Начитана

🤩 Хороша новина: Всесвіт має для тебе план.🫩 Погана: це сюжет «Алхіміка» і тебе не стосується.В продовження каруселі про різницю між хорошою та масовою літературою.Одразу скажу: масова література не погана (Умберто Еко зачитувався🥳).Вона просто чітко знає, що ти хочеш почути і саме це й каже.Мілан Кундера називав це кітчемКітч починається там, де закінчуються сумніви. Де вже відомо, кого любити і що правильно відчувати. Де незручне акуратно прибрали, щоб не псувало картинку.💁🏻‍♀️ Приклади:▫️ «Алхімік»Всесвіт підказує знаки і треба лише добре слухати. Знаки є завжди, збігів немає.▫️ «Щоденник пам’яті»Кохання перемагає час, старість і хвороби. Плакати обов’язково.▫️ «Секрет»Бажання справджуються, достатньо правильно думати. Нуууу, не робе 🙂▫️ «П’ятдесят відтінків сірого»Токсичні стосунки як романтична фантазія про пристрасть. Red flags - чисто для вайбу.▫️ «Віднесені вітром»Болісна історична реальність загортається в красивий мелодраматичний міф.🔥 А великі романи роблять рівно навпаки:▫️ «Буремний перевал»Любов тут не рятує. Вона руйнує і ще з того світу дожене.▫️ «Шум і лють»Ніхто не пояснює, кого любити і хто має рацію. Повна протилежність Мітчелл з її плантаторами.▫️ «Під скляним ковпаком»Біль не перетворюється на красивий урок. Просто біль.▫️ «2666»Роман про зло, де в кінці нікого не покарали і нічого не пояснили. І це і є правда.Кундера боявся не поганого смаку. Він боявся, що кітч стає способом бачити світ. Коли людина вже не витримує незручного і рятується втечею.Тому одні книги читаємо із задоволенням і забуваємо за кілька місяців. А інші повертаються через роки.Не тому, що дали відповідь.А тому, що поставили питання, яке досі не можемо вирішити.

Можна, звісно, читати «Улісса» так, як інколи радять літературознавці: з джойспроджект, картою Дубліна, списком символів, трьома нервовими зривами і відчуттям, що Джойс особисто хоче принизити саме тебе.А можна просто кайфувати від процесу і відчути вайб найкрутішого роман ХХ століття.Бо проблема «Улісса» не в тому, що він для обраних, а в тому, що він настільки обріс мітами та упередженнями, ніби головна мета - не прочитати роман, а вижити.💥 Тому я зробила гайд для самостійного читання, де немає оцього академічного «зараз ми розглянемо поліфонічну структуру інтертекстуального поля».Є людські пояснення: ▫️що тут відбувається, ▫️чому це смішно, ▫️чому це геніально, ▫️і як не втратити нитку сенсів посеред потоку свідомості, музики, сексу, реклами, ревнощів і дублінських пабів.У гайді:✅ вступна лекція, щоб зрозуміти час і контекст модернізму✅ окрема лекція про життя Джойса і сам роман ✅ дві години відеокоментарів до всіх 18 епізодів ✅ пояснення сенсів✅ доступ на пів року, щоб читати у своєму темпі, а не як приречений студент в ніч перед екзаменомІ от коли починаєш читати текст, а не слухати нажахані відгуки, то «Улісс» раптом перестає бути “найстрашнішим романом ХХ століття”. І стає дуже живою, дотепною, дивною, людською книжкою.Тобто такою, яку реально можна полюбити.😮‍💨 Більше трьох годин матеріалів для комфорту і вичерпного вивчення всього за 790 грн! 💥Переходьте за посиланням і приємного вивчення

