть і ваші «побратими», по-більшості бусифіковані (кого ТЦК-ашники запакували у бус), і командування, яке нічого не робить, щоб усю цю ху*ту якось змінити.Я ж, натомість, пізнаю цю систему зсередини. І це цікаво. Шкода, правда, що воно так. І, мені здаєтесь, його легко можна було б змінити на краще. Просто ніхто нічого не хоче. Навіть у молодих інструкторів тут пропадає запал, і це сумно. Я був спершу кращої думки про нашого взводного, але зараз розумію, що він зламався (чи не в Азові він не пройшов кмб?) і змирився отримувати 23 тисячі на місяць і бути інструктором, лишаючи в спокої хлопців і не воюючи з системою. До цієї теми я ще, можливо, пробігом вертатимусь, але тут основне. Бувайте здорові.