👓 У психотерапії існують два різні підходи, закладені Зигмундом Фрейдом, засновником психоаналізу, та Альфредом Адлером, засновником індивідуальної психології. Вони у багатьох аспектах протилежні один одному.За Фрейдом головна причина нашого нещастя — наше минуле: дитячі травми, стосунки з батьками, недружнє оточення… Головне — не ми самі.Адлер не заперечував вплив минулого, але вважав основою зцілення — здатність взяти відповідальність за своє життя, ставити реальні цілі та будувати нові зв’язки для їх досягнення.Який же підхід став більш затребуваним? Звичайно, Фрейда! У сучасному світі модно «працювати з травмами» і «розбирати дитинство» — для цього створені цілі індустрії. Підхід Фрейда переважає, адже приємніше пояснити свої помилки зовнішніми причинами. Парадоксально, але визнання себе «жертвою» часто виявляється навіть вигіднішим. Сьогодні культивується образ жертви: він викликає співчуття, підтримку, а заодно — виправдовує власну пасивність. Жертвами себе вважають не лише окремі люди, а й цілі народи, нації, раси. Все за Фрейдом!Те саме ми зустрічаємо і в християнстві: причину своїх проблем шукають у «спадкових прокляттях», духах, бісах та інших зовнішніх силах. І це не дивно: адже вже спочатку на питання — «Чи не їв ти від дерева, з якого Я заборонив тобі їсти?» — людина відповіла: «Жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв». А жінка свою поведінку пояснила так: «Змій спокусив мене, і я їла!» Набагато приємніше думати: я — хороший, просто обставини так склалися.Апостол Павло, не заперечуючи дії духовних сил, тим не менш навчав: головний ворог (гріх) знаходиться всередині тебе самого. І боротьба з ним — не швидкий, але єдиний шлях до розвитку і духовної зрілості.Вчитися брати відповідальність за своє сьогодення і майбутнє — справа важка і значно менш романтична. Але все ж: забуваючи минуле, важливо прагнути вперед. Альфред Адлер ще сто років тому писав про це так: «Не питай, чому ти нещасний, питай, заради чого ти готовий жити».В.Судаков
"Бо ваші думки не Мої це думки, а дороги Мої то не ваші дороги, говорить Господь. Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої за ваші думки." Іс 55:8-9Яків подивився на Йосипа і побачив доброго сина.Десять братів подивилися на Йосипа і побачили недолугого мрійника.Купці глянули на Йосипа і побачили раба. Потифар глянув на Йосипа і побачив чудового слугу.Дружина Потіфара подивилася на Йосипа і побачила потенційного коханця.Тюремні вартові бачили в Йосипі ув'язненого. Як вони всі помилялися! БОГ подивився на Йосипа та побачив майбутнього прем'єр-міністра Єгипту!Тому! Не будьте збентежені тим, що інші люди бачать у вас. Надихніться тим, кого у вас бачить Бог!Не варто недооцінювати іншу людину поряд з вами, тому що ви не знаєте, що ГОСПОДЬ вклав у цю людину...Не забувайте, що Давид отримав помазання на царство, будучи ще дитиною, що пасе овець. Естер була не просто дівчинкою-сиротою, але вона була майбутньою царицею. ♥️ Немає значення, як на нас дивляться інші люди. ВАЖЛИВО те, як нас бачить БОГ... ♥️
В часи радянського союзу віруючим людям було непросто, так як часто забороняли відвідувати зібрання або читати Біблію, переслідували, відправляли в заслання чи у в'язницю.Так один чоловік попав у таке місце, де суворо було заборонено читати духовну літературу. Для нього це було непросто.Але їм було дозволено читати іншу літературу. Там було багато атеїстичних книг і він почав їх читати.Керівництво було задоволене і сприяли тому, так як думали, що він стане атеїстом, що ніби то вони його "перевиховали".Але цей чоловік читав її з іншою метою. Атеїстичні книги часто цитують Біблію, щоб навести аргументи проти неї. І він переписував собі всі тексти біблійні, які там знаходив. І так за певний період вийшло скласти разом багато розділів і, навіть, цілі книги з Біблії. Для нього це було великою радістю в той непростий період.Зараз ми маємо велику перевагу, що можемо досліджувати Біблію вільно. Давайте використовувати цю можливість.Вiд Iвана 5:39 Дослідіть но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене!@notes_christian
