Горіха Зерня

Я втомилася одне і те ж повторювати у коментарях, напишу ще тут, може для когось ситуація проясниться. У мене потяг Ужгород - Київ. Ніде не написано, що він стиковочний для якогось рейсу. Ми дві години стояли у Львові у проміжку з 12 до 14 години. Це білий день, у цей час через Львів на Київ відходять потяги щопівгодини, тобто проблеми виїхати у другій половині дня нема. Що ж відбулося? Можу тільки здогадуватися. Виявляється, Укрзалізниця має опцію: якщо ваш потяг запізнюється, а вам потрібно їхати далі, ви можете лишити заявку у додатку. Якщо таких заявок буде більше десяти, потрібний вам потяг затримають до вашого прибуття. Я про це не знала, мені пояснили у коментарях.Скоріше за все, їхала якась група, яка не встигала на наш потяг через затримку на кордоні, і кинула заявку. Заради них нас протримали в очікуванні. Що далі? У нашому потязі є люди, які мали у Києві пересісти на інші напрямки. Але скоріше за все, їх буде менше десятка на кожен окремий потяг, тому далі проблеми зі стиковками - їхні особисті проблеми. Ночуватимуть на вокзалі у комендантську годину. Коли мене питають, чому у мене претензії до пасажирів першого потяга, я відповідаю, що у мене претензії і до Укрзалізниці, яка впровадила таку популістську систему, не продумавши наслідки. І до пасажирів, які проводять себе як королі, не рахуючись із іншими. У чому була проблема закласти собі три-чотири години запасу між польським потягом і наступним українським? Ну і особливо тішать добросердечні коментатори, які у теплих затишних квартирах, точно знають, як я повинна реагувати на такі затримки, особливо у зимовому вагоні з дітьми.

Наробила фоток себе у купальнику на снігу. Але на фб, звісно, не покажу.Бо я ще не визначилася, що це має бути - матеріал для майбутнього шантажу мене чи потенційний контент для привернення донатів :) З іншого боку, мама сьогодні урочисто заявила, що я щойно перетнула ту вікову межу, за якою можна ігнорувати думку оточуючих. (Ну ок, мама сказала "плювати"). Я уточнила, як тоді вона почувається у свої 75? Мама повідомила, що абсолютно вільною, робить і говорить що хоче. Завтра вже будемо у Києві, канікули добігають кінця. Переглянула графік на найближчі місяці,трохи взялася за голову. Буде ще більше поїздок і ще більше справ. Але зловила себе на одному спостереженні. Я вже доїздилася до того стану, коли не просто почуваюся як вдома у кожному куточку України. Мені вже кожен зустрічний співрозмовник - як сусід на поверсі. Буквально з першого речення вгадуєш, що він скаже далі. Це як з таксистами, якщо ти заговорила з одним, то вважай, що заговорила з усіма :) І що я хочу сказати: загадкова душа - вона не у росіян, вона в українців. Загадкова українська душа. Назовні описати її дуже складно. А коли ти її зрозумів зсередини, то вже ні з чим не сплутаєш. Сьогоднішня історія з італійцем тому доказ.

Я хотіла зробити романтичну знимку на вечір дня народження, так щоб сніг, ялинка і красиво заморожений басейн під снігом. Але по перше сніг перетворився на дощ, і ллє як з відра.По друге, на ялинці чомусь височіє п'ятикутна зірка, видно у власників бази зі старих запасів. Тому я на словах. Я весь день в обіймах вашої любові. Мені сьогодні написали і зателефонували кращі, найбільш достойні і найталановитіші люди на світі. Просто знати їх - уже честь для мене, не кажучи щоб приймати привітання. Моя родина, мої батьки і діти, друзі, колеги - ви найбільша дорогоцінність у світі, дякую усім вам. Далі щодо нашого збору. На мою святкову карточку ви сьогодні надіслали 39060 грн. І саме сьогодні до мене звернулися хлопці з нашого Сумського прикордоння з таким проханням. Командир, якому ми вже допомагали, попросив активні навушники для своїх бійців. Він сам щойно після тяжкої контузії, ходить тримається за стінку, але просить за хлопців.Я була щаслива закрити це питання, з одним уточненням - це не я їм допомогла "більше, ніж держава", а усі ми. А решта коштів пішла на збір Lala Tarapakina і 12 Вартових на евакуацію маломобільних і літніх людей з домашніми тваринами із прифронтових сіл. На сторінці у Лали можна почитати, що там відбувається і куди ідуть гроші. Дякую всім, хто тримає нашу віру в людей.

