Меморіал.ua

🕯9:00 – хвилина мовчання Солдат Александр Банас поліг 29 травня 2025 року біля міста Куп’янськ Харківської області. Разом із ним загинули двоє побратимів. Захисникові назавжди 26.Александр народився в штаті Північна Кароліна, США. У дорослому віці служив у морській піхоті США. Пізніше в нього виявили онкологічне захворювання. Він подолав недугу, а після одужання звільнився зі служби.Коли почалася повномасштабна війна в Україні, Александр не зміг лишитися осторонь і став на її захист. Приєднався до лав Інтернаціонального легіону оборони України, а потім воював у складі 3-тьої окремої штурмової бригади.«Алекс спочатку служив нашій країні, а згодом добровільно поїхав воювати за Україну. Він вірив у право людей на свободу та демократію, незалежно від того, де вони живуть і звідки походять», – розповіла мама захисника Дженніфер. Тіло воїна залишилося на полі бою. Його кілька разів намагалися евакуювати, але через небезпеку це не вдалося.Рідні планують поховати Александра в Україні, як він просив.

Сергій Шевцов був цивільним заручником – 20 березня 2022 року російські військові викрали його з вулиці в місті Гостомель на Київщині. До літа 2024 року в рідних не було інформації про долю Сергія. А в серпні слідчий повідомив, що є збіг за ДНК із тілом, яке повернули в межах обміну.Знайшовся свідок, який розповів про останні дні Сергія. Його з Гостомеля на танку привезли в Білорусь, а звідти – в Курськ в СІЗО №1. Катували. Доламали ногу Сергія, яку він зламав перед початком повномасштабного вторгнення. У нього двічі зупинялось серце – реанімували. А вранці 23 березня чоловік помер.Сергію було 35 років. Працював у Гостомелі на склозаводі. «Він завжди мріяв їздити за кермом, тому влаштувався на автонавантажувач. Останні роки з батьком встановлював та ремонтував котли, колонки. А ночами – паяв, ремонтував людям планшети, телефони. В сина були золоті руки. Його всі жінки тут любили, бо гострив їм лопати, сапки, нікому не відмовляв у допомозі», – сказала мама Клавдія.У Сергія залишилася мама і сестра.

🕯️9:00 – хвилина мовчання 41-річний солдат Василь Добровечір поліг 14 серпня 2023 року біля села Вербове Запорізької області.Василь мав фах зварювальника. Працював у Мелітополі, потім переїхав до Запоріжжя. Тривалий час займався нарізкою скла і дзеркал на заводі. В 2014-му перейшов на підприємство, що займалося виготовленням і встановленням пластикових вікон. У 2021-му влаштувався у компанію «Нова пошта». Вільний час проводив із родиною.З перших днів повномасштабного вторгнення Василь допомагав зварювати протитанкові «їжаки» та інші захисні конструкції. А наприкінці 2022 року вступив до ЗСУ.Пройшов навчання в Україні, Великій Британії та Німеччині. Влітку 2023-го в лавах 82 окремої десантно-штурмової бригади вирушив боронити Запорізький напрямок.«Василь підкорив мене своєю наполегливістю, веселим характером, дуже теплим ставленням до дітей. У домі все зроблено його руками, куди не кинеш оком. І від того ще більш боляче», – розповіла дружина Тетяна. У воїна залишилися дружина і троє дітей.

🕯9:00 – хвилина мовчання Сержант Антон Криль на псевдо Тасман поліг 14 травня 2022 року на території металургійного заводу «Азовсталь» у Маріуполі на Донеччині. Воїнові назавжди 22.Антон народився в селі Лебединське Донецької області. У Маріупольському професійному ліцеї №52 Антон здобув спеціальність автослюсаря.«У 2016 році брат долучився до цивільного корпусу «Азов». Ми тоді сильно «вдарилися» у спорт, зокрема нам дуже подобався біг. У той час Антон остаточно вирішив служити: у лютому 2018 року поїхав до Києва для проходження курсу молодого бійця. Дуже хотів потрапити в розвідку, але його направили до гаубично-артилерійського дивізіону», – розповів брат Богдан. З лютого по вересень 2019 року Тасман у складі артилерійської батареї виконував бойові завдання на Світлодарській дузі.Незадовго до повномасштабного вторгнення Антон підписав другий контракт – був зв’язківцем в артилерії.Оборонця кремували, урна з прахом зберігається в колумбарній стіні на Алеї Слави Лук’янівського кладовища.

🕯9:00 – хвилина мовчання Солдат Сергій Караван помер 7 жовтня 2024 року в лікарні в Дніпрі. За 6 днів до цього він зазнав важких поранень поблизу міста Курахове Донецької області. Дорогою з позицій оборонці потрапили під обстріл ворожого FPV-дрона. Воїнові назавжди 34 роки.Сергій народився в селі Хутір Хмельницької області. Навчався у місцевій школі, а потім опанував фах водія.У 2008 році Сергія призвали на строкову службу, яку проходив у 54-му окремому розвідувальному батальйоні в Звягелі (раніше Новоград-Волинський). Після демобілізації працював вальником лісу.Під час повномасштабного вторгнення Сергія мобілізували до лав ЗСУ. Служив стрільцем у 64-му топогеодезичному центрі. Воював у Харківській і Донецькій областях.«Він був дуже добрим, справедливим, щирим. Завжди думав про інших, а про себе – в останню чергу. Всім допомагав, ніколи нікому не відмовив», – написала рідна сестра Надія Мазур. За мужність і відвагу Сергія Каравана посмертно нагородили нагрудним знаком «Комбатанський хрест».