Слон і мотузкаОдного разу проходячи біля слонів в зоопарку, я раптом зупинився, здивований тим, що такі величезні створіння, як слони, трималися в зоопарку прив'язані тоненькою мотузкою до їх передньої ноги. Ні ланцюгів, ні клітки.Було очевидно, що слони можуть легко звільнитися від мотузки, якою вони прив'язані, але з якоїсь причини, вони цього не роблять.Я підійшов до дресирувальника і запитав його, чому такі великі тварини просто стоять і не роблять спроби звільнитися. Він відповів: — Коли вони були молодими і набагато меншими за розмірами, ніж зараз, ми прив'язували їх тієї ж самою мотузкою, і тепер коли вони дорослі, вистачає цієї ж мотузки, щоб утримувати їх. Виростаючи, вони вірять, що ця мотузка зможе утримати їх і вони не намагаються втекти.Це було вражаюче. Ці тварини могли в будь-яку хвилину позбутися від своїх «пут», але через те, що вони вірили, що не зможуть, вони смиренно стояли там, навіть не намагаючись звільнитися!Інколи ми нагадуємо цих слонів...Тому, "скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами," Євр. 12:1t.me/notes_christian
Як Дугласа Адамса "обікрали" на вокзалі.Якось із Дугласом Адамсом, автором книги «Автостопом з Галактики», стався кумедний випадок. У квітні 1976 р. письменник приїхав на вокзал. Він переплутав час прибуття поїзда, тож був змушений чекати. Очікуючи, Адамс купив газету з кросвордом, чашку кави та пачку печива. Письменник поклав все це на вокзальний столик і почав насолоджуватися напоєм.Навпроти сидів пристойного вигляду юнак. Раптом молодик узяв пачку печива, що лежала на столі, відкрив і з'їв одну штуку. Адамс був шокований. Але не проявив негативних емоцій і вирішив проігнорувати цю нетактовність і теж з'їв одне печиво, натякаючи на незнайомця, що це його їжа. Але хлопця це не збентежило: він знову почастувався з пачки. Адамс розлютився сильніше і демонстративно взяв ще печиво. Так письменник і юнак удвох доїли десерт.Коли незнайомець пішов, Адамс роздратовано допив каву, підвівся, підняв газету зі столу і... побачив під нею свою невідкриту пачку печива. Цей момент письменник запам'ятав на все життя: "У цій історії мені найбільше подобається те, що десь в Англії живе людина з повністю аналогічною історією, єдино, що у неї немає такого ж кінця як у моєї", так напише письменник у своїх спогадах.t.me/notes_christian
ПОЦІЛУНОК КОРОЛЯ(Школярі в Румунії вивчають цю дивовижну легенду, яка чудово розкриває значення хреста)Один румунський дворянин був власником великих земельних угідь, у нього було багато великої та дрібної рогатої худоби; на нього працювало багато слуг і він мав великиц палац. Поруч із палацом дворянина жив селянин, котрий мав скромну хатину та декількох овечок. Жадібний багач підкупив кількох негідників, щоб вони вночі затягнули овечок бідняка на його поле. Після цього багач заявив, що бідняк поводиться безвідповідально, тому необхідно конфіскувати все його майно.На міській площі відбувся суд. Проти бідного селянина було висунуто фальшиві обвинувачення. Селянин втратив усе, що мав. З нього сміялося все місто. Багач плював йому в обличчя. Бідний селянин опинився на вулиці без копійки в кишені.