Горіха Зерня

Я вирішила до зборів підходити більш формально, починати і закінчувати з відео звіту. Прошу хлопців на камеру сказати, хто вони, для чого машина і окремо підкреслити, що це звернення до нашої з вами сторінки. Мені здається, це відповідатиме новим стандартам доброзвичайності. Але все одно нічого не виходить. Зібрати їх усіх разом неможливо, вони працюють, тобто лупашать.Ситуацію з наявним транспортом теж описати не можуть, у них слова закінчуються. От у цьому підрозділі хлопці їздять на квадроциклах. На один-єдиний пікап тільки молитися можна, щоб він ще трохи протримався. І своя, і волонтерська техніка горить, це правда . Запитайте будь кого, вам скажуть, що машини там - витратний матеріал. З іншого боку, хай це краще будуть машини, аніж люди. Франківський фонд "З божою допомогою", якому допомагаю я :) , вже кинув полякам завдаток за непоганий пікап. Та ще історія, знаходити нормальні машини все важче, нормальних власників майже неможливо. Дуже б хотілося викупити автівку, щоб завдаток не згорів. Тому у коментарях я викладаю відео від хлопців, викладаю реквізити і прошу вас приєднатися до збору або хоча б підтримати коментарем, бо після цього допису сторінка знову обвалиться. А там буде видно.

Отже, щоб нічого не забути. По перше, дякую Українському інституту за запрошення на фестиваль до Словаччини. Якщо хтось не знає, це наша державна установа, яка підтримує горизонтальні мистецькі зв'язки та займається "культурною дипломатією". Цього разу серед "культурних дипломатів" опинилася і я, і для мене це дійсно почесна і відповідальна місія. По друге, дякую своєму словацькому видавництву Dajama, у якому вже вийшов переклад "Доці", а до кінця року буде і переклад "Шептухи". Здається, вони встигнуть першими у Європі, можливо навіть раніше за чехів. Дівчата займалися медійною складовою, організовували інтерв'ю і присутність преси на події. Також окрема подяка Міхалу Гворецькому, який модерував мою зустріч, а після події запросив на абсолютно феєричну оперу "Ейнштейн на пляжі". Так співпало, що Братислава одночасно приймала і мою презентацію :) і цю легендарну постановку, яка уже 50 років спантеличує Європу. І дякую Анні Сєдих, яка перекладала для мене більше трьох годин того дня. Це дуже багато і виснажливо для перекладача. Ну і щодо змісту розмов. Звісно що мене запитували про війну, про літературу, про події 14го року і велике вторгнення. Про жінок - не знаю як, але дискусія у якийсь момент звернула на жіночі вагони. А також кожна зустріч починалася з питання про Фіцо, люди вибачалися за політику свого уряду і запитували, що ми про неї думаємо. Тут також журналісти судяться з міністрами, відбуваються великі мітинги, суспільство наелектризоване. Відповідь у мене одна: свого часу в Україні були різні президенти. Були такі, за кого нам досі соромно, було категоричне несприйняття. Але це внутрішня справа країни. Нам можна було хоч Майдани проводити, хоч так виганяти. Але коли президента починають критикувати діячі з інших країн, це щоразу викликає неприйняття і захисну реакцію. Бо так заведено, що доки людина на посаді, доти вона представляє державу. Тому ні, я жодного слова не сказала про Фіцо. За винятком того, що у них є вибори, а значить - механізм стримування та контролю свого уряду.У нас, на жаль, такого механізму нема..Ну і зауваження від себе, не у контексті політики. Не знаю жодної людини, якій співпраця з росією принесла б щастя. Якщо потискаєш руку злу, то частина цього зла лишається на твоїй руці і як отрута роз'їдає все у твоєму житті.

