Горіха Зерня

Послухайте, це ненормально.Комітет нацбезпеки, оборони та розвідки проводить цілу спецоперацію, щоб на їхнє засідання не проникла Безугла. Зливають їй недостовірні дані про час початку, потім забігають всі разом у кабінет і встигають замкнути двері у неї перед носом. Півтори години, доки тривало засідання, Безугла билася у двері. Все це у присутності глави СБУ. У нас Рада остаточно на цирк перетворилася, так? Орган, що приймає закони для всієї країни, не в силах унормувати власний регламент і навести порядок у своїх же коридорах. За регламентом, Безугла мала право бути присутньою на засіданні?Якщо так, чому її не пустили. Якщо ні, навіщо знадобилося замикання дверей. Вищий законодавчий орган, який уже сьомий рік сидить без виборів, так і не спромігся забезпечити дисципліну, особисте голосування на засіданнях, порядок у кулуарах і стабільну роботу комітетів. Зате наштампувати собі депутатських груп по дружбі за Гаваями та Карибами вони змогли, це у першу чергу, все літо спецрейси возили слуг укріпляти стосунки з пляжами.

Я якась така сентиментальна стала. Але для мене участь у Форумі видавців дійсно була важливою.Те, що Форум після стількох років віртуальної роботи повернувся в офлайн , видається символічним. А раптом це хороший знак? А раптом це початок чогось нового? Як виявилося, росіяни теж вважають Букфорум важливою подією, інакше чому бомбили Львів саме цього дня? Я побачила лише маленький шматочок форуму, тому що дві години просиділа на стійці Видавництво Білка , а люди все йшли потоком. Потім на презентації у бібліотеці все доставляли запасні стільці, щоб всадити усіх бажаючих. Багато хто прийшов після безсонної ночі, але зачесалися, нафарбувалися і пішли всім на зло. Була на події мама Юрія Руфа, а сам Юрко ніби незримо стояв поряд. Але у Львові у мене завжди відчуття, ніби він десь тут неподалік. "Привіііт, кумааа"... Часу у нас було не те щоб багато, бо що таке для нас із Ірина Білоцерковська 45 хвилин? Ні про що :) Але ми принаймні постаралися зацікавити присутніх "Шептухою", хто ще не читав. А для себе я остаточно вирішила, що новий роман буде. Мені просто незручно перед людьми, які все перечитали і хочуть ще :) У кого були фото з подій, діліться, бо я як завжди нічого не сфотографувала.

Щоразу, коли я проводжу збір на машини для військових, затамовую подих і чекаю, коли з'являться особливі люди - талісмани.Це виключно моє, я страшенно забобонна, але коли бачу, що дехто з них проводить платіж, то вдихаю: фух, на удачу. Все буде добре.Останнім часом до таких людей належить Anika Bayrak.Якимось чином вона примудряється до кожного збору знаходити квиток на "Конотопську відьму". От і цього разу я маю для лотереї супер - дефіцитний квиток на цю виставу на 11 жовтня. Партер, вдалий ряд, початок о 13.00.Тому просто зараз оголошую розіграш. Усі донати на банку від сьогодні і, скажімо, до п'ятниці візьмуть участь у акції. Якщо вам пощастить, то менш ніж за два тижні ви будете сидіти у легендарному театрі з думкою про те, що от у розпал війни у Києві ви дивитеся постановку, про яку писатимуть у підручниках і говоритимуть іще багато років. А ви її бачите наживо.А якщо пощастить нам, то спільними зусиллями ми купимо хлопцям машину взамін цієї, розбомбленої. Відео звернення у коментарі. Дякую!

Сьогодні у Стокгольмі за посередництва організації Ukraine Culture Now відбулася дуже важлива для мене зустріч із шведськими читачами."Доця" вийшла у новій країні і як завжди у таких випадках стала точкою контакту для розмови про Україну у ширшому контексті. Шведи дуже добре до нас ставляться, загалом підтримують, але багато речей для них лишаються невідомими або неочевидними. Тут і про уявний поділ України на східну і західну, який так активно просувають росіяни. І про те, що радянська окупація у різних регіонах України тривала різний час, і чому ці двадцять років різниці були такими критичними. І про те, що Янукович втік до росії, лишивши порожній казначейський рахунок. І про те, як росія присвоювала собі імена і здобутки наших талантів. Багато всього...Присутні слухали уважно, був повен зал людей. Ви знаєте, який я оповідач, як посеред однієї історії можу перескочити на другу, і тому поряд з путіним чи Кучмою у мене чомусь фігурують тітки і баби з села :) Але це все нормально, я ж не знаю, яка частина розповіді запам'ятається глядачам, мені головне, щоб вони хоч щось запам'ятали про Україну. А потім ми з дівчатами гуляли прекрасним Стокгольмом, каталися на кораблику і метро, довго шукали вільний ресторан, куди можна було втиснутися у цей суботній вечір, багато говорили з почуттям добре виконаної роботи.Гортайте фото, там внизу метро - кожна станція оформлена як арт об'єкт, це найбільший у світі художній музей під землею. Завтра літак на Польщу (якщо не просплю) і потяг на Київ. У понеділок буду вдома, везу з собою кілька сувенірів із вінтажних магазинів Стокгольма (так, я і туди збігала), зробимо розіграш на потребу військових.