Мій улюблений допис - можна писати про себе і тільки про себе, і всі до цього поставляться з розумінням (і скрипом зубовним). І 20, і 30, і 40 років я сприймала як важливий рубіж. А потім за якийсь час зрозуміла, що даремно, нічого особливо не змінилося. Але думала собі - ну нехай, от буде п'ятдесят...Ну от тепер 50. І що? А нічого :) Можу поділитися враженнями, щоб заспокоїти тих, хто іще ні, і розсмішити тих, хто уже так. По перше, я вже зрозуміла, що одним людям я подобаюся, іншим ні. І мені набагато цікавіше і приємніше проводити час із першими, аніж витрачати його на других. Нема сенсу особливо щось комусь доводити чи виправдовуватися, світ великий, вони знайдуть собі когось іншого, щоб любити, і я знайду більш улюблене для себе товариство також. Далі - фізичний стан і здоров'я. У жінок це не експонента, а плато. Тобто рівно-рівно, потім провал, потім знову рівно. Чим більше ти вкладаєш грошей у своє здоров'я, тим кращий у тебе вигляд. (Ага, банальність. А ви спробуйте на практиці хоча би нормального терапевта знайти.)Ну і десь після сорока п'яти настає така розвилочка, коли потрібно прийняти усвідомлене рішення: або ти додаєш спорт, починаєш бігати, рухатися і ходити в зал, або ні. Прийняте рішення вплине на якість і тривалість твого життя. Батьки і діти. Вдячна страшенно і тим, і іншим, вони моє найближче коло любові. Але розумію, що ми з батьками лишаємося на своєму березі, а діти підуть далі. Мене з'їдає провина за те, що ми не убезпечили їх від війни, що рішення, прийняті попередниками, переклали війну на їхні голови. Тому роблю все що можу, щоб допомогти нашим військовим. Все ще вірю у день перемоги і уявляю, яким він буде. Нові справи. Цього року я пішла вчитися до магістратури, і дуже добре пам'ятаю ключовий для себе момент, коли розклала перед собою два напрямки і вагалася, який обрати? Переклад? Це означатиме навчання і удосконалення у сфері, якою я займаюся усе життя. Нові нюанси, поглиблене дослідження вже знайомої мені території. Або щось нове. Це взагалі нормально, стати новачком у п'ятдесят? Без жодних гарантій, знайомств, з обмеженим часом, з помилками, які обов'язково будуть, і які, напевно, значно болючіші у такому віці? Я реально писала плюси і мінуси, і переклад набрав значно більше плюсів. А тоді я порвала аркушик і пішла на психологію. Довкола море, просто океан людського болю. Я бачу це так чітко, ніби у кожного світловий сигнал над головою. І я зможу комусь допомогти. От виросту, виучусь - і займатимусь цим наступних п'ятдесят років. І ще писатиму книги, так би мовити, кусатиму те саме яблуко з іншого боку. Зустрінемося десь посередині. А, і ще момент, про гроші.Якщо жінка байдужа до діамантів і брендового одягу - не поспішай радіти. Можливо, вона подорожує - а це ще дорожче :) З побажань собі на наступні роки: Перемоги України у війні. Все інше я зароблю і зроблю сама. Торжества справедливості усім нам. Ну і традиційно відкриваю свою особисту банку для привітань. Ви знаєте, що як і у попередні роки, зібрані кошти будуть розподілені між волонтерами, які допомагають пораненим, а також евакуюють немічних і старих з лінії фронту і вивозять тварин. Дякую усім тим, хто зі мною і кому я подобаюся :) Я теж вас люблю.

