Telegram statistics channel - @npzbvnkngchtn

Мені вигідно давати читать фентезі, бо в будь-якій незрозумілій ситуації я думаю, що "ну це просто не мій жанр", або "певно я була неуважна і щось пропустила". Тому "Закони Невриди" Катерини Самойленко я читала з плюс-мінус таким самим настроєм: "отут не ясно, але ймовірно проблема в мені. Бо сотні захоплених відгуків не можуть брехати". Але потім пішла на клуб і з'ясувалося, що пробема таки не в мені. І навіть, скоріше за все, не в авторці. А у відсутній редакторській роботі. І це дуже сумно ( По суді, авторка-дебютантка проробила круту роботу, створивши великий продуманий світ зі своїми законами та ієрархією, але лишилася в цьому сама, не отримавши якісної допомоги на фінальному етапі. У будь-яких Сандерсонів є армія помічників та бета-рідерів, а тут (наскільки я можу судити) безперечно талановита авторка лишилась самотньою зі своїм складним рукописом, і в друк пішло як є (хіба що з легкими косметичними правками). Звідси у тексті полишалися як логічні невідповідності та нестиковки, так і чисто стилістичні штуки, які можна було б легко поправити, якби було кому. А головне можна було підказати "отут читачам не ясно, поясни", але ніхто не підказав, і вийшло, як вийшло. Ідея загалом хороша. Дівчина тікає від аб'юзера і потрапляє у паралельний світ істот, які колись давно від'єдналися від людського світу, щоб жити за власними правилами. Вони тут перетворюються на вовків, круків, сов та інших тварин, мають надприродні здібності, у цього світу свої війни та повстання, своя податкова система та ієрархія. А ще на небі два місяця і два сонця. Цікаво. Але прикол в тому, що героїня не сильно й дивується, потрапляючи в оцю всю довбатню, ніби щодня стрибає у інші світи. І нас разом з нею кидають у ці всі правила, ніби ми пропустили попередні 15 серій і мали б вже все знати. І поки ти гребешся зі світоустроєм, виринають додаткові правила та нюанси (не завжди логічні), і починаєш плутатись: "стоп, а оце нам пояснювали, чи я щось пропустила?" 🤔. Здебільшого справа в тому, що не пояснювали. Та й сам сюжет першої частини складається з того, що героїня потрапляє у цей світ, періодично забиває на аб'юзера, від якого тікала, і спокійно собі гуляє. А потім він раптом виринає і вона імпульсивно погоджується на невигідні і дивні угоди, щоб від нього втекти. Не сильно розібравшись, які будуть наслідки. Продать душу? Та фіг з ним, давайте. У свій нормальний світ вона формально хоче повернутися, але й наче не дуже. Нас би мала тримати напруга - чи вирветься вона додому, але про її прив'язки до реального світу ми нічого не знаємо. Є якась бабуся, але їй теж трохи пофіг, де пропадає її онука вже кілька місяців. І виглядає це як "так хочу додому, що попруся вночі через ліс та монстрів хєрзнакуди. Ой, не вийшло? Ну нічо, побуду тут ще 28 днів, норм". Водночас з героїнею всі чомусь носяться, через неї починаються міжкланові конфлікти, сварки між князями і ще багато чортівні. Хоча по суті, це просто "попаданка" з іншого світу, яка тут чужа, і чому всі довкола неї танцюють - нам не ясно (спойлер - це стане ясно у другій книжці. Але ж ми поки читаємо першу і логіка героїв тут пішла погулять). Окремі епізоди прям цікаві і дуже динамічні, але тільки засмоктуєшся в сюжет, цей шматок ніби відпадає, і нас знову викидає у основну лінію (і не завжди ясно, нащо було ото цікаве відгалуження). Усе це пересипане відсилками на інші твори. Деякі найпростіші відсилки нам розжовують і складають в клювик, а складніші треба шукать самим. Усі герої (навіть потойбічні) тут читали Фаулза, Бодлера, Симоненка та Шекспіра і цитують їх у будь-якій незрозумілій ситуації ) Це щоб книжка не виглядала як чистий жанр, а шось умніше, ну але трохи кумедно ) Кажуть, щоб краще зрозуміти "Двоповню", треба читати всі три книжки, але мені вистачило першої, бо не надто цікаво, що буде далі. Дівчата з клубу прочитають і перекажуть ) Але знаю, що у серії купа поціновувачів, а значить книжка таки хороша, просто, ймовірно, не моє 🤷‍♀️. #непозбувний_відгук

