Горіха Зерня

Збоку може здатися, що я збираю матеріал для чергової книги. Хотілося б, щоб так і було.Дивимося ще одну ділянку. Старенька хата, але досить добротна, перспективна. Город на схилі, сонячна сторона. Внизу навіть вихід до ставка. Ставок, щоправда, фермерський, тому чи можна там рибу ловити і за які гроші - питання, але краєвид є. Вже повертаючись з городу, вловлюємо різкий характерний сморід. Але звідки? У господині ніби нема свиней, тільки кури.- Ой, та я не знаю. Так, щось таке пахне. Шо воно таке? Може хтось на конику по дорозі проїхав? Чим більше вона дивується і чим сильніше втягує повітря, тим очевиднішим стає - цю хату викреслюємо. Сусіди після короткої розмови підтвердили: так, впритик до двору за парканом "дуже велике хазяйство". Дух від хазяйства аж очі виїдає, але тільки вранці і під вечір. Ну і ще коли вітер у наш бік. Принаймні я зрозуміла, чому власниця так наполягала, щоб оглядини відбулися до 16.00. І була така незадоволена, що я перенесла на п'яту, ми не встигли через затори.

Іще кілька фото з Іриної презентації. Так, я розумію, що у Ірина Білоцерковська можуть виникнути питання до фотографа. Але зауваж, у моделі принаймні одночасно відкриті і рот, і очі, а не щось одне :) І повторю тут те, що я сказала на події у вільний мікрофон :) У часи мого дитинства і юності були популярні книги з порадами. Всі вони стосувалися ремонту своїми руками, шиття своїми руками і кулінарії теж руками. Можна було почитати, як правильно зварити клей для вікон із води, крохмалю і газет (діти, навіть не питайте). Або вичинити шкурку кролика у домашніх умовах. Але ніхто і ніде не писав, що робити, якщо тобі сумно. Якщо ти скучаєш за чоловіком, у вас закінчилися теми для розмов, ви сваритеся і не чуєте одне одного. Якщо зник сон чи лібідо, мучать страхи чи невпевненість. А книжок таких не було, тому що запиту такого не передбачалося. Радянській людині на думку не спадало, що вона сама, її переживання і досвід хоч когось цікавлять, це хоч для когось має значення. А от зараз ми маємо такі книги, як написала Іра. З такою повагою до людських почуттів, з простими практичними порадами, із варіаниами рішень і постійним повторенням, що читачі можуть мати свою думку і досвід, і що він важливий. І це просто космічний крок уперед порівняно зі світоглядом іще 30-річної давнини. І все це сталося на наших очах, впродовж одного людського життя. У це неможливо повірити.

Я сьогодні була на церемонії посвяти у студенти для магістрантів Києво-Могилянської академії. Мене навіть запросили виступити, що було дуже хвилююче і приємно.Я дійсно планую два роки вчитися, сидіти на лекціях, писати роботи і робити все те, шо належить порядній студентці. Таке приємне хвилювання, бо це план з розряду заскочити у бійку - а там подивимося. :) Бо додаткові години у добі мені поки що не видали. Звісно, мене трохи бентежить той факт, що більшість однокурсників - ровесники моєї доньки. Але я собі подумала і постановила таке. Свого часу мені дуже бракувало позитивних жіночих моделей у деяких ролях. Я б хотіла бачити жінок, які не поєднують материнство і роботу, досягаючи у цьому вершин майстерності, а зосереджуються на роботі - і їх ніхто не засуджує. Або жінок, які будують собі будинки і роблять ремонти. Або жінок, які заробили чесною працею капітал, вийшли на пенсію у бадьорому стані і насолоджуються подорожами. Щось таке, напрямок думки зрозумілий. І от жінки, які вчаться і отримують вищу освіту у старшому віці, мене завжди цікавили. Аж доки одного дня я не роззирнулася по кімнаті і не зрозуміла, що рольові моделі тепер тут ми.Ну і щодо вибору спеціальності, чому все таки психологія. Мені здається, ми вигрібаємо залишки нашої здорової психіки по дну. І зовсім скоро усім нам знадобиться фахова допомога. І тут я така сяду і відкрию практику :) Або принаймні зможу хоч щось протиставити шарлатанам і аферистам, які посунуть як гриби після дощу. І зрештою, мені просто цікаво, я все життя читала статті і книги з психології. Думаю, буду не найгіршим магістром.