Я не дивилася звернення Зеленського вночі, бо ми саме зійшли з потяга, потім шукали таксі у порожньому засніженому містечку, потім поселялися у готель, далі виймали з валіз подарунки, дарували одне одному, дзвонили батькам... Звісно що про телевізор ніхто не згадав. Вранці пройшлася дописами у фб і бачу, що звернення згадали буквально кілька людей, яким потрібно було це подивитися по роботі. Ну або вже геть педанти і любителі політики, до яких іноді належу і я :) Не думаю, що текст писав АІ. Принаймні, не весь. Хоча я розумію, чому багатьом так здалося. Загальне враження якесь нездорове і штучне, жодного слова про те, що насправді хвилює Зеленського. Ну давайте поворожимо, чому його заклинило на тих "десяти процентах". Ваші версії? Можливо, це такий зараз реальний президентський рейтинг? Жодного разу не вимовив слово "перемога", і це закономірний наслідок його правління. Про перемогу ми більше не згадуємо, як і про каву в Ялті.Президент Фінляндії, виявляється, щодня дзвонить Зеленському і нагадує у кінці розмови, щоб той не забував тренуватися. Я так розумію, ідеться про тренування у спортзалі? Зеленський чомусь тішиться з цього, як дідько цвєшком, хоча кожна нормальна людина на його місці занепокоїлася б. Подумала б - тут щось не так, або зі мною, або з президентом Фінляндії. Звісно ж, не забув згадати "ювелірну пастку Мінських домовленостей", яка "нам більше не потрібна". Більше того, пане Зеленський, вона вам навіть не світить вашими зусиллями і зусиллями ваших шести менеджерів. Про яких, до речі, у зверненні не було ні слова. Ні про корупцію, ні про якусь колективну відповідальність. Жодного слова про глибочезну політичну та інституційну кризу, у яку потрапила Україна. "Картонкові протести" і НАБУ теж не згадав, що закономірно. Я напевно ще на сторінки його прихильників схожу, подивлюся відгуки. Можливо, там ще пишуть реальні люди, а не боти. Принаймні, їм мало сподобатися, що Зеленський гарно пострижений, у хорошій фізичній формі. Щоденний спортзал дається взнаки.Чим не досягнення.

Тільки коли у приват почали надходити привітання, я зрозуміла, що сьогодні Новий рік :) Я його зустрічаю з безмежною вдячністю і ніжністю до усіх тих, хто був поруч впродовж року, підбадьорював, смішив, допомагав, цікавився тим, як у мене справи, приходив, приїжджав, писав....Мені неймовірно щастить на найкращих і найкрутіших людей, які зі мною дружать і працюють. 2025 рік був дуже багатим на цінні зустрічі, і саме тому я йому вдячна. Попри все, попри війну і жахливі випробування, люди довкола мене проявляли себе з кращого боку. Можливо, тому що у них немає поганих боків... Мені пощастило впродовж року не розчаруватися, а навпаки, зачаруватися ще більше. Це і є основний підсумок року. Я бажаю вам усім здоров'я, наснаги, енергії, терпіння і відваги. Давайте жити так, ніби у світі не існує заздрості, знецінення, недоброзичливих поглядів - або, принаймні, вони до нас не долітають. Залишайтеся такими ж принциповими, непростими, зберігайте вашу безцінну гостроту відчуттів. Лікуйте свої травми і рани, перетворюйте їх на досвід. Не втрачайте віри у себе.У нас усе вийде.

Про надію і "сподівалися до останнього". Ви знаєте, чому люди не були готові до вторгнення 22 року, не вивезли дітей і старих, не евакуювали цінності? Чому потім виїжджали під обстрілами, зривалися з машинами у провалля підірваних мостів у темряві і горіли заживо? Хоча все вказувало на прихід біди, росіяни не крилися з підготовкою до вторгнення, відкрито накопичували війська і техніку, західні розвідки прямо попереджали, уже навіть через пресу. А тому що їхній власний президент як міг заспокоював людей і гарантував шашлики.А в унісон із шашличником трубів весь його уряд, кожен міністр, а також ОП і всі провладні блогери. Які аж шаленіли з радості, коли вторгнення не почалося 16 лютого, як попереджали американці, і з великим екстазом бігали тицяти факи порохоботам. А знаєте, що зараз говорять люди на прифронтових територіях і навіть військові? Здавалося б ті, хто на власні очі бачать ситуацію і здатні робити якісь висновки.Так от, величезна маса людей впевнена, що війна скоро закінчиться. Буквально у січні, треба потерпіти ще пару тижнів. Чому? А тому що Зеленський не втомлюється запевняти, що мирна угода вже майже готова, буквально пару ком узгодити. Люди дійсно думають, що от він сьогодні переговорить з Трампом, і все закінчиться.

Вранці трапився сюжет про підйомник у Буковелі, який застряг, і люди дві години висіли на цих лавицях при мінусовій температурі, чекаючи, доки їх на мотузках зніматимуть рятувальники.Вгадайте, якою людожерською, ненависною і заздрісною до людей була більшість коментарів. Так, заздрять. Ті, хто ніколи зі свого району не виїжджав, заздрять тим, хто зміг дозволити собі аж іржавий підйомник на Захарі Беркуті. А потім коментарі під відео жінки, яка лишилася чекати росіян разом із родиною, а росіяни катували і вбили її чоловіка, а саму згвалтували.Точно та сама ненависть і зневага, ті самі прокльони і побажання смерті, як і українським дітям, які застрягли на підйомнику. Я впевнена, що існує армія ботів, які спеціально підвищують градус цинізму і зневаги і працюють на розкол суспільства.А також впевнена, що там є реальні люди, яким анонімність соцмереж розв'язала руки, і вони не соромляться показувати те, чим наповнені. Тому я так ретельно будую свою бульбашку навіть тут, на фб. І не треба ходити поза очі і жалітися, що Горіх вас забанила ні за що. Завжди є за що. За якийсь підлий чи гидкий коментар. За вашу пасивну агресію, яку я дуже добре розпізнаю. Навіть за лайк - не треба було смішечки чи сердечки ставити якомусь лайну. Ну і за булгакова, звісно :)