Найгірше, що може трапитись з «Уліссом», це те, що публіка почне читати роман «серйозно» і шукати мораль, казав Джойс. Бо, «клянусь честю джентльмена, в ньому немає жодного серйозного рядка».От і Ми будемо читати «Улісса» так, як він задуманий. Без культу страждання. Без пафосу, снобізму та сорому, що не знайшли всі алюзії світу.HARDCORE Reading Club запускає другий потік читання «Улісса».Після першого читання я точно знаю, де треба залягти на дно і просто пережити, де доведеться вигризти кілька сторінок, а де ви раптом будете сміятися і думати, що Джойс геній.Читаємо два з половиною місяці. Це ідеальний термін, щоб подолати «Улісса» нормально без зайвого героїзму.Що входить:▫️ вступна лекція - одразу стане легше▫️ відеопояснення до кожного епізоду - і читання буде максимально комфортним + мої коментарі по ходу▫️ зуми раз на два тижні: обговорюємо, пояснюю, знімаємо тривогу і збираємо сенси.▫️ і найкраще - чат, де ми будемо разом! Ми не про Joyce Project і не про те, щоб розібрати кожну алюзію під мікроскопом.Ми про те, щоб реально прочитати «Улісса» , порозуміти, що там відбувається і не зламатися на середині.Якщо ти давно дивишся на цю книжку як на шафу зі скелетами, то саме час її відкрити. І спойлер - там просто Джойс і його крутий роман, який треба читати правильно.Переходь за посиланням і приєднуйся.Чат відкривається 25 квітняЧитати стартуємо вже з 1 травня 💥🤩

Ми прочитали «Улісса» в Hard Boiled Reading Club! 🥳🥳🥳🥳🥳І це був не просто клуб, де ми прочитали і обговорили, а справжня глибока робота з текстом, який розбирає тебе у відповідь. Ми йшли епізод за епізодом, з розбором, з контекстом, подкастами до кожного епізоду, вступною лекцією і коментарями на кожному з 5 зумів.Це було інколи складно, але часто весело, бо «Улісс» - це велика, але смішна й іронічна книга про життя. Але її треба витримати.І я дуже вдячна всім за це читання.Я дуже серйозно ставлюся до нашого клубу. Я готуюся, збираю матеріал, йду в текст глибше, ніж просто прочитати.Бо якщо вже читати такі речі,то тільки так, по-справжньому.Цей запис - це шматок фінального зуму. Маленький фрагмент великої роботи.І якщо чесно, я дуже пишаюся тим, що в нас виходить.Далі ми читаємо Вірджинію Вулф «До маяка» та «Свою кімнату». І це буде інший досвід. Тихіший, але не простіший.Якщо ви хочете навчитися читати глибше, тоді приєднуйтесь до нас.Починаємо вже в понеділок 13.04.Переходьте за посиланням

Останні два тижні я жила як людина, яка контролює своє життя і швидкий допамін.Не купувала книжки, бо #читаюсвоюбібліотеку і відкривала тексти зі своїх полиць.Паралельно з Уліссом (який останні два місяці просто існує як окремий вимір) я прочитала:🕯️ Скорбота Сатани, Марія Кореллі.Бо коли є Джойс , то паралельно неможливо читати нічого, що хоч якось вибивається за рамки сюжету. А от Диявол, який страждає від людей в естетиці декадансу - те, що треба.⚰️ Тлумач тіл, Антоніо Гаррідо - це те, що читач очікує від «Імені рози» і не отримує. А тут нормальний історичний детектив, як і заявлено). І цікавий, до речі.⚖️ Коротка історія мізогінії, Джек Голланд- читаєш і розумієш, що чоловіки століттями були дуже зайняті важливими речами. Наприклад, пояснювали, чому жінки проблема.🌬️ Small Things Like These, Claire Keegan- коротка сумна історія. Мала бути щемка, але моя черства душа не зреагувала.💥 Minor Detail, Adania Shibli- максимально спокійний текст про максимально неспокійні речі. Читається як протокол, але от ця історія мене якраз пробила.Коротше, книжки є і вони не закінчуються.А що ви начитали ? І хто утримується від покупок - ви як? 😁

6 місяців читаю тільки свою бібліотекуЯ (і підозрюю, тут таких багато) купую книжки так, ніби в мене є ще три життя.І майже завжди нові книги хочеться сильніше, ніж ті, що вже стоять на полиці.Хоча кожну з них я колись купила з думкою, що вона буде наступною в моєму tbr list.Але з книжками працює той самий механізм, що і з усіма покупками: купівля дає швидкий дофамін, а читання потребує часу, уваги і терпіння.Тому нова книжка завжди здається цікавішою, ніж та, що вже стоїть удома.До цього ще додається FOMO - страх пропустити новинки. От і купуємо ми швидше, ніж читаємо.І в якийсь момент книжкова полиця починає дивитися на тебе як список справ, які ти не виконав.Тому я вирішила зробити експеримент.Наступні 6 місяців я не купую жодної нової книги. читатиму тільки те, що вже стоїть у моїй бібліотеці.Не з аскези і не з економії. Мені просто цікаво, що станеться, якщо перестати постійно додавати нові книги і нарешті звернути увагу на ті, які вже чекають. Подивимось, що буде: з моїми книжковими полицями, моєю дисципліною і моєю книжковою тривожністю.Назва експерименту проста:«Читаю свою бібліотеку».#читаюсвоюбібліотеку

