Пані Вишня

Наталя Наконечна нагадала біблійну притчу про освіту***І, побачивши натовп, Він вийшов на гору. А як сів, підійшли Його учні до Нього.І, відкривши уста Свої, Він навчати їх став, промовляючи:- Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне.Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони.Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть.Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть.Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть.Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне.І сказав Симон-Петро:- А то все треба буде вивчити?І сказав Андрій:- А що, треба було конспектувати?І сказав Пилип:- А я не маю листочка!І сказав Іван:- А в інших класах такого не вчили!І сказав Варфоломій:- З цього буде домашка?І сказав Яків:- І то нас по всьому будуть питати?І сказав Марко:- А оцінки ставити будуть?І сказав Матвій:- Можна вийти?І сказав Симон Зилот:- А коли йдемо їсти?І сказав ще й Юда:- А що там було після "вбогі"?А тоді первосвященник храму наблизився до Ісуса і спитав:- Яка тут проблематика? Які були Твої цілі та ноу-хау? Чому б не організувати з учнями роботу в групах? Що це за фронтальна педагогіка?І сів Ісус та й заплакав.

Думки вголосВідомо, що головною скрєпою в РФ є тема побєдобєсія, вєлікой отєчєствєнной і відповідного антуражу, з немовлятами у папахах і візочками-танками "на Берлин!". І якщо у 2000х роках це гармоніювало із ностальгією за "стабільними" радянськими часами та відчуттям життя у величній державі, яку всі боялися, то чим далі, тим більше цей наратив тхнув нафталіном. Свідки війни майже відійшли, і все більше ставало очевидним, що державна ідеологія замість темного капіталістичного майбутнього пропонує світле комуністичне минуле.Аж поки російська пропагандистська машина не почала активно розкручувати тему "героїв сво". Не знаю - чи задумувалась глорифікація учасників завоювання України із самого початку, чи ця ідея не формувалась на ходу, щоб додатково мотивувати русскіх іти на війну, не дивлячись на колосальні втрати у м'ясорубках. Але факт - героїв Другої світової у масовій свідомості методично замінюють новопреставлені герої сво. Замість дідів на палках опинились брати, чоловіки і батьки. Героїчний міт росіян "омолодився". І зрозуміло, що переважна більшість русскіх воює, щоб закрити мікрокредити і купити собі айфон - про "захист від неофашизму" серед мотивів не йдеться. Тим не менш, нові персонажі на патичках можуть підлити трохи свіжого бензину до згасаючої головної скрєпи.Але от що робити тим анклавам русского міра, які не беруть безпосередньої участі у війні? Як-от моє улюблене Придністров'я. Місцева "влада" впритул не помічає російсько-української війни. У "офіційних" медіа у складній економічній ситуації винувата погана Молдова, Росія ж виключно хороша і велична, а України... нема. От нема і все. Зате є весь набір "мультикультурності", шаровари-віночки-борщ-казакі, і, звичайно, вся дєдивоєвальна риторика (пам'ятаємо, це головна скрєпа русского міра). І...європейське майбутнє. Бо економіка Придністров'я все менше залежить від Росії (привіт, енергетична криза 2025), молодь вчиться у Молдові чи Румунії, спортсмени здобувають медалі під молдовськими прапорами, а не придністровськими. Русскій мір тут не пропонує жодного величного майбутнього - тільки минуле. І ставати новими жителями палок придністровці не хочуть - і саме тому "не помічають" війни. Банальний висновок, але майбутнє Придністров'я залежить від результатів російсько-української війни. Але ставати її безпосередніми учасниками жителі русскомірного анклаву бояться набагато більше, ніж "кривавого Кишинівського режиму".

🪄Лекція "Пропаганда у Гоґвортсі" на Wizard Day📰Пропаганда, дезінформація, фейки — те, з чим ми зіштовхуємось щодня, читаючи новини та переглядаючи соцмережі. А як із цим у магічному світі? Чи є у чарівників природжений захист від брехливих медіа? І яке заклинання використовувати для захисту від фейків? ❓Де магічному суспільству шукати правду? На сторінках інформаційних гігантів, таких як "Щоденний віщун" чи в ексцентричних виданнях на кшталт "Базікало"? ⚡️26 липня ми на прикладі найвідоміших ЗМІ з усесвіту Гаррі Поттера спробуємо знайти відповіді на ці запитання!✨Лекторка — Ірина Вишня, кандидатка історичних наук, вчителька історії💫Лекція доступна як для Відвідувачів так і для Учнів🌟ПРИДБАТИ КВИТКИ: https://smart.v-ticket.ua/uk/e/wizard-day-01‼️Для власників квитка "УЧЕНЬ" діє обов'язковий дрес-код:https://tinyurl.com/ywfmuysw📣 Офіційна сторінка фестивалю:https://www.instagram.com/wizard_day_ua26 липня м. Київ, палац культури "Росток", вулиця Гарматна 26/2#альмор #allmor #wizard_day_2025