Ви бачили відео, на якому стрьомна пані у джинсовій жилетці не пускає до школи учнів у бриджах і шортах відправляє їх додому. Попри протести батьків і навіть виклик поліції на місце подій. Попри те, що той день був особливо насичений тривогами, і кияни переміщувалися перебіжками - вікно між тривогами складало хвилин двадцять.І дійсно, там почалася тривога за кілька хвилин, і залишені на вулиці діти лишилися самі по собі поза укриттям. Багатьох зацікавило, хто ж вона така, та пані на відео. Із вигляду і манери розмовляти люди вирішили, що це вахтерка. Але насправді це дійсно була директорка гімназії № 109 ім. Т. Г. Шевченка Печерського району м. Києва Полякова Віталія Іванівна.Кандидат психологічних наук, членкиня експертної ради МОН України. У переліку основних наукових праць пані Полякової під номером 1 вказано:1. Полякова В. І. До питання створення емоційно безпечного простору для дітей в умовах війни. Психологічні виміри особистісної взаємодії суб’єктів освітнього простору в контексті гуманістичної парадигми : мат. V Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 22 квіт. 2022 р.). Київ, 2022. Якщо чесно, я збентежена. Якщо кандидати психологічних наук так собі уявляють емоційно безпечний простір для дітей під час війни, то можу тільки уявити, як у цій гімназії лютують вахтери.

Чоловік покинув дружину з дитиною, коли синові був рік. Відтоді дитиною не цікавився, участі у вихованні не брав, батьківські обов'язки не виконував, аліменти не сплачував.Це міг би бути витяг зі скупого судового протоколу у позові про позбавлення батьківських прав, якби колишня дружина вирішила подати такий позов.Але вона не стала судитися, а сама виховала, виростила, поставила на ноги прекрасного сина, розумного, талановитого, відповідального патріота. Хлопець пішов захищати Батьківщину і загинув на війні. Страшна трагедія для всіх, хто його знав, страшна трагедія для матері, яка стала хранителькою його пам'яті, написала книгу про сина, і от уже два роки живе у невимовному горі. Одному богу відомо, чого їй вартує триматися. Біологічного батька серед тих, хто пам'ятав воїна, міг би щось про нього згадати чи розповісти, не було. Він сам викреслив дитину зі свого життя 27 років тому і відтоді майже не виявляв до нього інтересу, за винятком кількох спорадичних зустрічей. Зараз трапляються випадки, коли такі чоловіки, не позбавлені свого часу батьківських прав, заявляють права на посмертні виплати за загиблими дітьми. І відсуджують свою частину виплат, тут законодавство на їхньому боці. Те, що підозрюваний у вбивстві Парубія, про затримання якого Зеленський поспішно повідомив у нічному зверненні, міг би претендувати на "гробові" виплати - вірю, цілком може бути. Що псіхував через затримку грошей, тому що тіло не вдалося евакуювати із зони бойових дій, і загиблий довгий час був у статусі зниклого безвісти - теж вірю, цілком може бути. А те, що випустив вісім куль у "першого ліпшого" політика, який "за збігом обставин" виявився видатним діячем Майдану та відомим опозиційним депутатом, людиною із колосальним досвідом організації масових протестних акцій, тим, хто досконально знав кухню формування добровольчих підрозділів, реальним "польовим командиром" вуличних заворушень, - - і зробив це навмання, просто з бажання убити когось відомого, будучи у відчаї через загибель сина - - у таку єресь я ніколи у житті не повірю. Підозрюваний регоче нам усім в обличчя просто у залі суду. А ще більше глумляться ті, хто притягли цю шиту білими натками поспішно скроєну версію і думають, що суспільство її проковтне.