У нас з Гудрідсом майже співпала середня оцінка "Законів Невриди" Катерини Самойленко, але є нюанс. На Гудрідс п'ятибальна система, а у нас на клубі - десятибальна 😅 На Гудрідс стоїть 4,17, а у нас вийшло 4,8.Основні претензії в тому, що авторка кидає нас у вигаданий світ, у якому героїня відразу нічому не дивується, а нам багато що не пояснюють. Плюс погане (відсутнє) редагування і численні нестиковки 🤷Трохи цитат з обговорення: Чого героїня відразу ж, як потрапляє у цей світ, намагається втекти? Тебе тут захищають, ти поранена, у великому маєтку, там напевно є бібліотека, сиди читай! В будь-якій незрозумілій ситуації ми тут вбиваємо селян У мене було відчуття як в дитинстві: сідаєш дивитися серіал по телевізору, але не з першої серії. І ти така "ну загалом цікаво, але не ясно, що тут відбувається. Напевно, про це раніше розповідали. Ну розберусь по ходу". Було б добре порізать усіх зайвих героїв і показувать мені тільки Корвіна Це було нелогічно, але ця ситуація задала мені рамку на все подальше читання книжки. Я відразу зрозуміла, у що вв'язалася. - Кобальтові очі - це які? - Тобто а алізаринові губи у вас питань не викликали? Якщо це чорновик - це дуже талановитий чорновик. А якщо це вже вичитана, відредагована книжка - це дуже погано Їй кажуть: ти не зможеш пройти через браму, бо в Двоповню вона закривається. А героїня така: "та пофіг, піду спробую". - Там немає роз'яснення, який саме це військовий чин. - Та яка різниця? - Ну як, є ж різниця, з ким трахається наслідний князь - з генералом, чи з солдатом? Авторка монетизувала свою мігрень. Може це якась хвороба, але книжка мені справді сподобалася. Коли я перестала думать, стало харашо. Я відмічала стікерами моменти, де взагалі не викупаю, що відбувається, але у мене закінчилися стікери. Тут реально не вистачає прутнів. Тоді я б розуміла, навіщо я це читаю: типу - ну ладно, це я потерплю, зате далі буде секс. Але ні! З плюсів - книжка красива, і це епічне фентезі. По плюсах на цьому все. Їй кажуть: Натаїр за тобою полює, нікуди не ходи. Вона така: "харашо, але я вже зібрала манатки і зйобуюся". - Я ще не дочитала, але я дуже хочу дочитать, бо у мене так багато питань!- Думаєш, це допоможе? Вона потрапляє у інший світ і каже "можна у вас тут подзвонить?". Ну вибачай, у нас тут Київстар не ловить. - Вона виходила заміж вже вагітною - Не знаю, я свічку не тримала - Брауні загалом - це міфологічні істоти - Брауні - це тістечка, на цьому все! Я тепер коли бачу круків на вулицях, про всяк випадок вітаюсь, мало лі шо. Свій відгук я ще спробую днями сформулювати, а на наступний клуб читатимемо щось реалістичне 😅Сенс на Хрещатику, дякуємо, що терпите нас 🥰