‼️ 100 324 звернення від російських родин щодо зниклих безвісти військовослужбовців армії країни-агресора надійшло до проєкту Коордштабу «Хочу найти». Ця цифра значно менша за реальну кількість зниклих безвісти окупантів. Від початку повномасштабної війни в Україні влада рф повністю ігнорує втрати особового складу та велику кількість зниклих безвісти серед своїх військовослужбовців. Росіяни змушені самостійно розшукувати своїх рідних і звертатися до проєкту “Хочу найти”. Так, у травні 2025 року до проєкту надійшла рекордна за весь час кількість заявок — 12 320.➡️ Використовуючи надану в межах проєкту інформацію, родичі отримують змогу підтвердити статус полоненого або загиблого та вимагати від своєї влади проведення обмінів. Від початку роботи “Хочу найти” у січні 2024 року було підтверджено перебування 2 415 російських військових в українському полоні, з яких 1 126 вже обміняно на українських Захисників. В цілому ж, в Україні у полоні перебуває значно більше російських військових, але не всі рідні військовополонених знають про проєкт і залишили заявки на пошук. Аналіз звернень до проєкту засвідчив стрімке зростання кількості зниклих безвісти у більшості підрозділів ЗС РФ. Лідером за кількістю розшукуваних є 15-та окрема мотострілецька бригада (в/ч 90600) — 2 277 зниклих безвісти. Із 20 підрозділів-лідерів за кількістю зниклих, 17 — мотострілецькі, які командування армії-агресора найчастіше кидає на “м’ясні” штурми. Серед районів бойових дій, де зафіксовано найбільшу кількість зниклих безвісти окупантів, перше місце посідає Покровський район Донецької області — 16 510 заявок. Лише від початку року кількість зниклих тут зросла на 68%. На другому місці — Бахмутський район, звідки надійшло 8 801 звернення.26% усіх заявок до проєкту “Хочу найти” стосуються військових віком до 30 років. Наймолодшому з розшукуваних — лише 18, а найстаршому – 67 років.☝️Також фіксується зниження рівня підтримки війни серед родичів загиблих і зниклих. 75% тих, хто звернувся до проєкту, заявляють, що не підтримують загарбницьку війну, розв’язану Москвою.

‼️Сьогоднішні заяви російської сторони, не відповідають дійсності та попереднім домовленостям ані щодо обміну полонених, ані щодо репатріації тіл. Протягом останнього тижня команди з обох боків вели роботу у двох напрямках — репатріації тіл загиблих військовослужбовців та обміну полонених.➡️Щодо обміну полонених — Україна подала списки на обмін, сформовані відповідно до чітко визначених категорій, погоджених під час перемовин у Стамбулі: тяжко поранені, тяжко хворі, за формулою "всіх на всіх", а також молоді військовослужбовці. Російська сторона передала інші списки, які не відповідають узгодженому підходу. Україна надала відповідні коментарі, і наразі наступний крок очікується від російської сторони.Щодо репатріації тіл — справді була досягнута домовленість. Дата — не була узгоджена. Натомість замість послідовного виконання домовленого алгоритму, російська сторона вдалася до односторонніх дій, які не були погоджені в рамках спільного процесу.☝️На жаль, замість конструктивного діалогу ми знову стикаємося з маніпуляціями і спробами використати чутливі гуманітарні теми в інформаційних цілях. Ми зацікавлені в реальному результаті — у поверненні наших полонених і тіл загиблих, і готові працювати для цього далі в межах узгоджених рамок.Закликаємо російську сторону припинити брудні ігри та повернутися до конструктивної роботи, задля повернення людей в обидві сторони та чітко виконати домовленість в найближчі дні.

