Меморіал.ua

🕯️9:00 – хвилина мовчання Старший лейтенант Дмитро Вініченко поліг 29 червня 2025 року поблизу села Верхньокам’янське на Донеччині. Йому навіки 31.Дмитро із Запорізької області. Працював на металургійному комбінаті «Запоріжсталь». Згодом підписав контракт і майже три роки прослужив у прикордонній службі України. З 2022 року Дмитро воював у складі 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи – був командиром підрозділу.У 2024-му разом із дружиною придбали будинок в селищі Браїлів Вінницької області – Анна жила там і чекала на свого чоловіка. «Дмитро був моїм захисником та опорою, надійним плечем. Мріяв про перемогу, про мирне життя зі своєю родиною. Мав стати батьком, але не встиг побачити свою донечку. Дмитро був дисциплінованою, відповідальною та доброю людиною. Любив читати, пізнавати щось нове, а також – природу та гори», – сказала дружина Анна. Захисника нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня.У Дмитра залишилися дружина, батьки, сестра, брат і донька.

🕯9:00 – хвилина мовчання Старший солдат Олександр Сєверін на псевдо Сєвєр помер 15 грудня 2024-го у військовому шпиталі в Одесі. 3 грудня в Херсоні він і його напарник зазнали важких поранень внаслідок атаки ворожого дрона. Побратим загинув одразу. За життя Олександра лікарі боролися 12 днів, але врятувати не змогли. Воїнові назавжди 43 роки.Олександр народився в місті Олександрії Кіровоградської області. Мешкав у місті Дніпро. Працював електриком, займався утепленням квартир, був співробітником компанії, що спеціалізується на протруєнні зерна для фермерських господарств.Коли почалася повномасштабна війна, Олександр добровільно долучився до захисту країни. Служив у 124-й окремій бригаді територіальної оборони. Обіймав посаду номера гранатометної обслуги. Згодом пройшов навчання та став оператором БпЛА. «Це була неймовірна людина, прекрасний батько, дуже творчий, щирий, добрий. Людина зі своїм внутрішнім прекрасним всесвітом, золотими руками і добрим серцем», – написала Євгенія, дружина воїна.

🕯9:00 – хвилина мовчання 25-річний Андрій Давидок помер 31 жовтня 2018 року від крововтрати та больового шоку після поранення, якого зазнав під Маріуполем на Донеччині.Андрій народився в селі Борозенське на Херсонщині. Закінчив Херсонський державний аграрний університет. З дитинства був жвавим та веселим, мав хороше почуття гумору. Саме це підкорило його майбутню дружину Катерину.У 2013 році Андрій долучився до лав 16-го окремого батальйону Національної гвардії України. Під час Революції Гідності забезпечував охорону правопорядку на Майдані Незалежності в Києві. У 2014-му вирушив у зону АТО. Захисник потрапив в Іловайський котел, три місяці провів у полоні, але вистояв.Після полону Андрій продовжив службу у 16-му окремому батальйоні, був інструктором з бронетехніки.У 2016 році у захисника народилася донька Софійка. Він мріяв про великий будинок, сина і подорожі.Воїна поховали у рідному селі. У нього залишилися донька Софія та дружина Катерина, яка у 2023 році теж стала військовослужбовицею.

🕯️9:00 – хвилина мовчання Молодший лейтенант Вадим Радюк поліг 4 грудня 2024 року під час бойового завдання поблизу села Новоандріївка Запорізької області.Вадим жив у Луцьку. З юності мріяв про військову службу: у 15 років вступив до військового ліцею, а в 19 підписав контракт із Національною гвардією України. Паралельно навчався на кафедрі національної безпеки у Волинському національному університеті імені Лесі Українки. Під час повномасштабного вторгнення Вадим боронив країну в лавах 32-го окремого батальйону НГУ. «Вадим був найкращою, найщирішою і найсправедливішою людиною. Він мав стільки планів, мрій і сил жити... Не встиг створити сім’ю, не встиг відчути радість батьківства, не встиг здійснити те, про що мріяв. Йому навіки 23. Він залишив по собі світло, яке не згасне, і любов, яку неможливо забути», – поділилася наречена Тетяна. Вадима нагородили відзнакою «За оборону України». Посмертно його відзначили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У воїна залишилися батьки, брат і наречена.

🕯️9:00 – хвилина мовчання Сержант Тарас Ковтун поліг 13 квітня 2025 року в селі Садки на Сумщині. Йому було 49 років.Тарас з Волині. Захоплювався риболовлею, любив співати й грати на гітарі. Працював поліцейським у Печерському районному відділі Управління поліції охорони в Києві. 2021 року вийшов на пенсію у статусі «Ветеран Нацполіції».«Тарас був справедливою людиною й душею компанії. З ним ніколи не було сумно. Під кінець кожного свята він діставав гітару – грав і співав. Від нього ніколи не чули поганого слова, він завжди підтримував, не залишався осторонь чужого горя і простягав руку допомоги тим, хто її потребував. Ніколи не лінувався: якщо брався за справу, то завжди доводив її до кінця», – сказала дружина Тетяна. Після повномасштабного російського вторгнення Тарас служив у 82-й окремій десантно-штурмовій Буковинській бригаді. Його нагородили нагрудним знаком «Золотий хрест» та відзнаками «Захиснику України» і «За оборону України». У воїна залишилися мати, дружина, два сини і два брати.

