Безперечно, будинок у Зеленому Гаю відзначався більшою розкішшю, ніж будівлі в ко-лодяжненському маєтку. Він мав свій архітектурний стиль, у якому відбився смак Ольги Петрівни, - чудовий зразок поєднання національної традиції заміського будівництва і ландшафтного влаштування. Навіть у будівлях другорядного призначення виявився її бездоганний естетичний смак. «Улаштовуючи домівку, мама у всьому не забувала про естетику, а не тільки про вигоду чи гігієну. Навіть такі прозаїчні спорудження, як льодовня чи купальня, - і ті в Зеленому Гаю були незвичайні: льодовня з майстерно зробленою соломʼяною стріхою і маленькими віконичками та ґаночком здавалась якоюсь таємничою хаткою в лісі, а купальня (властиво, роздягальня) поставлена під вербою, що похилилась над водою, з гладенько виструганих дощок з широким вікном в стіні, оберненій до річки, з лавками навколо й усередині та зручними східцями до води, вабила око. А що ці дрібниці характеризують особу, - то пригадується мені такий випадок: по сусідству вІд Зеленого Гаю купив собі дачу місцевий поміщик (граф Ламздорф), а тому, що він свого берега не мав, то поставив свою купальню загального користання на дорозі, що впиралася в річку й межувала з Зеленим Гаєм. Купальня його була звичайна, незугарна халабуда та ще й яскраво пофарбована вохрою, і дійсно - на тлі чудового берега Псла це було як "більмо на оці", мовляла наша мама. Коли це одного літа приїздимо до Зеленого Гаю, аж тої купальні нема - згоріла зимою. Ми були певні, що її хтось підпалив, і жартували, що це, очевидно, естетичне почуття гадячан не витримало такої наруги над їхньою природою. Мешканці Зеленого Гаю почували вдячність до цього невідомого естета». Дописую есей та дочитую трохи про Зелений Гай. І думаю про те, що через русню у нас про цей маєток є тільки спогади. Думаю, що росія намагається знищити нас так багато років, знищити нашу пам’ять, історію, наші будинки, книжки. Намагається вбити нас щоночі.