«Це, мабуть, найсміливіша жінка, яку я зустрічав у своєму житті», – так згадує колега журналістку та воєнну кореспондентку Олену Губанову, відому під творчим псевдонімом Альона Грамова. Альона народилася в Єнакієвому на Донеччині. Стала ведучою на «Радіо Біт», радіо «Мелодія» та «Sport FM». Пізніше почала працювати на телеканалах «Донеччина TV», «Регіон Донбас» та «Дім».У 2021 році стала спецкореспонденткою мультимедійної платформи іномовлення України FREEДОМ, філія якої починала роботу в Краматорську. Колеги згадують, що вона працювала швидко й упевнено: знімала, монтувала, робила прямі включення. Найкращими вважала матеріали, зняті на передовій. 23 жовтня 2025 року Альона разом із колегами їхала знімати наслідки російського удару по заправці в Краматорську. Дорогою російський дрон «Ланцет» влучив в автомобіль, у якому перебували журналісти. Альона Грамова загинула разом із оператором Євгеном Кармазіним.🔹Спогади про Альону читайте за посиланням.Текст написаний у рамках проєкту RECвієм.

🕯9:00 – хвилина мовчання Старший солдат Костянтин Ярових на псевдо Турист поліг 11 червня 2024 року поблизу села Берестове Харківської області. Захисникові було 49 років.Костянтин народився в Києві. Жив у Чернігові. У мирному житті був підприємцем. Дуже любив гори й походи, добре знався на туристичному спорядженні – згодом на фронті все необхідне для польового життя в нього завжди було під рукою.Коли почалося повномасштабне вторгнення, Костянтин залишився в блокадному Чернігові. Він допомагав самотнім людям похилого віку: велосипедом їздив під обстрілами, купував продукти й ліки, готував їжу, прибирав оселі. А потім добровільно став до лав ЗСУ. Служив у 77 окремій аеромобільній бригаді ДШВ ЗС України.«Він не служив у армії, бо мав проблеми зі здоров'ям. Однак, приховавши діагноз, пішов у військкомат і став до лав ЗСУ, щоб захищати Батьківщину», – написала дружина Людмила. Посмертно Костянтина Ярових нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.У нього залишилися дружина, батько та двоє дітей.

🕯️9:00 – хвилина мовчання Лейтенант Владислав Маївка поліг 17 березня 2025 року в селі Кіндрашівка на Харківщині. Воїну навіки 29. Владислав жив у Броварах. Працював менеджером в охоронній фірмі. Під час повномасштабної війни Владислав служив командиром 3-ї стрілецької роти 136-го окремого батальйону, що входить до складу 114 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.Псевдо Май з’явився ще в юності: коли йому пропонували бути діджеєм на святах, то жартома називав себе Dj May.«Владислав надзвичайно добра та світла людина. Він завжди мені допомагав, підтримував, надихав, ділився своїм теплом, – сказала дружина Вікторія. – Він завжди міг знайти спільну мову з людьми, старався допомагати словом, справою, підтримкою». Владислав мав багато нагород, зокрема медалі «Честь.Слава.Держава», «Учасник бойових дій», «Незламним Героям російсько-української війни», «За службу державі», а також численні подяки й грамоти.У воїна залишилися батьки, дружина, сестра, бабусі, теща, тесть та інші рідні.

🕯️9:00 – хвилина мовчання Захисник Богдан Дронніков поліг 13 травня 2024 року під час бойового завдання поблизу села Руська Лозова Харківської області внаслідок. Йому було 26 років.Богдан народився в місті Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Здобув ступінь магістра в Гірничому інституті Криворізького національного університету за спеціальністю «Охорона праці». У пошуках покликання змінив багато професій. Цікавився автомобілями, колекційною зброєю, військовою справою. Його головним захопленням був розвиток і постійне самовдосконалення.Під час повномасштабної війни Богдан долучився до НГУ. Служив у 13-й бригаді «Хартія».«Богдан відрізнявся від інших, він мав досягти великих висот. Надзвичайно харизматичний, цілеспрямований, розумний, з такою силою особистості, що тільки його погляд вже багато про що говорив», – розповіла дружина Валерія. Богдана посмертно нагородили нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня та орденом «За мужність» III ступеня.У нього залишилися батьки, дружина і сестра.

Життя Аліни Акініної відібрала російська армія 26 листопада 2025 року. Ворог скинув вибухівку з дрона на автівку, що рухалася по Херсону. Поруч не стало молодшого сина Владислава.За місяць жінка мала відзначати 34 день народження. Вона була родом із Миколаївської області. Жила на Херсонщині. Ще з юності мріяла бути медсестрою, і в 2024-му стала студенткою Херсонського базового медичного коледжу. Працювала молодшою медсестрою інсультного центру Херсонської міської клінічної лікарні ім Є. Є. Карабелеша. У вільний час малювала, робила букети з цукерок на замовлення.«Аліна – моя племінниця. Вона була чуйною, толерантною, мала неймовірно добре серце, її всі дуже любили. Прекрасна матуся й дружина», – розповіла тітка Валентина Сандуленко. «Аліна Анатоліївна вирізнялася доброзичливістю, повагою до колег, щирим ставленням до пацієнтів і готовністю завжди прийти на допомогу. Колектив цінував її професіоналізм, людяність і теплоту спілкування», – додали колеги. В Аліни залишилися чоловік, син, мама і брат.