У Києві затримали 18 річного хлопця, який наводив російські ракети по місту. Звичайно ж, стрічка фб розділилася між "розірвати на шматки" і "на палю". Більш помірковані пропонують обмін на полонених. Виносимо за дужки той факт, що обміни практично зупинені. І росії взагалі не потрібні такі одноразові агенти, вони там списані після першого ж повідомлення. Я навіть не казатиму, що російські ракети наводяться автоматикою, а не в телефонному режимі. Ви ще "мішені" на дахах згадайте. Це все зрозуміло. Я просто намагаюся зрозуміти, чому мені некомфортно. Можливо, тому що нашу злість знову намагаються направити всередину країни, бо зараз знову несеться про не таких українців, дітей і їхніх батьків. Чи тому що я просто не вірю у такі затримання. Мені воно все здається піаром і грою на нервах переляканих людей. Чи тому, що у мене самої діти, і я весь час думаю про те, навіщо вони залишаються у Києві і чи не повинна я їх силою тягнути звідси. І що спалахи людяності, справжньої стійкості і відданості країні все рідше потрапляють у новини. Якщо вірити блогерам і журналістам, то переважна більшість людей довкола або ухилянти, або корупціонери, або ждуни.Але ж це неправда, якби це було так, ми б уже розсипалися.

Сім років тому невелике коло волонтерів-однодумців об’єдналось, щоб продовжувати допомагати армії так, як робили це ще з 2014-го. Сьогодні їх знають усі. «Справа Громад» — крута, професійна і по-справжньому дружна команда.Майже одразу після створення вони зіткнулись із пандемією Covid-19. Коли лікарні лишилися без апаратів ШВЛ, а лікарі — без надійного захисту, «Справа Громад» поставила сотні апаратів і захисних костюмів в українські лікарні. Тисячі врятованих життів.У 2022-му, коли почалося повномасштабне вторгнення, хлопці й дівчата прийшли до мене з ідеєю: «Петро Олексійовичу, бійцям не вистачає бронежилетів. Давайте купимо якісну фінську сталь і виготовимо броніки!». За три тижні ми разом зробили й передали на фронт 5 000 бронежилетів. Ще тисячі врятованих життів.Сьогодні, у 2026 році, «Справа Громад» паралельно реалізує вже десятки масштабних проєктів: екскаватори, прально-душові комплекси, командно-штабні машини, мобільні шиномонтажі, військові вантажівки, дрони. І усе це лише частина.За кожним із цих проєктів стоять конкретні люди. Ті, хто організовує закупівлі та логістику. Ті, хто відновлює техніку. Ті, хто вигадує нові проєкти. Ті, хто особисто везе все це на передову. Перерахувати все, до чого доклала руку ця шалена команда за сім років, справді неможливо.З сьомим днем народження, «Справо Громад»! Ви — це доказ того, що небайдужість, помножена на дію, може змінити багато. Пишаємося вами!📩 Telegram 😎 Facebook 🕊 Twitter

Сьогодні замість автографа одній пані написала: "Ви ще побачите кінець війни, і він вам сподобається".Коли йшла повз Батьківщину на подію до Справи Громад, аж сироти на шкірі сипонули. Таке враження, що повітря тремтіло від напруги.Яка вона там стоїть зі щитом і мечем, обличчям на схід! Ну реально ж захищає Місто, це відчувається. Побачила кількох знайомих, з кимось встигла обійнятися, зробила кілька фото допомоги, яку наші передають у військо. Справа Громад створювалася сім років тому у нас на очах.Найбільш дивовижним для мене було те, що люди обговорювали принципи. Не персоналії, не хто там очолить чи керуватиме, а базові принципи, які ми підтримуємо і хочемо просувати у країні. Звісно, вже тоді були найгірші передчуття, ми розуміли, до чого все йде. І створили професійну організацію швидкого реагування і підтримки. За задумом, СГ мала координувати, надавати людей і ресурси для окремих проектів, які б покращували життя у громаді та допомагали об'єднувати людей. Потім був ковід, з тоннами коробок і допомоги людям, які сиділи вдома під замком. Потім почалася велика війна, частина СГ пішла воювати, решта як впряглися у допомогу фронту, так і кінця краю нема. Прикро, що влада всі ці роки сприймала СГ як загрозу і як ворога. Тобто ми воювали проти росіян, а Зеленський і його менеджери воювали проти Справи Громад.Нам перекритий доступ у телевізор, на марафоні не розкажуть про роботу організації чи Фонду Порошенка. Замість вдячності і підтримки - постійна брехня, звинувачення, провокації. Але якимось чином СГ все одно встояла, приймає все нових членів, працює в межах можливості, а деколи і за межами. Ми втрачали друзів і колег, ми досі маємо перед очима порожній стіл Гліба Бабіча. Я вдячна друзям і колегам, які не опускають руки і підтримують одне одного.