Сьогодні на каналі буде напіввихідний день, бо одному кандидату історичних наук треба допомогти розіслати його ведмедиків. Але підсумки тижня ніхто не відміняв. Що ви могли пропустити: 1) Книгочитуни зібрали 423 тисячі гривень на фонд “Лелека” в розіграші книжок Кідрука 💪. Обидві переможниці досі не відгукнулися, шукайте себе в списку!2) Отут ділимося підсумками лютого: у мене на полицях +33 книжки, прочитаних - 8; 3) Прочитала “Англію у війні”: цікавезна книжка, яка дуже швидко й легко читається. Відгук тут; 4) Атена» видасть книгу Жизель Пеліко «Гімн життю»; 5) Блогерка викрила літредакторку та бета-рідерку, яка продавала свій курс, аргументуючи його фейковими дипломами американських вишів. Сумна історія; 6) Нове українське видавництво "Біґль" з ноги зайшло на ринок, відразу купивши права на Маргарет Етвуд 😯;7) У “Книги Еміля” Ілларіона Павлюка наклад вже 90 тисяч; 8) Права на книжку “Гемінґвей нічого не знає” Артура Дроня продали вже в 11 країн; 9) Павло Дерев’янко їде в тур містами України, подію в Києві модеруватиму я, але місця вже закінчилися (в інших містах ще є); 10) Тут обговорюємо, хто з українських письменників та письменниць стали для нас відкриттям останнім часом; 11) Книгарня "Моя книжкова полиця" на Театральній, яку затопило від розриву труби опалення, все-таки закривається;12) З'явилася українська платформа PAX, де можна публікувати свої тексти в жанрі фантастики. Але уважно читайте угоду з авторами (деталі в коментах); 13) Восени видавництво “Ще одну сторінку” видасть продовження книжки “Хочу” Джиліан Андерсон, у якій зібрані анонімні листи жінок про їхні сексуальні фантазії; 14) Красива обкладинка англомовного перекладу “Амадоки” Софії Андрухович - тут; 15) Приїхав з друку “Агент з ведмедиком”, поглазіти на нього можна тут. Ми вже почали розсилати, очікуйте на сповіщння; 16) Нова книжка про Паддінгтона в рубриці “дитяче по неділях” - красива; 17) Усім вже поприїжджав “Колапс” Кідрука. Мені теж, красивий! Також зверніть увагу: - можна встигнути взяти участь у розіграші трьох топових новинок за підписку на канал “Книголенда”; - є справа до книгочитунів з Херсонщини; - тут є прикольний книжковий клб, до якого ще можна доєднатися.

В 17-18 столітті в будь-якій незрозумілій ситуації з вами могли розправитися, звинувативши в тому, що ви когось зурочили або наслали прокляття. Таким чином тогочасні люди з’ясовували стосунки через неврожаї, зачаровану худобу, раптові хвороби, знеславлення чи конфлікти поміж сусідами.В "Локальній історії" виходить цікавезна книжка про це - "Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII–XVIII століття" Катерини Диси. Авторка розбирає судові процеси про чари не лише як прояв забобонів, а й як відображення глибших соціальних напружень, страхів і уявлень про справедливість. Вона відтворює розгляд справ, розповідає, як тортури, чутки і репутація обвинуваченого могли вплинути на винесення вироку. Спираючись на майже 200 справ, показує, як діяли правові механізми, як церковні та народні уявлення про демонічне впливали на судову практику й ким були люди, яких підозрювали у відьомстві.Це дослідження допомагає зазирнути в будні тогочасного суспільства — його страхи, конфлікти і способи їх розв’язати. Вийде в квітні, а поки що передзамовляйте на сайті видавництва. 380 грн замість 450. пост #направахреклами

