📰 Нова Водолага

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!Війна нещадно забирає життя наших воїнів без зупину і розбору, чи то обстріляний досвідчений боєць, чи той, що тільки нещодавно взяв до рук зброю. Саме так сталося цього разу. У районі населеного пункту Зарічне Краматорського району Донецької області, 19 грудня загинув наш земляк, житель Новоселівки Олексій Олексійович Петриченко, 24 березня 1985 року народження. Лише кілька тижнів минуло, як він став на захист рідної Батьківщини, тому так несподівано прийшла ця страшна звістка, приголомшені рідні й друзі, всі, хто знав Олексія. Він був навідником кулеметного взводу механізованого батальйону Збройних Сил України. Не встиг набути досвіду, не встиг, зібравши волю в кулак, нищити ворогів зі всією відвагою та сміливістю.Його найрідніші люди, дружина та вісімнадцятирічна донька, хвилювались за нього, вболівали всім серцем і мріяли, щоб швидше закінчилась війна, він повернувся до мирного життя, щоб усі воїни повернулись в свої сім’ї, де їх чекають. А тепер їх бентежать невтішні думки, на очах сльози, в душі розпач і скорбота, сум і гіркота втрати... Олексій дуже любив свою родину, був турботливим татом та чоловіком. Мав добре, щире серце, сповнене любові до близьких. А ще співчутливу душу, намагався всім допомогти, підтримати в скрутну хвилину, привітно і доброзичливо посміхався, завжди знаходячи потрібні слова. У скорботі й колеги Олексія по роботі, працівники приватного підприємства, де він пропрацював 20 років, від моменту створення. Там його завжди поважали й цінували за відповідальне ставлення до своїх обов’язків, надійність, життєву мудрість та досвід. На Олексія можна було покластись, він не підведе, - це знав кожен. Вони так чекали, що він повернеться. Проте доля розпорядилась інакше.Солдат Олексій Петриченко загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу на Донеччині. Обірвалося життя в самому розквіті, позбавивши сім’ю рідної людини, друзів і колег – надійного, порядного товариша. Наш святий обов’язок зберігати світлу пам’ять про відважного воїна, який поклав своє життя за мирне майбутнє. Ніколи не забудемо і не пробачимо! Нехай квіти на могилі та добрі слова стануть проявом вдячності Олексію за Подвиг.ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!!!

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!Останніми днями сиплються трагічні звістки на Нововодолазьку громаду, як вишневий цвіт навесні, щедро насипають горя кляті сусіди в наші сім’ї. І не видно ні кінця, ні краю тому болю, що несуть непоправні втрати рідних. З глибоким сумом та скорботою сповіщаємо про смерть нашого мужнього Захисника, відважного воїна Сопіна Миколи Дмитровича, 13.09.1966 року народження, головного сержанта взводу управління начальника протиповітряної оборони Збройних Сил України. Тяжка хвороба завадила йому виконати свою найважливішу справу – вигнати окупантів з Батьківщини назавжди. Він помер 3 грудня, знаходячись на лікуванні в ДУ « Інститут загальної та невідкладної хірургії ім. В.Т. Зайцева НАМН України» в м.Харкові. Народився і виріс Микола Дмитрович Сопін у Запоріжжі. Він був із тих справжніх воїнів, що здатні свідомо взяти на себе відповідальність і роками боротись на полі бою за рідну землю. Наш Герой чітко розумів своє місце у цьому кривавому коловороті військових дій, в якому знаходився з 2014 року. Він робив усе від нього залежне, щоб наблизити Перемогу. За відмінне виконання обов’язків був нагороджений медалями «Ветеран служби», «20 років сумлінної служби» та почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест». Саме військова служба привела його на Нововодолажчину на самому початку повномасштабної війни. Насправді доленосними стали для нього ці дні, які з одного боку були найдзвичайно важкими, а з іншого... Він зустрів тут свою майбутню дружину, підтримував і допомагав їй у волонтерській справі. Вони знайшли один одного, згодом одружились та мріяли про щасливе життя під мирним небом. Вона була йому надійним тилом, а він вразив її своєю надійністю, турботою, ніжністю та відчуттям справжнього чоловічого захисту. Відтепер знову все по іншому…втрачені всі надії та сподівання, холодний вітер віє у душі та неймовірна туга оселилась на серці. Чому такий короткий його вік, чому таке швидкоплинне щастя?...Назавжди в пам’яті тих, хто був знайомий із Миколою Дмитровичем залишаться його добрі очі та усміхнене обличчя, його доброта та чуйність, виняткова здатність першим приходити на допомогу, бути надійною опорою близьким та побратимам. Наш святий обов’язок берегти світлі спогади та гідно вшановувати всіх, хто пройшовши дорогами війни тисячі кілометрів, знайшов свій війчний спокій на нашій рідній землі. Низький уклін старшому сержанту Миколі Сопіну за особистий внесок у захист нашої держави та виборювання миру для українців, відвагу та мужність. ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!!!

