Сьогодні день, коли я дізналася, що в Абук є світла тема. Я чомусь думала, що це просто чорний застосунок.

Зайшла розповісти, що прослухала два трилери Еліс Фінні — «Камінь, ножиці, папір» та «Прекрасно потворний». І мені сподобалися обидва. Попри те, що вони досить схожі.

Я навіть почитала кілька інтерв’ю авторки, у якої, до речі, вже досить багато книжок.

Що спільного в цих двох романах?

Передусім це трилери про шлюб, у якому люди вже встигли багато чого пережити, розчаруватися одне в одному, накопичити образи й таємниці. Вона пише про те, як двоє людей можуть прожити разом багато років, але мати абсолютно різні уявлення про своє спільне життя.

Люблю трилери про дорослих втомлених людей.

В обох книжках ми чуємо історію від імені двох (а може, й більше, не будемо спойлерити) персонажів. Кожен розповідає свою правду, кожен хоче виглядати трохи кращим, ніж є насправді. І поступово ти починаєш сумніватися в усіх версіях подій.

А наприкінці, звісно, стається той самий плот твіст.

Фінні розповідає в інтерв’ю, що завжди знає фінал ще до початку роботи над романом. Вона дуже детально планує сюжет і розв’язку. Тобто всі ключі до розгадки мають бути в тексті, але я звісно, ніколи не перечитуватиму ці трилери, щоб перевірити, наскільки чесною була гра.

Розв’язка «Прекрасно потворного» здалася мені трохи дивною. Не сам твіст, а те, як авторка вирішила завершити цю історію. Хто читав, як вам?

Це тексти, до речі, про письменників.

Зараз знижка, то беріть на осінь.