Ви у мене купили за ці дні багато книг, і це страшенно приємно. Дякую, я тепер свій додаток Нової пошти гортаю як атлас, стільки нових для мене назв і міст, така широка географія. (Так, деяких видавчинь, які зараз подумали, що для мене всі географічні назви нові, бо вони не тримаються у моїй голові, прошу промовчати :) )Але мій життєвий простір крім села тепер збагатився поштовими відділеннями. І я все не можу викинути з голови одну сцену. Прийшла за посилкою дуже літня жінка. А посилку не знаходять. Вона витягає якісь папірчики, у неї від руки записаний номер цієї посилки, номер не знаходиться. Потім знайшовся, але за статусом посилка отримана. Оператор говорить пані, що вона посилку забрала. Та заперечує, стоїть на касі, не йде. Зрештою її досить різко спровадили. І мені так не по собі. Чи може бути, що посилку дійсно помилково комусь видали? Та чого ж ні, скільки завгодно.Але одна справа, коли про це говорить хтось молодший, а ще краще чоловік. І зовсім інша - коли ти стара бабця, твої слова не мають ніякої ваги. Бо цілком може бути, що вона забула, що забирала посилку. А якщо ні?

Ні-ні, давайте не пересмикувати. Я взагалі не проти концертів, фестивалів і масових заходів, на які добровільно ідуть дорослі люди. Всі розуміють ризики, у разі чого готові до наслідків. І я жодного слова не скажу на тему, що під час війни не можна веселитися. Навпаки, вважаю - потрібно і радію за людей, які можуть це собі дозволити.Хто як уміє, так і рятує психіку. У мене питання виключно до влади у контексті виборів. Давайте згадаємо, яка логіка лежить в основі не-проведення виборів під час війни.1. Вважається, що це тимчасове рішення і тимчасовий стан. Зараз ми бачимо, що війна може тривати роками і десятиліттями. 2. Питання безпеки. Скупчення людей на виборчих дільницях - додатковий ризик, можливі удари і теракти.Але хвилиночку. Якщо заздалегідь анонсоване скупчення кількох тисяч на відкритому просторі не вважається таким, що несе ризики, то може прихід людей на дільниці теж якось витримаємо? Зрештою, ходять же люди у цнап,у школи, магазини і поліклініки. 3. Складність організації закордонного голосування.Так складність чи неможливість? А чим займалася наша держава з 22 року, якщо не налагодила облік біженців? І як тоді поживає міністерство щастя чи як його там, що мало повертати наших біженців? Одній мені здається, що було б бажання - а розгорнути дільниці при консульствах не так і складно? 4. Те саме щодо голосування військових. Пропонуйте особливу процедуру, наприклад голосувати не день, а тиждень, щоб більшість встигла заповнити бюлетені. Знову ж таки, було б бажання. Так, знадобиться окремий пакет законів з організації голосування у воєнний час. Так, дуже складно залучити спостерігачів. Складно вести кампанію. Складно відключити марафон і допустити опозицію у телевізор.І страшно, напевно.Страшно втратити владу - хоча не факт, що так буде. Я цілком свідома, що такі вибори можуть переобрати Зеленського. Але подумайте про країну та наші перспективи. Те, що є зараз, - це безвихідь. Це застій, у якому процвітатиме корупція. Неможливо жити у країні, де люди призовного віку жодного разу не голосували. Як ми взагалі можемо тоді дивитися в очі нашій молоді.

