Горіха Зерня

Відклала усі справи і прослухала повний випуск Української Правди зі свіжими плівками Міндіча.Тепер сиджу і думаю про кооператив "Династія" - закрите котеджне містечко, де побудували собі розкішні маєтки ті самі "п'ять - шість менеджерів" Зеленського і з майже сто процентною вірогідністю - сам Зеленський. Мені зараз взагалі близьке все, пов'язане з будівництвом. Он щойно з прорабом говорила, треба замовляти ще один камаз аж за чотири тисячі гривень, щоб вивезти мотлох з горища старої купленої хати :) Про розцінки на ремонт самого горища я взагалі мовчу :) Так от, шукаючи хату в селі, надивилася на оголошення з нерухомості на Київщині.Корупційні маєтки завжди видно. Щось таке, побудоване за дурні гроші, потім покинуте на середині оздоблення, дорого-багато, матраци, накриті целофаном, мармур і арки, набірний паркет з ганчірками від будівельників по кутках, оранжереї як у ботанічному саду з немитими вікнами і рахітними пальмами...Накручене похапцем, необжите, занедбане на місяці і роки, продається терміново з надією привернути увагу наступників на корупційних посадах, але ці наступники чи то бояться світитися у скандальних кооперативах, чи то хочуть будувати свої... А скільки історій від будівельників я чула про такі забудови... Будівельники як перекладачі, вони теж бачать набагато більше, ніж здається, і на них теж ніхто не звертає уваги. У цих маєтках живе самотність. Там ніколи не буде радості, не буде затишку, щирого дитячого сміху. Там не буде кількох поколінь під одним дахом, не буде боротьби за краще місце на дивані, щоб усім разом подивитися кіно. Там ніхто не наспівує, готуючи сніданок, там не вішають годівнички для птахів, зроблені своїми руками, а на холодильнику не пришпилюють милі записки і малюнки. У такий дім не забіжить сусідка і не принесе домашні яйця чи зайву розсаду помідорів. Господарі не вирушать зрання на рибалку подалі від дружин і не підуть одне до одного помагати з пасікою чи спиляти стару грушу.Тут нема руху, нема тієї розслабленості і насолоди, яку дає чесна праця і чисте сумління. Книжок, до речі, теж нема.І от заради цього, заради цих порожніх мавзолеїв була віддана на розтерзання Україна, були зраджені і продані люди, залишені на смерть і страждання.Ні за що, заради басейнів, у яких ніхто ніколи не покупається.

👽 Перший раз Порошенку вдалося вберегти нас від повномасштабної війни влітку 2014-го, коли ро¢ійські війська увійшли в Луганську область та грозили повномасштабним вторгненням в разі штурму Луганська. Ситий нарід якраз обсмоктував тему "Ліпєцкой фабрікі". Вдруге, коли Порошенко відповів πутіну "Спробуй!" на заяву про те, що той нас в порох зітре. Це було в лютому 2015-го. Народ з піною у рота щось доводив опонентам про "баригу Вальцмана". Втретє Порошенко вберіг людей від великої війни в листопаді 2018-го, коли ро¢ія атакувала наші кораблі. Президент діяв швидко, ввів воєнний стан в прифронтових областях та дав зрозуміти ворогу, що ми не боїмося. Нарід в той час щось верещав про "вибори зривають!" та вбитого брата. Вчетверте... А от вчетверте Порошенку шансу не дали. Обрали веселішого, щоб хоч поржати... Як лідер фракції Порошенко виступав у ВР ще за місяць до вторгнення, вимагаючи негайно організувати оборону та зібрати війська. Ворог не нападе, якщо бути готовим. Але що може опозиція проти переважної більшості? Його не слухали, сміялися та звинувачували в розповсюдженні "американських" чуток... Результат відомий. Маємо те, що маємо. А мали б не мати...©️Сірий Кіт

