#щоденник Дістав незавершену за той місяць. Закінчив і la-voilà. 19.ХІІДивуюся словниковому розмаїттю нашого сержанта: «Сука-блять, це пізда нахуй». Пацик приїхав сюди з бойових, де ризикував лишитись назавжди. Втім не думаю, що саме це вплинуло на його манеру висловлюватись. З іншого боку, хіба є якийсь інший вислів, здатний виразніше змалювати усю скрутність ситуації? У нас був перекур. Ми спитали в нього про останній вихід. «Останній вихід? — каже він поривчасто своїм горянським акцентом предків, поглядаючи вниз і пальцями перебираючи сигарету. Тоді підіймає очі, і вистрілює: “Та це була пізда нахуй». Павза. Спльовує, хитає головою, очі бігають, немов розгублені, але він зібраний. «З 12 вернулось двоє: я і ще один, решта — двохсоті і трьохсоті”. Переводить очі додолу і додає: “Це пізда нахуй!». Хіба скажеш краще? Пізніше він розповість мені, як ранило тоді його друга. “Це через мене”, — каже. “Як це?” — питаю. “Я сказав йому іти в одне місце, він почав рух, і йому в спину вʼїбали бронебійною кулею. Плиту нахуй пробило. Дірка в спині була така, що два кулаки можна було всунути. Але я його тоді і спас. Тільки почув, що він 300, я давай хуярити по підарах з Форта. Братіку, я тоді висадив у них коло 40 вогів! Вони там, певно, були в ахуї! Тоді підбіг до нього, наклав оклюзійку, і ми його винесли. Вижив.” Лишаю вас із цим фрагментом. Тут засилля матів, але інакше ніяк. На війні усе спрощується: добре — це +, а погано — це п**** на***. На БЗВП мені пророчили, що я почну матюкатися. Я не почав, а це — літературна вправа)PSЗапамʼятайте цього сержанта, про нього ще буде)