Американський репортер Ерні Пайл приїхав в Лондон в розпал бомбардувань 1940-го року, приблизно як їздять в Таїланд скуштувати цвіркунів. Вайб "бідні англійці, але ж як видовищно воно горить!". Ще ніколи не читала такої легкої та динамічної книжки на таку тему! В анотації до "Англії у війні" написано "автор захоплено пише про життя британців під час авіанальотів та нічних бомбардувань". І не збрехали - він реально захоплений від масштабу побаченого та від власного перебування в епіцентрі великих історичних подій. Під час найбільшого обстрілу, стоячи на балконі, з якого видно третину Лондона, він називає палаюче місто та безкінечні літаки з бомбами "найпрекраснішим видовищем, яке я коли-небудь бачив". Так, йому за це соромно, але. У книжці жодного надрива, навпаки - суміш помірного співчуття та іронії. Я чув історії про новоприбулих, які проспали свою першу повітряну тривогу, але ніколи не міг подумати, що щось настільки сумне може статися зі мною. Думаю, англійські виробники ліжок повинні попросити мене написати їм відгук. Ця емоційна відстороненість і нам дозволяє подивитися на події зі сторони, не травмуючись цим, а скоріше з цікавістю. Це читається як тревелог, а не як розповідь про жахіття. Він описує, де жив, що їв, як влаштований побут британців та як працює система продуктових карток і які бувають укриття. Він захоплюється і дивується, як британці звикають до обстрілів, і як столиця тримається. Наприклад, на ранок після чергового великого нальоту він дивиться на Лондон і дивується, що він фактично не змінився: Дійсно було зруйноване майно - багато майна, цінного як матеріально, та і дорогого серцю. Були втрачені життя. Але Лондон великий і життів у ньому багато. Краєвид виглядає незмінно. Вулиці переповнені людьми. Життя продовжується, хоч ще минулої ночі здавалося, що це кінець світу. Або таке, дуже близьке нам: А ще, вірите чи ні, але усі бояться, що бомба застане їх в туалеті або у ванній. Або як уряд намагався допомогти людям висипатися, бо обстріли там теж були здебільшого вночі: Британія виготовила мільйони гумових беруш минулого вересня, коли було дуже багато нальотів, і люди не могли спати. Але громадськість їх не сприйняла. Вони незручні, та й взагалі люди люблять чути, що відбувається. Розповідає, що британці оглядають багато укриттів, щоб обрати улюблене, бо у них різний вайб, і готові були проїжджати по 6-8 кілометрів, щоб переночувати саме в тому, яке подобається ) Або таке, іронічне, він пише про свою хворобу: Застуда прикувала мене до ліжка майже на тиждень і я почувався не дуже добре. Але тоді мені й близько не було так погано, як того дня, коли я отримав рахунок від лікаря - тридцять вісім доларів. Протягом чотирьох місяців Ерні Пайл поїздив різними частинами Англії та Шотландії, описав міста, які страждають від щоденних нальотів і такі, що взагалі поки не відчули війни. Побував в укриттях та подивився, як працює ППО. І це супер цікаво порівнювати з нашою дійсністю. Дуже сподобалося, як він передає атмосферу через замальовки про конкретних "середньостатистичних" людей та сімей, описуючи, чим вони займаються, як живуть та проводять свій час, і що в їхньому житті змінила війна (у декого ці зміни мінімальні). Загине автор за 4 роки після описаних в книжці подій - коли Америка втягнеться у війну. Він працюватиме на фронті, описуючи, як воюють американці, і потрапить під обстріл. #непозбувний_відгук

Бачила в коментах, що дехто з вас вже й без мене помітив цю книжку та чекає на неї ) Для тих, хто не бачив - подивіться: спільнота, що займається ОSINT, Molfar Intelligence Institute, видає книжку про цифрову безпеку та розвідку з відкритих джерел: “Розвідка: анонімності не існує”. Це понад 500 сторінок теорії та практики на тему роботи з даними, QR-коди з інструментами та доказами, а також історії, які показують, як війна впливає на збір і аналіз інформації. Це важлива книжка, яка наглядно демонструє, що анонімності в інтернеті не існує, ваші (навіть давно видалені) дописи можна знайти, а фейкову сторінку розсекретити. Треба тільки бути наполегливим і мати кілька інструментів. Автори книжки:• Артем Старосєк — засновник Molfar Intelligence Institute;• Сергій Бескрестнов ("Флеш") — експерт зі зв’язку, РЕБ і РЕР;• Гіл Варфоломєєв — фахівець із HUMINT, співавтор аналітичного блогу Molfar Intelligence Institute.Передзамовити книжку можна ось тут. А наприкінці березня вона з’явиться в книгарні "Сенс" за тією ж ціною.пост #направахреклами

За день, в перервах між лікуванням себе і дитини (бо щось ми всі похворіли) прочитала "Одну ідеальну пару" Рут Веа. І це було харашо. Зайшла значно більше за "Нуль днів", а може просто антидепресанти подіяли, але традиційні нелогічності мене зовсім не бісили ) Хороший трилер має розважати, інтригувати, трохи лякати і швидко читатися. Цей розважав, інтригував, трохи лякав і швидко читався - все гуд. П'ять пар їдуть на індонезійський острів зніматися в реаліті-шоу. Але все перетворюється в робінзонаду, бо, як ви розумієте, вони опиняються відрізаними від світу через шторм, вода і їжа поступово закінчується, електрики нема, і звісно ж, когось вбивають. Доволі стандартна зав'язка, майже як в "Одне за одним", тільки не в горах, ну але це було реально дуже цікаво.Трохи бентежило, що всім десятьом учасникам було дуже пофіг, в чому полягатимуть завдання (типу як "Форт буаяр" чи типу як в "Міняю жінку"?), і вони про це толком не розпитали перед тим, як підписати всі папери та попертися на маленький острів хуйзнаде. Трохи тупо, що ніхто з десятьох уважно не прочитав контракт і не знайшов в ньому критично важливі пункти. І трохи смішно, коли вони приїхали і почали дивуватися, що на острові скрізь камери (альо, ви на реаліті-шоу поїхали, чого б там бути камерам, ну справді? 😀). Ну і ще кілька моментів, які викликають смиренну усмішку. Але фіг з ним. Кажу ж - реально було цікаво і динамічно, провела з цією книжкою кілька занурених годин, а це теж в наш час хліб ) #непозбувний_відгук