Зустріла у стрічці допис жінки, яка пригадує, як у дитинстві вчителька російської мови "майже силоміць" переучувала її з української "г" на російську, викорінювала український акцент.Пригадала своє, пов'язане з вивченням російської мови. До речі, в Українському гуманітарному ліцеї у перший рік навчання у нас була російська мова. І ми, діти, зібрали підписні листи з вимогою скасувати цей предмет. Вгадайте, чий підпис там стояв у перших рядках? Російську нам тоді скасували, але наостанок вчителька встигла атестувати мене на четвірку. І коли я підійшла до випуску, виявилося, що через цю четвірку я втратила право на медаль. Мій тато тоді поїхав на прийом до Міністра освіти і отримав від нього письмовий дозвіл на перескладання іспиту з цього предмету для мене в індивідуальному порядку. В УГЛ зібрали спеціальну комісію, яка екзаменувала мене з російської мови.Я склала на відмінно. Але на випускному виявилося, що медаль у мене не золота, а срібна. Я сприйняла це як покарання від дирекції і відмовилася її отримувати.Вона десь досі лежить у директорському сейфі. Але повертаючись до російської. Так, переучували, і у початковій і середній школі також. Це зараз я розумію, що вчителі російської були агентами окупаційної влади, стукачами і донощиками на дітей і колег, "смотрящими" від КДБ, звичайно ж комуністками. Сказати їй - а навіщо українській дитині говорити російською без акценту? Повертайтеся до себе на росію і вчіть російських дітей говорити українською, - сказати це було неможливо і дуже небезпечно. Україна жила в окупації.

Вчора після Книжкової Країни допізна читала збірку страшних оповідань від "Білки" - "Птахи у пітьмі".Так ніби мені у реальному житті страхів мало :) Особливість книги у тому, що автори - військові письменники. Подивіться, які імена. І слухайте, як же класно вони пишуть. Я б сказала, читати це варто не лише прихильникам жанру, але також людям, які б хотіли розібратися у собі.Тим, хто думає - навіщо нам це, чому ми, що там далі за межею, яка у принципі у людини межа витривалості... Різножанрова українська література - ознака того, що ми дорослішаємо, розвиваємось, по різному осмислюємо дійсність і втілюємо ці думки у щось матеріальне. Українці дуже давно живуть під загрозою знищення, це ж не сьогодні почалося. Просто сто років тому нашим авторам не дали можливості виписати і хорор, і детективи, і мелодрами про тогочасну війну. Якщо, звісно, не вважати хорором повісті Хвильового.Якби наші класики не були фізично знищені іще тоді, не тільки літературний, але й історичний процес склався б по іншому. Зараз у нас є новий шанс зробити все правильно. Доки військові тримають "Сіряк" (див. книгу), даючи нам цей шанс, доки військові автори знаходять сили про це писати, ми з вами могли б купувати книги і читати написане.

Сьогодні на нашій із Римма Зюбіна презентації на Книжковій Країні яблуку ніде впасти. Люди стояли попід стінами і сиділи у проході. І це надзвичайно приємно, хоч я і розумію, що великою мірою успіх події залежав від присутності моєї прекрасної модераторки. Я завжди пам'ятатиму, що Римма була однією з перших, хто повірив у мене як в авторку. І не просто повірила, а зробила все можливе, щоб підтримати "Доцю".Це був прояв людської безкорисливої доброти, про яку ми теж говорили на зустрічі. Якби хтось сьогодні подивився на Книжкову Країну здаля, та ще без звуку, то був би вражений велелюдним, мирним, спокійним фестивалем, як у старі добрі часи. Щоб зрозуміти, що це фестиваль воєнного стану, треба придивитися ближче. Війна помітна у кількості камуфляжу серед покупців і продавців. У тому, як ми дивимося на дітей. У сирені тривоги, коли всі синхронним рухом виймають телефони. Двійко малюків їдуть на самокатиках, тримаючись за руки, а люди розступаються і проводжають їх розчуленими прглядами. Ну, принаймні у мене були мокрі очі. Олег Гавриш підписує свої казки, не відриваючи слухавку від вуха. Дніпро цілий день бомблять.Звідки ви? - Я з Донецька. - Дружківки. - Луганська. - Євпаторії...Щоразу вони приходять на презентації, і щоразу я пишу в автографах: з вірою у перемогу. Дочекаємося. До зустрічі вдома.Так хочеться нарешті написати книгу після війни. Або навіть не писати, а просто ходити між ятками, купувати книги, пити каву і знати, що все страшне уже позаду. Нічого, колись так і буде.