Останній тиждень навчального року. Після написання контрольної мали з моїми улюбленими старшокласниками трохи часу. Тож пані Ірина, користуючись службовим становищем та свіжовивченою темою про Другу світову, спокушає підлітків на перегляд класики - "Касабланки".Фільм фантастично красивий - це ви і так знаєте. Це помітили і старшокласники. А після перегляду ми почали обговорення: чи була у фільмі присутня пропаганда і якщо так, то які сцени цьому свідчать? Одну важливу тему діти не вловили, але на те я і сиджу за вчительським столом, щоб на неї вказати. У "Касабланці" яскраво показано полум'яну пристрасть Руху Опору у протидії нацистам. І крізь фільм проходить ідея неминучості перемоги - рано чи пізно - над чорно-коричневим злом. Здавалося би, що тут такого - адже ми знаємо, що союзники зрештою переможуть. Але є один нюанс. Фільм 1942 року.Лише нещодавно був Перл-Гарбор. Очікується висадка союзників у Африці. Ще немає перелому на східному фронті. Не взято Сицилію. Вороги все ще могутні.Але у 1942 році кінематограф вселяє людям надію. І віру у те, що вони переможуть. Невідомо, коли, але обов'язково переможуть. Головне - боротися. Тож недивно, що "Касабланка" стала культовою стрічкою. Гадаю, про це корисно згадувати у наші хвилини розпачу та зневіри.

⬆️⬆️Більшовицька пасткаБільшовики захопили Україну, діючи хитріше, ніж доти. Українцям було дозволено будувати власну державу, але під пильним наглядом комуністів. Якісь громадські чи політичні діячі, що плекали українську державність часів національно-визвольних змагань, змирились і залишилися працювати в Україні. Частина з них виїхала закордон, категорично не сприйнявши більшовицьких ідей. І цей виїзд врятував їхні життя.Адже декларована більшовиками українізація виявилася пасткою. Та до того як вона замкнулася, українське культурне життя буяло.Людина у Радянській Україні була вільною — творити, жити і працювати. Щоправда, творити, жити і працювати треба лише так, як каже партія, інакше запишуть у «буржуазні націоналісти». Та хто із молодих митців хотів пов’язувати себе з імперською минувшиною? У столиці — Харкові — вирувало культурне життя: Держпром, будинок «Слово», «Березіль» Леся Курбаса, який переїхав із Києва, поети-футуристи. У Києві діяли Олександр Богомазов і Казимир Малевич. Це був розквіт українського авангардизму.Та, приспавши пильність, радянська машина розкрутила маховик репресій, щоби здолати опір непокірних українців. І якщо українське селянство зламали через Голодомор, змусивши мільйонами життів заплатити за сталінську індустріалізацію, то науковців і митців сталінська система ламала тюрмами й розстрілами. У культурі запанував соціальний реалізм. Відтепер можна було говорити, писати, зображати лише партію, Сталіна та повсякдення пролетаріату, який щасливо живе в державі Рад. Усі інші течії були затавровані.Когось змусили замовкнути або пристосуватися — й автор гімну армії УНР Павло Тичина почав писати для партії «Трактор в полі дир-дир-дир». Багатьох фізично знищили, не всім пощастило повернутись зі сталінських «виправних» таборів живим, як, наприклад, Остапу Вишні. На руках Сталіна і його виконавців кров сотень українських митців. Сучасне мистецтво просто знищили. Українська культура не мала права вирізнятися — вона мусила лишатися хутірською, примітивною, відсталою.На українських землях під владою Польщі мистецтво не буяло так, як на Наддніпрянщині 1920-х років, однак і не зазнавало жорстоких утисків, які там відбулись у 1930-х. За підтримки очільника УГКЦ Андрея Шептицького працював Олекса Новаківський. Писав неперевершені портрети Іван Труш. Перші кроки у живописі робив Ніл Хасевич, пізніше відомий як головний графік ОУН.Знову, як і до Першої світової, українську культуру розділив Збруч. Але тепер до фізичного кордону додався й ментальний: поширюватися «буржуазним» західноукраїнським мистецьким ідеям на схід не дозволяв усюдисущий НКВД. Тим часом наддніпрянських митців те саме НКВД вбивало.Знадобилася ще одна світова війна та десятиліття боротьби, щоб соборна незалежна українська держава врешті відродилася на мапі світу — і почала повертати своїх поетів, художників, науковців. Стараннями сучасників імена Бойчука, Нарбута, Маневича виринають із забуття. Повертаються до українського культурного простору імена, які привласнила імперія, як-от Малевич чи Екстер. І їхня творчість є чітким доказом: високе українське мистецтво існувало й у ХІХ столітті, й у ХХ, й досі існує.