Відбула денні події на Gothenburg Book Fair.Величезний людський мурашник, як тут можна зорієнтуватися - уявлення не маю. Стадіони книг, і все шведською мовою, без засилля англійської чи якої іншої, як це деколи буває. Другим учасником дискусії був Steve Sem-Sandberg, відомий і дуже шанований шведський письменник, у якого щойно вийшла нова книга.Так от, він прочитав "Доцю" і перед подією спеціально домовився із модератором, також письменником і колишнім видавцем, щоб основна увага події була зосереджена на мені, "Доці" та українській темі. І навіть питання, які адресувалися йому, переводив на обговорення моєї книги.Уявляєте, як це зворушливо і благородно.Що іще впало в око на ярмарку? Підвищені заходи безпеки, відвідувачів обшукували руками. Це все через палестинські протести і пов'язану з цим напругу.Маленький стенд від представництва Українського інституту у Швеції розмістився на другому поверсі якраз біля стенду Ізраїля. І там була ціла демонстрація, так що до наших дівчат зрештою приставили додаткову охорону і відгородили мотузкою. Тут багато дітей, багато чоловіків і жінок з візочками. І на вулицях повно немовлят, і у парках. Тільки тут розумієш, як ми відвикли від вигляду дітей вдома, наскільки нашим містам бракує цих візочків. Пс. Одяг підбирала під обкладинку шведського видання, ну вже як змогла. А поряд з обкладинки погляд Віки Амеліної... Я не знаю, хто і коли зрозуміє наш біль.

Сьогодні у Могилянці відкрився запис на додаткові предмети.Я розумію, що більшості читачів це нічого не говорить, але повірте мені - то страшне :) За чутками, колись навіть існував бот, який допомагав встигнути на бажану дисципліну, але потім у Могилянці заборонили телеграм, а разом з ним і ботів. Я не була дуже вправною, тому на загальну психологію не протовпилася :) Але стрибнула в останній вагон курсу роботи з військовими і членами їхніх сімей. Зараз сиджу у Книгарні Є і чекаю початку інтерв'ю з Танею Власовою. Більше всього боюся, що мене запитають, які книжки я читаю - бо буду мекати, як та нова посол у Штатах, а може навіть з переляку скажу, що не вмію читати взагалі. Бо абсолютно всі вільні полиці і місця у мене зайняті обов'язковою до прочитання літературою з психології. Починаючи з Фройда (ага! Колись році у 93му я принесла в Уніан першу перекладену замітку, де Фрейда назвала Фройдом. То мені зауваження зробили і довго соромили за неграмотність і загальну низьку ерудицію :) Будемо вважати, що цей рахунок закритий).

Я сьогодні зробила ще одну спробу виїхати з міста машиною, і знову у мене не вийшло.Що цьому передувало? З тиждень тому я не доїхала у Кременчук, тому що на півдорозі машина почала різко втрачати швидкість і опускати передачі. Тобто вони опускалися до першої і на цьому все.Я із зупинками через кожних три кілометри і на аварійці доїхала до сто і залишила автівку механіку. Через кілька днів мені подзвонили і сказали, що зчитування бортового комп'ютера не показало помилок, і що машина поводиться ідеально, їздить довкола майстерні, заводиться, плавно переключається. І що я можу її забрати, але якщо подібне повториться, то що ж, будемо шукати поломку. Я забрала, трохи поїздила Києвом - дійсно без зауважень, але сьогодні та сама проблема виникла знову, я не просунулася далі Чабанів.Я жодним чином не чекаю порад щодо ремонту, з цим розберуться на тижні, якщо не ці майстри, то інші. Мене дивує повторюваність сюжету.Все життя мої скарги і невдоволення ігнорують, пускають повз вуха, вважають перебільшенням або жіночою істерикою. Поки не гавкну як собака.Жоден лікар з першого разу не повірив у симптоми. Таке враження, щойно я починаю розповідати, що мені не ок, у людини по той бік столу відключається слух і скляніють очі.У майстерні знову ж таки за умовчанням вважають, що я не здатна оцінити поведінку машини на дорозі. Тобто купити її за свої гроші я могла, проїхати на ній 370 тис км теж, ремонтувати і обслуговувати всі ці роки, але побачити, що вона у мене не розганяється більше 30 км - ні. Ремонт тягнеться рівно стільки, скільки у мене вистачає чемності. Тобто спокійне, доброзичливе ставлення - це для майстрів зелене світло, що цю хазяйку можна безкінечно посувати у черзі, брати інші халтури на обумовлений час, вона почекає. А коли я так само спокійно і доброзичливо кажу, що пішли нафіг звідси придурки, вони чомусь дуже дивуються, так ніби стіна заговорила.З волонтеркою те саме. Доки чемно прошу акти, фото і відео - сто причин,чому це зараз не можна зробити. Як тільки розкрию рота, не добираючи виразів - за три секунди все зроблене. Мені легше проскочити перших два етапи і починати вмикати стерву відразу. Без цього просто неможливо привернути належну увагу до своїх слів.