Поліцейська, якій інкримінують злочинну недбалість, що призвела до тяжких наслідків - Анна Дудіна, та сама, яка втекла під час стрілянини в Києві - не працює у патрульній поліції . Вона старша інспекторка з питань житлового забезпечення в управлінні патрульної поліції, але її викликали на місце події через нестачу людей.За освітою реабілітолог. А тепер давайте назвемо речі своїми іменами. Перед нами розігрують поганий фарс замість реальної відповідальності винних осіб. Не виконавців, а тих, хто створив і керував системою, яка на масову стрілянину у районі столиці відправляє жінку - діловода. Про яку нестачу людей ідеться? Де поділися ваші заброньовані, здорові лоби на прекрасних машинах? Де той азербайджанець - начальник відділку, цілий полковник поліції? Зайнятий своїми кол-центрами? Де вся київська вертикаль, сподівається відсидітися за спиною однієї інспекторки? Вся гнила структура має бути розібрана по гвинтику з відставками керівництва, з міністром включно. І не з тасуванням кадрів і переведенням на підвищення у сусідні області, а з реальною відповідальністю. Якщо хтось забув, падіння режиму Януковича свого часу почалося з точно такої ситуації. Тоді Яник як баран вчепився за свого міністра внутрішніх справ і не відставив його. Може якби дослухався до людей, все у нього по іншому пішло б.

Сім повних років минуло, завтра починається восьмий. Я плакала тоді, у 19му, від думки - як витримати наступних п'ять років. Думала собі, що десь на рік-два країні ще вистачить запасів і запобіжників, які лишив Порошенко.Сподівалася, що Верховна Рада побуде противагою, депутати не допустять якоїсь катастрофи. Але перше, що зробив Зеленський після інавгурації - розпустив Раду. І ніхто не пікнув. Всі ці роки я планувала життя сім'ї, вкладала гроші в освіту і можливості для дітей, підтримувала своє здоров'я з думкою, що працювати доведеться ще довго. На рівні нашої родини було важко насамперед емоційно, велике розчарування суспільством, відчуття незахищеності, марноти зусиль. Всі ми так чи інакше пройшли через депресію, але на щастя не одночасно, тому підтримували одне одного.Випробуванням для нас стало поранення мами від мінного обстрілу і втрата обійстя на Сумщині. У той дім і сад було багато вкладено, досі болить. Мама пережила десять операцій і рік реабілітації, відновилася, наскільки це можливо.У інших родинах все набагато гірше. Стільки загиблих, ми втратили хрещеного Марка, втратили дуже багатьох друзів. Іще більше виїхали, особливо молоді і підлітків, розкидані зараз по всьому світу. У зумі у мене зараз більше контактів, ніж у реальному житті. Я вважаю себе дуже терплячою людиною, я вихована так, що для мене поняття обов'язку не порожній звук. Треба значить треба, я працюватиму і не нитиму. У кожній ситуації намагаюся знайти щось хороше.От прокинулися вранці живими - вже добре. Але це не означає, що терпіння відключає мозги, я можу думати і жити одночасно. Наскільки мені особисто було б легше, якби я була впевнена, що у владі немає зрадників і російських агентів. Якби бачила, що президент країни, уряд і парламент самовіддано і жертовно працюють на перемогу і захищають людей. Та банально не крадуть. Тоді б і сьогоднішні роковини виборів інакше сприймалися.