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!! Щомиті вже котрий рік поспіль триває боротьба за вільну і незалежну Україну. Щогодини на невидимому фронті рідні зниклих безвісти докладають чималих зусиль, чекають усією душею новин, які додадуть віри, надії, чи подарують змогу провести в останню путь Героя, який поклав своє життя на полі бою. Саме так тривало майже півроку. З 16 квітня 2025 року перервався зв’язок із нашим земляком, відважним воїном Бірьовим Сергієм Олександровичем, 30. 01.1979 року народження. Він загинув саме цього дня в районі населеного пункту Новооленівка, Краматорського району Донецької області. Лише через кілька місяців за допомогою ДНК-експертизи вдалося офіційно підтвердити його загибель. Сергій був водієм-електирком відділення польового водопостачання інженерно-технічного взводу групи інженерного забезпечення Збройних Сил України. На початку повномасштабного вторгнення був мобілізований до війська і до останнього подиху залишався вірним військовому обов’язку. Народився і виріс Сергій у Новоселівці, а останні 15 років жив у Ватутіному. За кермом автомобіля пройшло багато років, адже він був професійним водієм. Добрий і чуйний, він ніколи нікого не образив ані словом, ані вчинком. Мав щиру вдачу і людяне серце, сповнене любові і співчуття до тих, хто у біді. Його доброзичливе ставлення до всіх, кого він знав, турбота про рідних, вірна дружба були безумовними правилами життя. Вдома на нього чекала мама, яка без сліз не прожила жодного дня, відтоді як перестала чути його голос. Хвилювалася донька, для якої спілкування із татом було надзвичайно цінним і важливим, останнім часом вони стали як ніколи раніше близькі один одному. Не загоїться рана на серці мами. Не перестане стискатися від болю серце рідних і близьких у молитвах за упокій душі мужнього воїна. Нарешті він знайде свій вічний спокій на рідній землі. І ми не маємо права заспокоїтись, допоки ворог топче нашу Батьківщину своїми брудними чоботами, пропитаними кров’ю наших дітей, Захисників, залитими слізьми матерів. Ніколи не забудемо і не пробачимо! Низько схиляємо голови в пошані перед відважністю, стійкістю та хоробрістю нашого Героя-земляка, солдата Сергія Бірьова.ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!!!

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!Що не день, то надходять тревожні звістки з фронту, стискається серце від тяжких, сумних новин. Часом здається, що ні кінця, ні краю цьому пеклу, непоправним втратам та болю. Знову Нововодолазька громада в жалобі. 31 жовтня 2025 року від отриманих ушкоджень внаслідок бойових дій, обірвалося життя нашого Героя-земляка Шаптали Павла Олександровича, 24.01.1997 року народження. Він був оператором безпілотних літальних апаратів відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем Збройних Сил України. Це сталося поблизу населеного пункту Бригадирівка Ізюмського району Харківської області. Вже два роки, як Павло добровільно став на захист нашої держави. Його військовий шлях пролягав здебільшого по гарячих точках Харківщини. Жив Павло Шаптала у Вільхуватці нині Ватутінського старостинського округу. Тут, у рідному селі, на нього чекала бабуся, завжди хвилювалася, щоб із онуком нічого не сталося. Бентежився тато, всі рідні й близькі, адже він такий ще молодий, не встиг побачити життя, втілити свої мрії –зустріти кохану дівчину, створити сім’ю, виховувати дітей та бути щасливим під мирним українським небом. Заради цього він пішов на фронт. Хотів зробити все від нього залежне, щоб наблизити Перемогу. Навіть покинув роботу на станції технічного бслуговування автомобілів. А ця справа була йому до душі, працював з віддачею, отримуючи цінний досвід. Його б вольовий характер, прагнення допомагати людям, бути корисним, порядність, рішучість та наполегливість у досягненні мети, а разом із тим чуйність і доброта, неодмінно дозволили б стати успішним, побудувати свою щасливу долю. Та війна відібрала найважливіше - життя. Він віддав його заради миру на рідній землі, заради майбутнього прийдешніх поколінь в незалежній державі, де не чутно вибухів, де не здригається серце від жахливих новин, де не гинуть від рук ворогів ні в чому не винні українці. Наш обов’язок пам’ятати подвиг кожного полеглого Героя. І нехай світлі спогади про Павла Шапталу, мужнього і відважного воїна живуть у душах усіх, хто його знав, а також жителів громади, допоки б'ються наші серця і лунає "Слава Україні".ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!!!