Якийсь сьогодні складний день. Вишенька на торті - з'ясувати, що у мене банки під ключ, а не під закрутку, коли все уже розлито по банках :) Але було сьогодні і кілька важливих зустрічей, і домовленість про участь у одному літературному проекті.А ще - найголовніше, напевно - отримала нарешті відео з передачею крайньої машини військовим.Вона стільки нервів вимотала, не передати словами, на кожному етапі були якісь пригоди. І кордон долала зі скандалом і конфіскацією поляками номерів. І ремонт в Україні, в умовах, коли то електрик втік від тцк до тещі у село, то механіки бояться на роботу виходити, той іще квест.Але машину зробили, обладнали додатково, докупили комплект шин і дисків. І сіли чекати.Командир, під чий запит була куплена машина, застряг на позиції, куди воду і їжу носять дронами. Застряг надовго, не на одну добу. У вкрай складній обстановці, без можливості виходу, і це було невиносимо для всіх, хто в курсі.А тут ще ми як дурень з намитою шиєю з цією автівкою.Ну і от сьогодні нарешті хороша новина, автівка передана, акт підписаний, підсумкове відео до вашої уваги.Дякую всім, хто долучався. Ми тепер зі спокійною совістю можемо переходити до наступних зборів.

Доїзду у наше село на Сумщині більше нема. Вірніше так, проїхати теоретично можна, але це гра в рулетку. Російські дрони полюють за цивільними автівками. Не так давно сусід прорвався на город з дружиною і тещею, доки картоплю копали, дрон прицільно підірвав машину. Теща тепер не знає, чи дякувати зятю за врятоване життя, чи ображатися, що той з такою силою штурхнув у канаву з наближенням дрона, що тепер увесь поперек у синцях. Ті села, які на пару кілометрів ближче до кордону, зовсім порожні. У одному з них лишилося всього п'ять жителів. Кажуть, що процвітає мародерство, причому не дрібне аматорське, а у промислових масштабах. Організовані банди методично відкривають цілі вулиці, виносять все, аж до вирваної з м'ясом проводки. Банди заїжджі, не місцеві. Наші родичі поки що на власні очі не бачили, але такі чутки. Боюся, що правдивість цих чуток доведеться перевірити зовсім скоро. Багато хто засидівся на місці до останнього, сподіваючись, що до нас не дійде. У людей дійсно були очікування від переговорів Трампа з путіним, а також впливали і досі впливають заяви Зеленського про нашу потужну незламність. Окозамилювання і заперечення реальності нікуди не поділося і не могло подітися, це стиль такий. У нашій маленькій громаді героїчно працюють ремонтники, під обстрілами відновлюють світло і ремонтують розбомблені об'єкти критичної інфраструктури. Ще на місці староста села, дехто з адміністрації громади. Люди виїжджають переважно до родичів, тобто все своїми силами. У новини і статистику обстрілів потрапляє десята частина того, що насправді відбувається, область в інформаційний блокаді. Справа Громад і Петро Олексійович возять допомогу на наше прикордоння захисникам Сумщини, але ж ми розуміємо, що це теж питання часу. Порошенку викручують руки, через санкції, які на нього наклав Зеленський, купувати і виготовляти техніку для ЗСУ стає майже неможливо, рахунки заблоковані, банк паралізований, підрядники, які виконували замовлення, потрапляють під слідство. Я дуже шкодую, що мені не вистачило наполегливості вивезти з села усе майно ще минулого літа. Не було куди, мама була категорично проти, не могла витримати думку про розорення домівки. Тепер що ж, уже пізно. Лишається тільки сподіватися, що ні бомби не влучать, ні мародери.

Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський в інтерв'ю The Guardian повідомив, що російські дрони, які залетіли вглиб країни на кількасот кілометрів, були обманками, не несли на собі вибухової частини. Він відкинув інсинуації, що ППО Польщі не впоралася з ситуацією, враховуючи збиття 4 з 19 дронів. "Дрони не досягли своїх цілей, матеріальні збитки були мінімальними, ніхто не постраждав. Якби це трапилося в Україні, за визначенням українців, це б вважалося 100 процентним успіхом", - сказав він.Також він заявив, що українські військові вчитимуть поляків збивати шахеди на базі НАТО у Польщі, оскільки це безпечніше. В Україну польські ППО переймати досвід не поїдуть. З цього всього у мене виникає загострене бажання припинити читати новини. Просто зробити для себе висновок, що всі остаточно попливли мозгами, таки купити хату в селі взамін хати, яка у нас була на Сумщині і до якої вже фізично неможливо доїхати через обстріли, або якщо не вистачить грошей - просто викопати собі землянку, бункер, льох - що завгодно. І переїхати туди на кілька років.Якби не діти, я б так і зробила.