Наробила фоток себе у купальнику на снігу. Але на фб, звісно, не покажу.Бо я ще не визначилася, що це має бути - матеріал для майбутнього шантажу мене чи потенційний контент для привернення донатів :) З іншого боку, мама сьогодні урочисто заявила, що я щойно перетнула ту вікову межу, за якою можна ігнорувати думку оточуючих. (Ну ок, мама сказала "плювати"). Я уточнила, як тоді вона почувається у свої 75? Мама повідомила, що абсолютно вільною, робить і говорить що хоче. Завтра вже будемо у Києві, канікули добігають кінця. Переглянула графік на найближчі місяці,трохи взялася за голову. Буде ще більше поїздок і ще більше справ. Але зловила себе на одному спостереженні. Я вже доїздилася до того стану, коли не просто почуваюся як вдома у кожному куточку України. Мені вже кожен зустрічний співрозмовник - як сусід на поверсі. Буквально з першого речення вгадуєш, що він скаже далі. Це як з таксистами, якщо ти заговорила з одним, то вважай, що заговорила з усіма :) І що я хочу сказати: загадкова душа - вона не у росіян, вона в українців. Загадкова українська душа. Назовні описати її дуже складно. А коли ти її зрозумів зсередини, то вже ні з чим не сплутаєш. Сьогоднішня історія з італійцем тому доказ.