Коли ми говоримо про книжки | Все частіше говоримо: «Це був найстрашніший обстріл». Яке ж дивне й мо...

Все частіше говоримо: «Це був найстрашніший обстріл». Яке ж дивне й моторошне це порівняння. Постійне очікування найгіршого.Сьогодні було страшно від вибухів і постійного звуку шахедів, які низько летіли над містом. Залишки одного з них лежать біля сусідньої школи.Влучання у Нацхуд, музей Чорнобиля, Малу оперу, книгарню, нову галерею. Список доповнюється з кожним відкриттям соцмереж.Знову розбито McDonald’s, який першим відкрився в Києві 24 травня 1997 року. Я дивлюся на календар і розумію, що сьогодні якраз річниця. Я була на відкритті й потім сотні разів. Як і на ринку поруч. Ринку, здається, більше немає.Якщо дивитися з Білоруської на Лук’янівку, видно вигорілий вщент годинник «Квадрату». Я водночас думаю про людей, які все втратили, і збираю якісь свої спогади.Єдине, що я відчуваю після ночі, це злість. Хотілося б поплакати, але якось не виходить.«Пощастило» зараз звучить у дуже дивних словосполученнях: пощастило, що батьків не було вдома; пощастило, що вибило тільки кілька вікон.Вулиці у склі. Броунівський рух. Працює кав’ярня. Люди говорять, що не можуть знайти третього кота. Обрізають дерева. Розбирають завали.І все таке зелене й несправедливо гарне навколо. Цвіте акація. У дитячому садочку за вибитими вікнами якісь малюнки.Подруга говорить, що нікого вдома не було, але й дому тепер немає.