Я шукаю собі недорогу дачу чи будиночок на Київщині. Поки що пошуки ні до чого не привели, бо моє уявлення про "недороге" закінчується там, де уявлення продавців ще не починалося :) Але мені не критично, тому я просто переглядаю оголошення і деколи їжджу на локації. За цей час стикнулася з абсолютно незрозумілою мені логікою продажу.Скажімо, сьогодні. Бачу оголошення про маленький новий будиночок на мікроскопічній території, але за прийнятною ціною. Набрала вказаний телефон, ріелтор погодилася мене тут же прийняти.Їдемо в область, на місці чекає власник, який побудував чотири хатки і тепер продає. Мені все подобається, крім одного: те що я бачу аж ніяк не може коштувати суму, вказану в оголошенні. А ми вже практично домовилися :) Зрештою ще раз перепитую про ціну. - Ой, що ви! Таких цін, як у мене в оголошенні, не буває!І ріелтор називає суму у чотири рази більшу. - Але в оголошенні...- Так то інвестиційний проект! Він тут по сусідству. І мене везуть на порожню ділянку, де скоро почнуть будівництво. І це буде дуплекс! Тобто не окремий будинок, а з сусідами через спільну стіну. І сума, вказана в оголошенні - це лише перший внесок. Скільки буде всього - вони не знають :) В усьому є плюси. Наприклад, я сьогодні подихала чистим повітрям за містом, це плюс. Решта аспектів мені незрозумілі. Це лише у нерухомості так? А чи можна, наприклад, книги продавати за тим же принципом?

Вчора під час зустрічі із Володимиром Зеленським президент Польщі Кароль Навроцький сказав, що поляки мають враження, що їхні зусилля та багатовимірна допомога Україні після початку повномасштабного вторгнення не були належно оцінені й зрозумілі.Сьогодні у польському сегменті фб - величезний флешмоб, у якому поляки дякують українцям і пишуть, що українці своїми життями платять за свободу Польщі, і що це неоціненна величезна жертва. Ось це постійне коливання між інституційною підлістю і людською добротою і не дає мені визначитися зі ставленням до сучасної Польщі. З одного боку - терор на митниці та остервеніння, з яким штрафують українців за найменше порушення реальних чи вигаданих правил. У тематичній групі дівчата постійно пишуть, за що їх штрафували на кордоні: за те, що переїхала на один корпус у черзі з відстебнутим паском безпеки, за те що вийшла з машини без світловідбивного жилета. Або моє улюблене - за те, що важіль перемикання світла був повернутий на протитуманні фари. Мовляв, у Польщі не можна їздити з протитуманками. І нічого, що у самій машині цих фар не було, оштрафували за важіль.Я сама вихопила штраф 500 злотих за те, що на під'їзді до кордону взяла у руки телефон. На порожній дорозі, з мінімальною швидкістю, мені хтось подзвонив, а по гучному зв'язку не було чути. Я встигла буквально кілька слів сказати, але звісно ж сама винна. А з іншого боку - доброта і співчуття людей, з якими ми постійно зустрічалися у Польщі. На резиденції, яку щоправда оплатила Австрія, з нами носилися з максимальною увагою. Коли мені знадобилося місце для складання іспиту біля вокзалу, бо у мене іспит майже наклався на потяг по часу, мене прийняла бібліотека і навіть виділила окреме приміщення, щоб ніхто не заважав. І ще було безліч проявів уваги і приязні. Єдиний випадок, коли ми стикнулися з хамством і невиправданими претензіями, після з'ясування обернувся іншим боком: виявилося, що працівниця їдальні, яка накричала на нашу колегу за чиюсь неприбрану тарілку - українка, яка працює у Польщі. Мені дуже хочеться вірити, що поляки мудріші і благородніші за своїх політиків. Так само я вірю, що українці кращі, розумніші та чесніші за нашого власного президента та його мафію.