Є щось терапевтичне в тому, щоб читати про те, як інші люди жили під час інших війн: дає відчуття, що ми в цьому не одні, і хтось вже це переживав та не зламався. Саме тому всі так чекали "Щоденники воєнного часу" Астрід Ліндгрен, а ось ще одна книжка такого ж плану. У "Стилета і стилоса" приїхала з друку "Англія у війні"- книга репортажів американського воєнного кореспондента Ерні Пайла про Британію під час Другої світової. Він перебував на Британських островах у 1940–41 роках (ще до вступу США у війну), і написав репортажі передовсім про побутове життя британців. Там майже все, як у нас: небезпека авіанальотів та нічні бомбардування, комендантська година і режим світломаскування, який забороняв навіть запалити улюблену цигарку. Та здебільшого репортер розповідає про життєву силу і гумор британців, які адаптувалися до укриттів, де можна було знайомитися, грати в карти і просто розділити свої переживання з іншими. Попри похмурий фон ця книга просякнута оптимізмом, адже британську націю не зламали жодні обстріли та блекаути, тож цей історичний приклад є особливо важливим і для нас.Я вже погортала - дуже цікаво написано, читатиму найближчим часом! Купити книжку можна ось тут. Додавайте промокод chytun, і книжка коштуватиме 357 грн, а не 420. На всі інші книжки теж робе ) пост #направахреклами

Глянула сьогоднішнє інтерв'ю з засновником "Книжкової країни" та гендиректором ВДНГ Євгеном Мушкіним. Трохи цифр: 1) Бюджет першої "Книжкової країни", яка пройшла навесні 2024 року, був приблизно 4млн грн. Це команда, техзабезпечення фестивалю, маркетинг та оформлення місця.2) Бюджет найближчого фестиваля, який пройде в квітні, зріс приблизно на 60%, це десь 6-6,5 млн грн.3) Основне джерело покриття цих витрат - плата з видавців за місце. В перший фестиваль плата була фіксована, потім почали брати відсоток з продажів.4) Каже, що перші два фестиваля були планово збитковими, третій та четвертий фестиваль - з невеликим плюсом. А п'ятий очікують, що буде найприбутковішим та окупить вкладені інвестиції.5) Перший фестиваль робили: - ядро - 7 людей, які займаються тільки фестивалем; - додаткова команда - 40 людей; - плюс різні підрядники. На останньому фестивалі ядро організаторів складається лише з 3 людей. 6) Після фестивалю основна команда завжди йде у відпустку на місяць. Це зроблено для того, щоб люди відпочили, не вигорали, почали нудьгувати і з натхненням взялися за наступний фестиваль. Загалом цікаве інтерв'ю, гляньте.

Видавництво "Богдан" запустило передзамовлення на науково-фантастичний роман американської письменниці Конні Вілліс"Не кажучи про пса". Ця книга отримала престижні премії Г’юґо та Локус і є частиноютак званого «Оксфордського циклу», у яких студенти історичного факультету досліджують минуле за допомогою машини часу. Події відбуваються у XXI столітті та в вікторіанській Англії 1888 року.Головний герой — історик, який працює в Оксфорді майбутнього, де подорожі в часі — звична річ для науковців. Його відправляють у минуле, щоб знайти втрачений артефакт.Але через надмірні часові стрибки Нед страждає на «часову втому» (time lag) і потрапляє у низку абсурдних, комічних ситуацій.У вікторіанській Англії він зустрічає загадкову Верити Кіндл, і разом вони намагаються не порушити хід історії, виправити часову аномалію та розібратися в дивних збігах. Попри фантастичну основу, книга дуже «людська» — про кохання, випадковість, відповідальність за історію й хаос, який народжується з дрібниць. Вийде в березі-квітні, а поки що можна передзамовити на сайті видавництва ;) пост #направахреклами