Сьогодні Андрій Парубій зібрав на свій останній Майдан тисячі українців…Комендант Майдану. Командир сотень Самооборони. Пам’ятаю, як ми разом у 2013-му стояли на морозному Майдані, і Андрій пригощав усіх гречкою з тушонкою. А коли біля сцени залишалося менше тисячі людей, він підтримував їхній дух і був поруч. Він вірив, що Майдан вистоїть, і його мрія здійснилася.За це росія назвала Андрія ворогом. Бо він був символом Майдану. А згодом став справжнім провідником нації. Як і Степана Бандеру, на жаль, його знайшла російська куля. І це не випадковий збіг.Розбудова української Армії. Прийняття Закону про мову. Квоти на українську музику й кіно, обов’язковий переклад у кінотеатрах. Підтримка української книжки, Книжковий Арсенал, Львівський форум. Його внесок у всі ці націєтворчі справи важко переоцінити.За добу він зібрав Верховну Раду, і ми забезпечили голосування за звернення до Вселенського Патріарха щодо надання Томосу. Тоді ми отримали більше, ніж конституційну більшість. І це голосування вів Андрій Парубій, бо він розумів значення нашої віри.Ми разом проголосували зміни до Конституції в частині обов’язковості руху України до ЄС і НАТО. І за це все його ненавиділа росія.Андрій мріяв, щоб у Києві були проспекти Степана Бандери та Романа Шухевича. Наша київська команда “Європейської Солідарності” втілила це в життя.Андрій мріяв, щоб Армія, Мова і Віра стали основою нашої держави й жили серед українського народу. Ми мусимо зробити так, щоб і ця його мрія здійснилася.Андрій був справжнім другом, вірним бойовим товаришем. Дуже мудрою й вихованою людиною.Андрій, дорогий Володимире Івановичу, був великим сином. Андрій був великим чоловіком і великим батьком, дорога пані Уляно. Андрій був справжнім українцем.Коли росіяни кажуть, що почали війну, щоб «денацифікувати» Україну, вони мали на увазі саме це: убити найкращих синів України, серед яких Андрій Парубій.Сьогодні за Андрієм плаче не тільки Майдан і Львів. За ним плаче вся Україна.Дякую тобі, Андрію…📩 Telegram 😎 Facebook 🕊 Twitter

Пан Тарас повідомив, що машина завтра виходить з ремонту - і тут же, не заїжджаючи на жодну іншу адресу, вони везуть її до церкви, святити. І я обома руками за, навіть вимагаю це зробити якомога швидше. Зараз поясню, чому. Спочатку вона зламалася у Польщі, щось заклинило у колесі на трасі, тиждень ремонту із доставкою запчастин з Марсу. Потім на кордоні до неї причепилися поляки, шість годин маринували водійку, викликали поліцію, забрали телефон, погрожували кримінальною справою. В Україні її поставили у бокс на плановий ремонт і обслуговування, докупили ще пару коліс. (А, забула сказати. Два інших колеса купили у Польщі, 250 євро за пару). І от коли вона вже готова і красива стояла під сто, готова до виїзду, над головою почали збивати шахеди. І уламки упали на машину! Але їй пощастило: це виявилася м'яка частина, тобто шматки крил і ще якоїсь біди. Машина не пошкодилася, але перелякалася.Ну і куди її після цього?! Звісно що на освячення. ( Я б іще до бабки повела, переляк виливати, але то я :)

А це інформація від Петра Порошенка. У контексті мого попереднього допису як ілюстрація того, що волонтерством не гребують займатися навіть (колишні) президенти.Хотілося б, щоб і теперішні президенти підключилися до цього руху, але вони, вочевидь, не бажають розмінюватися. **Нічна атака на Київ та всю Україну ще раз показала справжні наміри путіна. Десятки жертв під завалами багатоповерхівок, 19 загиблих, серед яких діти, — це повністю вина кривавого диктатора. Ніякі гарантії безпеки не працюють, коли на мирні українські міста знову летять сотні «Шахедів» та балістика. Нам потрібен режим припинення вогню. Нам потрібні далекобійні ракети, засоби протиповітряної оборони, засоби РЕБ і дрони-перехоплювачі, щоб захищатися. Змусити росію припинити вогонь може лише найкращий український дипломат — Збройні Сили України. Саме на допомозі війську наша команда зосередилася цими днями. Нашу лють ми втілили у конкретні одиниці техніки для фронту: 🔹 FPV-дрони, зокрема на оптоволокні; 🔹денні та нічні «Мавіки»; 🔹екскаватор; 🔹мобільну зарядну станцію; 🔹мобільний шиномонтаж із модулем RunFlat на базі двох контейнерів; 🔹пересувні авторемонтні майстерні; 🔹евакуаційні та штурмові квадроцикли; 🔹РЕБ «Шатро»; 🔹детектори дронів «Аспірин 2.0»; 🔹 зарядні станції; 🔹«Старлінки». Щомісяця наша команда не тільки везе на фронт техніку, а й продовжує чергові технологічні розробки. Цього разу ми виготовили найбільш технологічні детектори дронів «Аспірин 2.0». «Фонд Порошенка» викуповує все виробництво, щоб вони якнайшвидше потрапили до українських військових і змогли захищати їхні життя. Нам потрібне сильне військо. Буде сильна Армія — буде і режим припинення вогню, і зупинка війни та збереження України.