👽 Дуже гарні питання. Теж хотілося б почути відповіді.Стадіон так стадіон. 7 років потому. До президента Зеленського питання бумерангом:- Як так вийшло, що Україна найбідніша країна за президента, який обіцяв «Кінець епохи бідності»? - Чому ухилянтів знаходять за лічені дні, а вашого друга Баканова не можуть знайти четвертий рік? - Як ви спите вночі? Чому ніхто не сидить за Маріуполь, Бердянськ і Чонгар? - Чому ви віддали росіянам злочинця Цемаха і зрадника Медведчука? - Чи не хотіли б ви взяти участь в експерименті і спробувати прожити на 2500 гривень пенсії хоча б місяць? Або утримати сімʼю на зарплатню військового у 20000 гривень, з якої доводиться ще й купувати всілякі речі для в/ч?- Як можна було через вісім років війни, усвідомлюючи небезпеку, ігнорувати попередження західних партнерів про майбутнє вторгнення рф? - Скільки грошей вам ще потрібно взяти з бюджету країни, щоб наїстися всьому вашому кварталу? - Куди поділися наші Карпатські ліси? - Чому непокарані прибічники Януковича голосують з вашою партією у Верховній Раді та є частими гостями в офісі президента? - Скільки особисто вам занесли від схем Міндича? Скільки кімнат у вашому недобудованому палаці в ЖК «Династія»?- Чому ви скасовували незалежність антикорупційних органів?- Як довго ви чинитимете спротив перетворенню репресивної правової системи в європейську?Пишіть і свої питання до Зеленського. Принаймні, щоб були.Володимир Ар'єв

Підняла малого і відправила до школи. Хай у коридорі, але все таки спав уночі. А рутина має бути, уроки - частина нормального дитинства. Тримаємося за форму, якщо не за зміст.У школі його зустріне вчителька, яка скоріше за все не спала взагалі. І буде зосереджено працювати, може тільки повільніше вимовлятиме слова. У малої те саме, за годину на неї чекатимуть викладачі у своїх аудиторіях, і ще й задачі розв'язуватимуть. І старша донька увімкне свій зум і привітає чергову групу дітей, і навіть розговорить їх і насмішить. У мене буде невелике інтерв'ю, потім попишу, потім поїду на будову, де знову ж таки дядьки виконуватимуть свою роботу (з поправкою на Великодній тиждень). Це і є незламність: через силу, буквально тягнучи себе за волосся, продовжувати звичне життя. Хоча мене досі нудить і від страху, і від ударної хвилі, це фізично відчувалося як удар у груди. У кожній квартирі будинку зараз своя незламність. Он сусідка нагорі щось кричить з матюками - це теж воно. А не порожнє калатало слів, яке торохтить в устах нашого очільника без жодного змісту. За що не беруться, все у них "майонез незламності" виходить.

Повертаюся з телевізора.Я вдячна Наталці Фіцич за теплу ванну питань, вона була дуже підтримуючою. А також за те, що пішла мені назустріч у одному питанні. Перед ефіром я попросила незалежно від теми розмови дати мені можливість показати ось цю книгу. Це новинка Видавництво Білка , роман про визвольні змагання на півдні України, про війну з більшовиками і про становлення радянської окупації. Автор книги - військовий. Він загинув на війні, і тому це його перший і останній роман. Після прочитання книги я плакала від відчуття втрати. Мені здається, наша література і культура втратила людину, яка могла б стати класиком. Десь так, якби на війні свого часу загинув Гончар, не написавши нічого, крім "Прапороносців". Сергій Степовик, як і багато інших убитих поетів і письменників, не зможе сам ходити на ефіри і презентації. Взяти цю книгу і показати людям - найменше, що я можу зробити. Сподіваюся, інші автори і публічні особи підтримають таку ініціативу. Слід ділитися ефірним часом із полеглими колегами.