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!Невблаганний час рахує дні, години, хвилини. Цей відлік для кожного має своє значення, особливо коли навколо війна і страшна реальність диктує свої умови. Надзвичайно довго тягнеться час, коли чекаєш додому з фронту рідну людину, хоча б якусь звістку, коли тиша невимовною тугою лягає на серце. Ще 16 грудня 2024 року, під час ведення бойових дій поблизу населеного пункту Новоіванівка Курської області, загинув наш земляк Герман Олександр Васильович, 08.04.1978 року народження, головний сержант механізованого взводу механізованого батальйону Збройних Сил України. Під час великого обміну тілами в червні 2025 року, його вдалося повернути на рідну землю. Але тільки днями з’явилась можливість організувати поховання, провести Героя в останню путь з усіма почестями, на які він заслуговує. Бойовий шлях Олександра розпочався ще в 2014 році й з того часу він був нерозлучний з військовою справою. На початку повномасштабного вторгнення працював у військкоматі, близько до серця сприймаючи все, що відбувалось. Він був справжнім патріотом, тож добровільно пішов на фронт і опинившись на передовій, ніколи не ховався за спини побратимів. Мужньо боронив нашу державу та нас із вами під Бахмутом, Часовим Яром, на гарячому Донецькому напрямку, а згодом на Курщині. За сумлінну військову службу був нагороджений відзнаками Президента України «За участь в антитерористичній операції», «За оборону України», численними Грамотами та Подяками. Виріс Олександр у Федорівці, там прожив найбільше років свого життя. Увесь цей час на нього завжди чекали батьки, донька та дружина, для яких життя взимку минулого року змінило свій колір на чорний. З того часу як із ним перервався зв’язок, як збирали по крихті інформацію, а потім як робили все від них залежне, щоб повернути його тіло. Не знаходила собі місця весь цей час донька, для якої тато завжди був близькою за духом людиною, прикладом та авторитетом. Вона навіть обрала собі таку професію, стала військовою. Немає меж розпачу дружини, для якої він був надійною опорою. Скільки пролито сліз рідними нашого Захисника –героя. Рідний брат та дві сестри, їх сім’ї, сумуватимуть за ним. Довіку залишиться зраненим серце мами, ще не раз озветься пекучим болем у душі доньки відсутність тата. Їм усім його не вистачатиме. Відданий військовій справі, по-справжньому сміливий, відповідальний Олександр Герман захищав від ненависного ворога в першу чергу український народ та своїх рідних, віддавши найдорожче – своє життя. Його мужність та героїзм назавжди у нашій пам’яті. Рідні, близькі та всі, хто його знав, завжди пам’ятатимуть яким він був оптимістом, з добрим та щирим серцем, завжди на позитиві, вірним товаришем, рішучим та енергійним, до глибини душі та останнього подиху - вірним патріотом своєї Батьківщини. ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!!!

Сьогодні як і завжди, як і по всій Україні о 9:00, ми вшановували хвилиною мовчання наших полеглих героїв. Сьогодні я був в центрі нашого селища. І мене переповнював невимовний біль, сум та можна сказати розпач. Для того аби ми вшанували пам'ять героїв, нашим дітям та не байдужим мешканцям, доводиться з плакатами перекривати дорогу. Я стояв слухав ці удари церця і був злий. З жодної машини яка зупинилась не вийшов ні один пасажир, ні один водій. Таксисти які стоять на стоянці, ЖОДЕН, ЖОДЕН не вийшов з машини. Люди, чі ви не люди. Ви живете, смієтесь, дихаєте та невже ж вам не має сил віддати ту єдину за 24 години ХВИЛИНКУ аби вшанувати пам'ять тих завдяки кому ми звами можемо жити в своїх домівках, бачіти радісні усмішки на обличях наших дітей. ПРОКИНЬТЕСЬ. Я дуже злий і засмучений.Я дякую тим хто кожного ранку організовує цю акцію, я уклінно дякую дітям які беруть участь і цій акції. І звертаюсь до людей НЕ БУДЬТЕ ТАКИМИ ЧЕРСТВИМИ, ЗНАЙДІТЬ В СОБІ СИЛИ ПОДЯКУВАТИ ПОЛЕГЛИМ ГЕРОЯМСЛАВА УКРАЇНІ!facebook

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!Знову страшна звістка сколихнула нашу громаду. Поблизу населеного пункту Степова Новоселівка Куп’янського району Харківської області 3 червня загинув наш земляк Савін Віктор Миколайович, 26.12.1973 року народження. Він ніс службу на передовій, на посаді старшого оператора відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів механізованого батальйону Збройних Сил України. Не можуть повірити у тяжку втрату дружина, донька та син загиблого Героя.Захищати Батьківщину Віктор пішов у грудні 2022 року і з того часу  воював на Куп’янському напрямку - найгарячішому, де від атак та обстрілів з боку ненависного ворога немає спокою ні вдень, ні вночі.  Молодший сержант Віктор Савін, виявивши стійкість і мужність, боронив рідну землю від рашистської нечисті, він виборював для нас такий жаданий мир і спокій. Поклав заради цього своє життя! А ми увічнимо його Подвиг і  не втомимося дякувати Герою за сміливість, жертовність та особисту відвагу! ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!!!