Коли хтось говорить, що незалежність нам далася легко, впала з неба - обов'язково потрібно уточнювати. Не "нам", а "вам". Вам незалежність далася легко, тому що хтось інший за цю вашу легкість заплатив здоров'ям, майном, свободою, життям. Хтось - не ви і не ваші батьки, а хтось інший - вперто говорили українською, наражаючи і себе, і дітей на погрози та кпини. У вас, скоріше за все, не було страху арешту, вам не доводилося фільтрувати розмови, ви не брали папіросні аркуші самвидаву на одну ніч і не збивали пальці до крові клавішами друкарської машинки. Вас не били у парку, ваших друзів не знаходили повішеними, ваших батьків не тягали на профілактичні бесіди в органи. До вас незалежність прийшла оголошенням по радіо одного серпневого дня, після захопливого серіалу про путч. Так, більшість українців була заскочена зненацька швидкістю подій. Те, про що мріялось як про фантастичну далеку перспективу, раптом стало реальністю впродовж кількох годин. Це так, якби зараз вибухнув кремль, до півночі повідомили про смерть очільника, а на ранок федерація розпалась на окремі держави і підписала капітуляцію. Але подумайте, чи за таких обставин у когось повернеться язик сказати, що перемогу нам подарували?

Діти зводили маму на "Ребелію", новий мюзикл від М.У.Р.Мої враження від вистави свіжі і дуже суб'єктивні. Це жодним чином не рецензія; я впевнена, ми ще побачимо весь спектр відгуків, від повного захвату до повного обурення - мовляв, як могли і як посміли... Власне, як і з "Ти (Романтика)". Кілька разів очі були на мокрому місці, один раз плаклала. У сцені з кінотеатру "Україна", де вже зрозуміло, що актори скажуть ту саму фразу, і я готувалася встати. Як завжди, з думкою про той незручний момент, коли виявиться, що стою тільки я. Що поробиш - така фобія є, якось з нею живу...Але зі сцени прозвучало дещо перефразоване: "Хто проти політичних репресій - встаньте!"І в цю мить підвівся весь зал, одним махом. Я знову не втовпилася у перших лавах. Другий момент - з хрестом при появі Стуса.І ще сцена з Самвидавом. Ось цей перехід від зневіри старших борців, які відсиділи своє, розбили чоло об стіну і майже опустили руки - до моменту, коли приходить підмога у вигляді молодого покоління. Все це таке співзвучне з нашою сучасністю. І сам дух вистави лягає на наші настрої як вода у суху землю, бо у нас є відчуття, що чинна влада певною мірою є продовженням тієї окупаційної. Принаймні, у мене такі відчуття.Звідси і "політичні репресії". І ще тривожні очікування на майбутнє. Руки ж то пам'ятають тризуб, який ми викидали трьома пальцями вгору на перших мітингах незалежності, а потім на обох майданах. Так от, мені здається, "це ще не кінець" - не просто саундтрек до мюзиклу. Це ще й наша перспектива. Молоді, якої була повна зала, іще доведеться вийти на свої мітинги за національне відродження. А нам доведеться стояти поряд з дітьми.У інших країнах батьки передають дітям у спадок бізнеси, у нас - схеми барикад. Далі моменти з вистави, які б хотілося обговорити з тими, хто бачив. Мені не сподобалася теза про "двох українців - трьох гетьманів". Ну це моє ставлення, я вважаю її накинутою росіянами,які заажди боролися проти соціальної активності і небайдужості українців. Я не люблю її повторювати.Постать Драча - не впевнена, що аж такий рівень гротеску виправданий.Щодо Кравчука: тут так, тут справедливо. Я б сказала, деколи історія розставляє все на свої місця дивними способами. А, і звичайно ж, сцена з Биківнею. Мені здається, найкраща у мюзиклі. А як вам? Наостанок, сам факт того, що в Україні, у Києві з'являються такі постановки під час війни - дивовижний. Я сама собі не вірю, що бачила це на власні очі.