Біжу до вас з нашим новим випуском на @poroblenopodcast. Дуже вболіваю за цей випуск, бо в ньому море дуже крутої унікальної інформації про те, як насправді жили кобзарі та лірники, чи був той розстріляний з'їзд, що таке ті думи та до чого там серіали і хто зараз пробує все це діло відродити.Звісно, про все це я розпитувала свого друга дослідника історії традиційної музики Ігоря Ходжаніязова:🪕Хто йшов у кобзарі, лірники, бандуристи?🪕Що насправді нам відомо про їхні музичні інструменти? 🪕Як приймали у цех та що там із таємною мовою?🪕Чи були співці незрячими жебраками? https://www.youtube.com/watch?v=hDE9VIJAbj8Слухати в аудіоформаті та підтримати нашу роботу: https://linktr.ee/porobleno🪕Ігор Ходжаніязов — дослідник історії традиційної музики, музикант, автор телеграм-каналу “Анонімний автор 18 ст.” @anonimny_avtor — долучився до лав ЗСУ і зараз охороняє небо над українським Півднем. Просимо підтримати підрозділ, в якому він служить: 🔗Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/7XiXP8oQsk💳Номер картки банки4441 1111 2338 6066

Якщо ви думали, що бачили апофігей побєдобєсія, то пристебність ремені.Русскіє пішли далі. Тепер, маніпулюючи темою «великої вітчизняної війни», вони намагаються створити концепцію «геноциду радянського народу». Ні більше ні менше.Таким «геноцидом» держдума рф хоче визнати дії нацистської Німеччини та її союзників, спрямовані на повне чи часткове знищення національних, етнічних і расових груп, що населяли територію СРСР у часи Другої світової.У зв’язку з цим у держдумі планують розглянути законопроєкт про увіковічення пам’яті жертв «геноциду радянського народу у період великої вітчизняної війни». Тему «геноциду» планують зробити обов’язковою частиною освітніх програм у навчальних закладах росії. Тобто, дітей муштруватимуть тим, що не було ніяких українців, грузинів, молдован, білорусів, вірменів, азербайджанці - лише совєтскій (читай російський) народ.Не існувало жодного «радянського народу» - це виключно ідеологічний термін, який використовувався як скрєпа у ті часи, коли православіє було не в моді. Однак росія використовує його з метою пропаганди ідеї «русского міра» та виправдання власної агресії, підмінюючи поняття «громадяни СРСР» на «радянський народ».

На третій раз король велів синам привести наречених на оглядини і принць знову засумував, але подумав, що варто довіритися нареченій. А та веліла запрягати півня і самому їхати вслід за нею. І от на березі моря вона погукала сестру їхати з нею до короля і сестра викотила з моря карету зі слонової кості, запряжену четвериком коней. Сіла жаба в ту карету, а королевич сів на передок і став правити. Аж по дорозі жаба йому гукнула що впустила хустинку. Принц зупинився, підняв хустинку і подав їй, аж глядь - в кареті сидить прекрасна дівчина (і обнімається з гадюкою). Дівчина пояснила йому, що вона і є жаба, що через криво сформульоване мамине бажання, вона малаа бути жабою доки не зустріне хлопця, котрий взяв би її за дружину. А тепер їй треба охреститися і вона хоче собі ім'я Марія.Приїхали вони до короля, всі були від Марії в захваті і принців брат навіть сказав своїй нареченій робити все так, як Марія. А Марія кидала собі в поділ сукні всякі дрібні крихти і недоїдки, то і наречена другого принця так робила. Потім Марія зібрала всі ті недоїдки і шпурнула в короля та гостей і вони перетворилися на квіти (сподіваюся, на м'які й неколючі), а в іншої нареченої, як ви розумієте, не перетворилися.Вопчім, обрали Маріїного принця новим королем і наступного дня вони одружилися й стала Марія королевою.А після весілля явився до неї принць сусідньої країни і попросив контакти королевиної сестри, бо вони вчора дуже мило побалакали на бенкеті і він закохався. Ні, його не бентежить, що дівчина гадюка, вона дуже мила гадюка, (знову-таки. зз отрутою при дворі вижити легше).Поїхали вони знову до моря, королева покликалаа сестру, принць сусідньої країни запропонував їй одружитися. Ну, гадюка уточнила:– Ти справді любиш мене?– Люблю!– Поглянь, я проста собі гадюка! (тільки здаю на прокат карети зі слонової кості і чищу свічники шовковими килимками із золотим гаптуванням)– Дарма! Люблю тебе таку, як є! - відказав принць, і тоді гадюка погодилася, перетворилася на прекрасну дівчину, закрила ФОП у морському царстві, перереєструвала його на країну свого чулувіка і вийшла заміж.І жили вони всі довго та щасливо.