🕯9:00 – хвилина мовчання Старший солдат Олександр Приймачок поліг 4 червня 2023 року під час бойового завдання поблизу села Новоочеретувате Волноваського району Донецької області. Йому назавжди 44 роки.Олександр народився в селі Кременець Рожищенського району на Волині. Коли йому не було й року, родина переїхала до села Уздиця Сумської області. Він зростав у багатодітній сім’ї: мав двох сестер і двох братів.У 1997 році пішов до армії. Повернувшись, одружився. Разом із дружиною виховували чотирьох дітей: двох синів і двох доньок. Щоб забезпечити родину, їздив на заробітки до Черкас і Києва.«Сім’я була для нього цілим світом. Діти й дружина – це було все його життя. Він завжди допомагав мамі й підтримував усіх нас», – згадала сестра Лідія Зенікова. 23 січня 2023 року Олександр добровольцем став на захист України. Долучився до 31-ї окремої механізованої бригади імені генерала-хорунжого Леоніда Ступницького. У війську обіймав посаду старшого вогнеметника. Виконував бойові завдання на Донеччині.

🕯️9:00 – хвилина мовчання Старший сержант Микола Власюк на псевдо Моряк поліг 30 червня 2024 року в селі Калинове Донецької області. Захисникові було 35 років. Микола народився в Очакові на Миколаївщині. Все життя грав у футбол і закінчив курси тренера у рідному місті. Останнім часом жив у Києві. З 2008 року Микола служив у ДСНС, згодом – у морському флоті. У 2016 році підписав контракт і вирушив на ротацію до Луганська.«Чоловік народився біля моря і пів життя прожив у місті Очаків. Він завжди мріяв повернутися на морфлот, а свою старість доживати саме біля моря. Ми обожнювали разом плавати, запливати дуже далеко, і для нас це була насолода», – розповіла дружина Діляра. З квітня 2024 року він служив у 110-й окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Марка Безручка.Микола Власюк отримав відзнаку від тодішнього міністра оборони України Рустема Умєрова, а посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» III ступеня. У воїна залишилися мама, дружина, син, донька, брат-близнюк і сестра.

🕯️9:00 – хвилина мовчання Молодший сержант Даниїл Сичов на псевдо Бронік поліг 12 вересня 2023 року під час штурму в селі Андріївка на Донеччині. Воїнові було 23 роки.Даниїл з Маріуполя. Любив книги. Грав на гітарі. Писав вірші. Захоплювався фотографією. Знав історію України. Вступив на заочне відділення Маріупольського державного гуманітарного університету за спеціальністю «Право». Працював баристою, згодом влаштувався на «Азовсталь».24 лютого 2022 року записався до тероборони. У блокадному Маріуполі Даниїлу пощастило вижити. Продовжив служити оператором-розвідником у Бахмутській ТрО. Згодом його перевели гранатометником до 3-ї окремої штурмової бригади.«Данюша був невиправним альтруїстом з дитинства і до останнього подиху. Він жертвував час, кошти, силу, увагу друзям, їхнім рідним. Мені завжди здавалося, що Даня ніби поспішає жити, хоче одразу багато зробити. Ніжно, палко, але, на жаль, нерозділено кохав», – розповіла мама Тетяна. У воїна залишилися батьки, два брати, дві сестри, племінники.

🕯9:00 – хвилина мовчання Солдат Сидорук Олександр поліг 21 червня 2024 року у селі Чайківка Харківській області внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Воїнові назавжди 42 роки.Олександр народився в селищі Голоби Волинської області. Згодом родина переїхала до міста Ковель.З листопада 1999-го по травень 2001-го Олександр проходив строкову військову службу.Пізніше працював виконавчим директором магазину «Фокстрот», згодом став директором «Комп’ютерного всесвіту» у Ковелі. У 2014 році повернувся у «Фокстрот». Деякий час працював за кордоном. Володів англійською та польською мовами.Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр був на роботі в Німеччині. Він без вагань повернувся на Батьківщину і з березня 2022 року служив у лавах 71-ї окремої десантно-штурмової бригади. Воював у Харківській області, виконував обов'язки сапера.«Тато був найкращим батьком, сином і чоловіком. Завжди підтримував, ніколи не залишав нас без уваги. Його працьовитість і щирість захоплювали», – сказала донька Валерія.

🕯️9:00 – хвилина мовчання Солдат Денис Голік загинув 24 січня 2024 року в Бєлгородській області РФ. Він був на борту літака Іл–76, яким українські захисники поверталися з полону. Воїнові було 32 роки.Денис з Кіровоградщини. Опанував фах тракториста. Згодом навчався на юриста. Закінчив лише 1 курс, тому що помер тато і були труднощі з фінансами.«Син був життєрадісним, веселим, позитивним, доброзичливим, товариським. У Дениса було багато друзів: усі його любили, бо він завжди стояв за інших горою і всім допомагав», – розповіла мати Олена. У 2010 році Денис проходив строкову службу. Після демобілізації працював на м’ясному підприємстві, а згодом – на вагонобудівному заводі в Кременчуці. У 2013 році одружився, у сім’ї народився син. За сім років подружжя розлучилося. 2021-го Денис добровільно долучився до ЗСУ. Служив у 56-й окремій мотопіхотній бригаді. На початку повномасштабного вторгнення він разом із підрозділом був у Маріуполі. А 1 березня потрапив у полон. У воїна залишилися мати, брат і син.