‼️До Великодніх свят Нововодолазька селищна рада організовує видачу продуктових наборів сім'ям мобілізованих‼️‼️До уваги членів сімей військовослужбовців, які зареєстровані у Новій Водолазі, та чиї рідні захищають Україну‼️⭕Запрошуємо вас у четвер, 17 квітня, та у п'ятницю, 18 квітня, з 8.00 до 16.00 години отримати в приміщенні ліцею #1 продуктові набори.⭕При собі треба мати ОРИГІНАЛИ наступних документів:✔️паспорт або ID картку отримувача;✔️свідоцтво про народження дітей військовослужбовця;✔️свідоцтво про шлюб(для дружин військовослужбовців);✔️довідку ВПО - для сімей військовослужбовців, які є ВПО;⭕Також отримувачу продуктового набора ОБОВ'ЯЗКОВО треба мати документ, який підтверджує статус захисників станом на 2025 рік.‼️ВАЖЛИВО: буде видаватись один продуктовий набір на сім'ю військовослужбовця( або дружині з дітьми, або батькам)‼️⭕Сім'ї військовослужбовців, які зареєстровані на території старостинських округів громади, отримають набори в офісах старостПідтримка важлива!❤️Все буде Україна!💙💛

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! І знову страшна звістка з фронту, знову з Бахмутського району Донецької області. Там, в населеному пункті Григорівка Сіверської міської громади, 10 січня 2025 року загинув Росторгуєв Олександр Вікторович, 14.12.1985 року народження. Він був стрільцем аеромобільного відділення аеромобільної роти Збройних Сил України. Ворог поцілив FPV-дроном в автомобіль, у якому знаходився Олександр. Тяжке поранення виявилось несумісним із життям. Перестало битись серце відважного захисника, назавжди залишивши біль і горе в душах його близьких.Олександр Вікторович Росторгуєв народився і виріс в м.Мерефа, там живуть його батьки, а створивши сім’ю, переїхав до с.Рокитне. Вдома його чекала родина: дружина, син-підліток та маленька донечка, яких він любив і про яких турбувався. Немає слів, щоб передати горе і розпач мами, тата і всіх рідних від непоправної втрати. Неможливо повірити в те, що сталося, адже Олександр любив життя, був доброзичливим, щирим, привітним до людей, односельців. Його бойовий шлях виявися занадто коротким. Лише в серпні минулого року став на захист нашої країни, а вже через півроку загинув від ворожого удару. Під час виконання бойового завдання, захищаючи незалежність та територіальну цілісність нашої Батьківщини, відважний солдат Олександр Росторгуєв поклав своє життя за мир, за наше світле майбутнє. Не втамувати біль і тугу. Ще одне ім’я Героя-воїна, який залишився вірним Україні до останнього свого подиху, викарбується в нашій пам’яті назавжди.ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!! Донецький напрямок… Бахмутський район, населений пункт Дружба. Саме звідти надійшла у Нововодолазьку громаду скорботна звістка про загибель нашого земляка, Котова Володимира Миколайовича, 17.11.1970 року народження. Життя молодшого сержанта, командира механізованого відділення механізованого батальйону однієї з військових частин Міністерства оборони України обірвалось 10 січня 2024 року під час захисту територіальної цілісності та державного суверенітету нашої Батьківщини. Володимир народився і виріс у Харкові, а в с.Новоселівка мешкав близько 15 років разом з мамою та сестрою, а потім приїздив до них як тільки був вільний час, щоб допомогти по господарству. Працював у Харкові на будівництві, мав золоті руки. Його бойовий шлях розпочався 10 серпня 2023 року. Він добровільно став на захист України, відчуваючи, що саме там, на фронті, потрібен як ніколи і ніде раніше. Заїхав до сестри попрощатись та з того часу вони не спілкувались. Часто його згадувала, переживала, а додзвонитись до нього не могла. Він приходив до неї уві сні й навіть наснився перед загибеллю. Десь глибоко у серці відчула, що сталось непоправне горе. Вони з Володимиром у дитинстві та юності були близькі, підтримували один одного. Вона завжди за ним сумуватиме і пам’ятатиме, яку він мав веселу вдачу, який був чуйний і доброзичливий, ніколи не скаржився на долю, був працьовитим і щедрим. Молодший сержант Володимир Котов приєднався до багаточисельної армії наших українських небесних Захисників, залишивши по собі приклад героїчного Подвигу в ім’я миру та Великої Перемоги, у яку ми всі непохитно віримо. Тож доземний уклін відважному воїну! ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!!!