Мовний дощ📓🌧 | ️«Пані з нескінченного замку», Каґо ШінтароНе вірте цитатам про сайфай...

🅱️«Пані з нескінченного замку», Каґо ШінтароНе вірте цитатам про сайфай: ця манґа не є науковою фантастикою, хоча й бавиться із концептом паралельних світів/часових ліній. Каґо Шінтаро, як один із найексцентричіших мальописців (або ж як ероґуро манґака, який хай не так широко, але досить помітно влетів до авдиторії не-ероґуро), створює сюрреалістичну химерну фантастику про помсту, випадок, долю, бажання й вибір, що розгалужують реальності у їхньому нескінченному розширенні, й то бавиться із цим, вміло застосовуючи можливості мальованих історій.Манґа про жорстоке повстання Міцухіде проти правителя вежі Нобунаґи спершу має всього два сюжетних розгалуження: заколотник перемагає чи ні, дружина володаря Нохіме починає мститись чи ні... Після визначної події зі смертю володаря вежа починає ділитись на дві гілки, що ніколи не мають торкатись одна одної, які зростатимуть у власному темпі, матимуть власні умови розвитку й розширення, насилля, насолод й негараздів. Коли розгалужуються вежі, розгалуження відбувається не тільки з приміщеннями-світами, але із людьми, що їх населяють.Але що як:➿хтось захоче перейти до іншої вежі в місці розгалуження?➰процес розгалуження буде перервано?➿хтось захоче притягнути одна до одної дві розгалужені вежі?Саме швидкі композиційні роздуми щодо цих запитань разом із загарбницьким хижацтвом людей, яке й призводить у манзі до ґуро (гротескно-еротичних та огидних, із кривавим насиллям й тілесним жахом) сцен між населенням різних поверхів (соціальних прошарків) та веж (історичних передумов). Спершу паралельні панельні сітки на сусідніх сторінках чимдалі зближуються, переплітаються, починають впливати одна на одну.У своїй графіці Каґо водночас посилається на класику (й я маю на увазі: дуже, бо й на графіку, й із відтворенням декорацій працює) й бере максимально круті й кінематографічні ракурси із крупними планами персонажів. Злизана-спрощена деталізація близьких об'єктів тут межує із неймовірним штрихуванням задників, влучним тушуванням для тіней, цікавими загальними сценами, ізометричною проєкцією для зображення поверхів вежі у розрізі, скурпульозним до енциклопедичності зображенням вузлів та приладдя...Для багатьох читачів в Україні видання «Пані з нескінченного замку» може бути стрибком поза межі власного комфорту у мальописному мистецтві, який водночас ще й покаже, що «то можна й так» (так, навіть за наявності Іто, із яким, я вже бачив, порівнюють Каґо). Гри із концептами і майстерного візуалу тут значно більше, ніж сюжету, але я сміятимусь із кожного, хто братиметься за прочитання Каґо задля фабули: він дуже про форму й обставини, але коли береться за певний концепт, то виходить щось неймовірно виразне й пам'ятне. Та й вірд фікшену в нас не надто багато, а настільки кмітливого у своїй відвертості не так вже й багато у світі узагалі, тож ви знаєте, що робити.