#Начитала в цьому році.Скаржуся сама собі на те, що нічого не читається, але назбирався стос з непоганим смакомДжеймс Джойс «Дублінці»Перечитувала. Люди нічого не роблять, тиняються містом і повільно руйнують власні життя. Після кожного оповідання хочеться сісти й подумати, чому це так геніальноДон Делілло «Підземний світ»Америка, сміття, бейсбольний м’яч і тотальна параноя.Роман такий великий, що ти в ньому живеш і починаєш на собі відчувати цю всеохопну тривогу.Роберт Галбрейт «Людина з клеймом»Минулого року повернулась до серії і не пошкодувала.Детектив на 900+ сторінок, де детективна лінія не головне.Мервін Пік «Тітус Гроун»В період затяжних дощів прочитала першу частину трилогії.Це якби Кафка вирішив писати фентезі. Все настільки ж сповільнене, щільне, атмосферне - ідеально для тих, хто любить, коли красиво, темно й тривожно.Джозеф Геллер «Щось трапилось»Перечитувала один з найулюбленіших романів хх століття.Найчесніша книжка про офіс і внутрішню порожнечу задовго до того, як це стало модним.Джон Апдайк «Кролику, біжи»Перечитувала для клубу.Субурбія, шлюб, втеча, багато незручної тілесності і герой, якого хочеться струснути.Ніякої романтики, але як це все написано.Banana Yoshimoto KitchenМінімалістична книга про втрату і біль, який постійно в тобі. Книга не робить нічого і в той самий час робить все.Що у вас трапилось в цьому році?

У 60–70-х вірили, що світ об’єднує Coca-Cola: її п’є і президент, і бомж.Сьогодні ясно: нас об’єднує не напій.Нас об’єднує сміття.Я саме дочитала «Підземний світ» і це роман про сміття. Буквально.Про відходи, ядерні, побутові, інформаційні, людські. Про те, як ХХ століття виробляє більше, ніж здатне осмислити і ховає це під землю чи в архіви чи стирає з памʼяті.І мені на думку прийшов художник Адріан Вільяр Рохас.На бієнале в Стамбулі він зробив інсталяцію:з моря виходять білі химерні тварини: жирафи, коні, слони, собаки.Схожі на античні статуї.А на них навішане сміття, винесене морем: рибальські сітки, пластик, ганчір’я, рудименти цивілізації.Це виглядає так, ніби природа викидає нам те, що ми в неї вкинули.Найважливіше:усі роботи Вільяра Рохаса приречені на знищення.Він принципово використовує матеріали, які розсипаються.Його скульптури не для музеїв «на вічність». Вони самі стають сміттям.І тут Делілло й Рохас говорять однією мовою.У «Підземному світі» сміття - це не просто відходи.Це памʼять епохи, її справжній архів.Те, що ми не хочемо бачити, але що визначає нас точніше за ідеології.Ми живемо не серед ідей, а серед наслідків.І сміття - найчесніша мова ХХ–ХХІ століття.

12 січня ми в Hard Boiled Reading Club заходимо в місце, де зовні все правильно, але чомусь хочеться втекти.Читаємо Джона Апдайка «Кролику, біжи».Це не «класика для галочки». Це роман, який розбиває вщент міф «нормального життя»: дім, сім’я, стабільність. Сценарій виконаний, а радості нема.Ми будемо говорити не тільки про Апдайка, а й про великий феномен субурбії: як «затишні передмістя» стали пасткою для цілої епохи і чому цей сюжет досі актуальний.Що буде в клубі:☑️ велика лекція Suburban Trap: крах американської мрії (розбір епохи й механіки «правильного життя», творів Апдайка, Геллера та інших);☑️ 2 зуми: перший посеред читання (щоб не здутися й зловити темп), другий - фінальне обговорення;☑️ обговорення тематичних фільмів до роману (щоб читання було об’ємним, з атмосферою і контекстом);☑️ живий чат клубу з питаннями, ключами й підсвіткою сцен.Старт - 12 січня.Якщо ви любите читати те, що інші відкладають «на потім», і хочете пройти цей роман не для галочки - приєднуйтесь.Тарифи й підписка — на сайті за посиланням.