Московська область - суцільний конгломерат впк. Куди не кинь, потрапиш у військовий завод. Для прикриття вони можуть продавати кондиціонери, кабелі або добрива, але все це насправді працює на війну. Ну а влучення у міську забудову - це те, до чого росіянам доведеться призвичаїтися. Нічого, ви звикнете. Діти на уроках бігатимуть в укриття, ви перенесете матрац у ванну і на власному досвіді перевірите, чи рятує чавунна ванна життя. Від ракети ні, від дрона під питанням, але ви спробуєте так і так, потім розкажете, хто зможе розказати.Звісно ж у вас все подорожчає, від пального і комуналки до останньої хлібини у магазині. Ну, зарядні станції, екофло і генератори на зиму всі ж купили, так? Зима буде холодною, темною і без води в унітазах. Про унітази, до речі. Їх доведеться повернути. Не юзані, звісно, а нові за ринковою вартістю. Як пральні машини і все інше. Попереду вал позовів від українців про компенсацію моральних і матеріальних збитків, які будуть оплачені російськими грошима і майном.Питання часу, коли перший постраждалий відхопить свій мільйон, а за ним вас розірвуть і всі інші. Кажете, неможливо і цього ніколи не буде? Так і сьогоднішній ранок ви теж вважали неможливим, буквально пінилися на цю тему.У нас є ЗСУ, у ЗСУ є мозги, час і натхнення. А у вас що?

Можливо, ви не в курсі, але у Раді створили нове міжфракційне об'єднання "Пошук Царства Божого і правди Його".Очолив об'єднання Мазурашу - хто ж іще.«Основною метою і завданням міжфракційного об’єднання народних депутатів України “Пошук Царства Божого й правди Його” (а перемога й розквіт України нам додасться) є розробка й впровадження Національної програми перемоги та розквіту України на засадах цивілізаційного вибору, який у 988 році, за правління державотворця, князя Київського Володимира Великого, здійснила Київська Русь, спадкоємцем якої є сучасна Україна, а саме: перемоги над смертю, що здійснив Ісус Христос, і народ України відзначає цю подію в День Державного Свята – Пасхи; перемоги над хворобами; перемоги над злиднями», – заявив Мазурашу.Це те, про що весь час говорю. Відсутність виборів породжує чудовиськ. Чим довше у нас буде зафіксоване болото "до завершення війни", тим більше депутатів - і президентів - попливе мозгами.Це нормальний життєвий процес: психіатрія, деменція, залежності від речовин не щадять своїх жертв. Просто з одними це стається уже на пенсії, в оточенні сім'ї або у закритих клініках, а інші це роблять, плюючи в очі своїм виборцям. Знаючи, що їм за це нічого не буде.

Поїхала у село, на будові постійно потрібна моя присутність - це я сама себе так переконала. Ну і посадила ще рослин. А перед тим перекопала цілину і вибрала лопухи і кропиву.А потім побігла зі шлангами, поливала свої сто п'ять дерев...Коротше, можете уявити, у якому я вигляді. А, і на будові ж лазила, і на даху, і по купах сміття.А паралельно з цим слухаю лекції, у нас аж три штуки зібрали в один модуль. Лекції англійською, читає британський експерт з кризового реагування та організації допомоги у кризових ситуаціях на рівні громад. Людина досвідчена, все життя у кризах :) але теж трохи підскочив, коли я з відео включилася щось прокоментувати. Задається, у мене з вуха щось звисало при цьому. Всі три лекції, попри серйозність теми, я почувалася наче наші військові на інструктажі НАТО. От тепер я хлопців дуже добре розумію. Західним експертам дуже складно уявити і змоделювати ситуацію, у якій замість збору інформації та прогнозування кризи - прямий саботаж і заперечення очевидного. Ситуацію, у якій державні і недержавні інституції скомпрометовані. У якій люди не вірять ні міжнародним фондам, ні ООН, ні власному уряду. Причому у них є всі підстави не вірити. Ситуацію, коли будь яку оцінку ризиків можна множити на десять, а потім викидати у смітник. Або коли експертів і фахівців не те що не залучають - їх свідомо викидають з прийняття рішень. Санкції, знову ж таки. Західні експерти тридцять років напрацьовували свою експерність, а тепер з'ясувалося, що тому, з чим стикнулися українці, навіть назви у підручниках нема. У мене таке відчуття, що до нас зазирають у шпарину, наче у привіткриту ляду скрині. Тоді поспішно опускають ляду назад, хрестяться і відскакують подалі.Я не розумію, коли бог роздавав усім народам таланти, чому нам випав талант виживати у найгірших випробуваннях? Чому ми не могли просто бути сонними і розслабленими, наприклад?