Одного разу бідного селянина зустрів король, який об’їжджав свою державу. Селянин розповів королю про свою ситуацію. Король уважно вислухав бідного чоловіка, а потім дав йому два великих гаманці із золотом. Тепер у нього було набагато більше, ніж він втратив.На очах у жителів усього міста король нахилився і поцілував селянина в обидві щоки. Цілуючи бідняка, король сказав: «Скажи всім, що туди, куди зла людина плювала, король тебе поцілував. Я нині поцілунком покрив твою ганьбу».❗На хресті Король Всесвіту подарував нам значно більше, ніж будь-коли ми втрачали. Він віддав нам скарб Своєї любові. Коли Ісус вигукнув: «Звершилося!», Він поцілунком зняв нашу ганьбу. Ми тепер діти Королівства, прийняті до нього з любов’ю. Нас в обидві щоки поцілував Король Всесвіту.t.me/notes_christian
Продовження історіїВони прошепотіли: "Бог нас розуміє? Він втратив Свого єдиного Сина ради нас?"Проста вістка Євангелія зробила вражаючу переміну. Замість розпачу вони отримали втіху і мир від Бога. І захотіли більше про це дізнатися, тому придбали (хоча ми хотіли просто подарувати їм книги) в нас Біблію і декілька книг про Христа. Ми помолилися з цими батьками і Божий мир наповнив їхні серця. Вони увірували в Господа і отримали втіху від Нього.Ми попрощались з ними і вони продовжили готуватися до похорону, який мав бути через кілька годин. Ми пішли далі, щоб благовістити іншим. Це був унікальний день! В кожній хаті в нас брали книги! Ми дуже швидко розповсюдили всі книги, які були в наших сумках. Це було неймовірно, що люди купували так багато книг! Це була дія Божа, бо Він і далі йшов перед нами...Коли ми вертались, то побачили на майдані величезну кількість людей, які очікували початку похорон. Коли ми об'їжджали цей натовп, то жінка в якої загинув син, і яка отримала втіху від Господа, промовляла щось до цього натовпу. Побачивши нас, вигукнула: "Ось ці люди, про яких я вам розповідаю! Вони принесли мені вістку надії! Я хочу, щоб ви всі це почули!" І вона закликала нас, щоб підійшли. Я до цього ніколи не говорив публічних промов перед такою великою кількістю людей. Але Бог йшов прпереду і дав таку чудову можливість, і силу Духа Святого проповідувати Євангеліє величезній кількості людей! Це був неймовірний досвід. Слава Богу за те, що Він іде попереду!http://t.me/notes_christian
Один мудрий старий повів хлопчика в зоопарк.- Бачиш цих мавп?- Ага.- Бачиш он ту, яка метушиться і вишукує бліх в інших мавп?- Так.- Ця мавпа "шукаюча"! Вона вважає інших вошивленим стадом і намагається всіх "очистити".- А інші що?- Нічого, просто іноді чухаються. Або не чухаються.- А хто чистить "шукаючу"?- Ніхто. Тому вона - найбільш вошива...Мудрий старий дуже влучно проілюстрував наше життя. Коли церква не залучена в роботі по порятунку людей її учасники починають шукати та помічати якісь недоліки поміж інших членів церкви, вважаючи багатьох навколо недосконалими та недостойними. Знали би такі люди, що через певний час вони, самі не помічаючи, залишаються з недоліками кожної людини в яких вони шукали певні погані якості, стаючи самою недосконалістю, обтяжуючи своє серце — джерелом наших відносин з Творцем, гріхом, затьмарюючи наше бачення, немов темні хмари затьмарюють яскраву, сонячну погоду. Бог дав церкву для того, аби кожен, хто розуміє потребу в Бозі та усвідомлює, що хворий на гріх, міг прийти до таких самих людей, аби допомогти кожному боротися проти гріховної інфекції, аби отримати підтримку, особливо для тих, хто відчуває себе самотнім — відчути сімейне оточення, мати можливість бути серед люблячих братів та сестер.Якщо ми шукаємо недоліки ми самі стаємо недоліком! Якщо ми наповнюємо наше серце сміттям — ми станемо сміттям! Бережімо свої серця та серця Божих дітей!!!Ігор Дзвиняцький (Чечін)@notes_christian
TGLIST.COM.UA
