Маркушин Олександр

Друзі, кожні 3 місяці ми з ДФТГ Ірпінь проводимо Дні донора для ініціативи "Кровні побратими".За чотири такі заходи мешканці Ірпінської та Бучанської громад здійснили вже 580 донацій і стали кровними побратимами наших захисників та захисниць.За цими цифрами стоять неймовірні люди. Приходили ті, хто робить це регулярно, і також мені приємно бачити тих, хто вперше сідає у донорське крісло і потім каже: Це не боляче і не страшно, тепер я буду ділитись своєю кров'ю частіше.Дякую кожному!За організацією таких подій завжди стоїть велика спільна робота, тому окрема вдячність:Фахівцям Київського обласного центру служби крові, з якими наші Дні Донора завжди проходять професійно і з усмішками.Міському голові Бучі та Оксані Джам за те, що прийняли нас і допомогли все організувати максимально комфортно для людей.Бучанській міській раді, Бучанському центру первинної медико-санітарної допомоги, Тарасу Шаправському і команді ДФТГ Бучі – за підтримку ініціативи та безпосередню участь.Вдячний нашим захисникам, які долучаються до донорського руху:– Окремому загону безпілотних систем спеціального призначення "Крила Омеги" Центру спеціального призначення "Омега" НГУ;– військовим частинам Національної гвардії України.До наступної зустрічі, Кровні побратими Ірпеня і Бучі!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Вітаю 17 ірпінців п’ятого набору курсу "Підготовка громадян до національного спротиву" із завершенням навчання.Ви зробили свідомий вибір стати сильнішими, впевненішими та готовими захищати своїх рідних, свою громаду і свою країну у найважчі моменти.Протягом 108 навчальних годин в аудиторіях і на полігоні учасники здобували знання і навички з національного спротиву під керівництвом досвідчених інструкторів ДФТГ Ірпінь.За три роки курс пройшли вже понад 200 мешканців Ірпеня віком від 18 до 60 років.Теоретичну базу курсу вдалося реалізувати завдяки партнерству з Національним університетом оборони України. Вдячний генерал-полковнику Михайлу Ковалю та професорсько-викладацькому складу університету за фаховий супровід та підтримку Ірпінської громади.Для мене особливо цінно, що частина наших випускників уже долучилася до Сил оборони України.Дякую кожному, хто знаходить час і мотивацію вчитися військовій справі. Саме з таких відповідальних людей і формується сильна громада та сильна країна.🇺🇦Окремо хочу подякувати інструкторам ДФТГ Ірпінь, які діляться своїм досвідом, знаннями та готують наших мешканців до викликів воєнного часу.Вже найближчим часом оголосимо набір на новий курс.🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Пишу це звернення як батько майже шестирічного сина. Як мешканець міста Ірпінь.Сьогодні в Ірпені простилися з маленькою Лізою Барзіковою.12 травня о 8-й годині ранку вона прямувала до рідного ліцею №1. На перехресті вулиць Центральної та Донцова дівчинка переходила пішохідний перехід. Водій вантажного Mercedes-Benz Atego, повертаючи праворуч, наїхав на неї. Від отриманих травм дитина померла в лікарні у той же день.Щирі співчуття рідним і друзям Лізи від усієї Ірпінської громади.Вважаю, що ця страшна трагедія має вийти за рамки соцмереж і стати поштовхом до реальних дій у нашому суспільстві.Щоб батьки й педагоги провели з дітьми глибокі розмови про безпеку на дорозі.Щоб водії особисто відчули власну відповідальність за свій транспорт на вулицях українських міст.Щоб посадовці міської ради усвідомили наслідки своїх рішень, а правоохоронці провели повний аудит розмітки, знаків, світлофорів та небезпечних ділянок на вулицях Ірпінської громади.Учора я дивився відеороботу Лізи "Друзі, книга, самокат" і ловив себе на думці, наскільки це була світла, щира та вихована дитина. У її словах, емоціях, у тому, як вона дивилася на світ, було стільки добра.Хочу подякувати батькам за виховання такої чудової дитини.Світла пам’ять маленькому Янголу Лізі…🕯️🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Скільки б нам не було років, Валентина Сергіївна завжди називала нас "синочки".Сьогодні на 78-му році пішла з життя Валентина Антоненко – людина-легенда, яка протягом 32 років була серцем і душею школи №12 (зараз це Ліцей "Лінгвіст" імені Заріфи Алієвої).Я добре знав Валентину Сергіївну особисто. Ця жінка мала той рідкісний сталевий характер, з яким не могла просто керувати школою, вона створювала найкращі умови для учнів і боролася за педагогічний колектив.Очоливши заклад у перші роки незалежності України, їй фактично довелось формувати його з нуля як нову українську школу. У неї була принципова позиція – навчання має бути рідною мовою, щоб діти вивчали і любили її з дитинства. І водночас вона робила все, щоб нове покоління бачило світ ширше через вивчення іноземних мов.Вона знала кожного в обличчя і роками пам'ятала успіхи своїх учнів після випуску. Любила виходити на сходи особисто зустрічати дітей.Скільки я пам'ятаю, завжди ініціювала обміни, запрошувала делегації, будувала міжнародні партнерства, які давали школі реальні можливості для розвитку.Вкладала безліч зусиль у зміцнення давньої дружби Ірпеня з народом Азербайджану.Згадую 2022-й рік. Тоді Валентину Сергіївну нагородили орденом "Достлуг" ("Дружба") від Президента Азербайджанської Республіки Ільхама Алієва. Вона щиро пишалася тим, що її ліцей став символом єднання двох народів.Її поважали за чесність, мудрість і за те, що її ніколи не зупиняли труднощі. Після обстрілів будівлі школи вона першою взялася за її відновлення і твердо сказала мені: ми маємо відновити навчання вже у вересні 2022 року. Діти мають повернутись за парти!Сьогодні ми дякуємо за кожне покоління ірпінців, яке виросло під її опікою.Валентина Сергіївна Антоненко назавжди залишиться в історії Ірпінської громади як приклад вірного служіння педагогічній справі.Висловлюю щирі співчуття рідним, близьким та всій великій родині учнів, педагогів і випускників.Світла пам’ять!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Сьогодні в Ірпені провели в останню путь відважного захисника України Євгенія Поддубного. Йому було лише 35 років.Родом він був із Києва, але 10 років тому переїхав до нашого міста разом із родиною. Євген дуже полюбив Ірпінь – тут жив, працював, планував створити власну сім’ю. Був надзвичайно доброзичливим, щирим та завжди готовим прийти на допомогу.У грудні 2024 року став на захист Батьківщини в лавах Державної прикордонної служби України. Побратими та командири згадують його як мужнього, відповідального воїна та надійного друга, який був міцною опорою для всього підрозділу.26 квітня 2026 року на Харківщині під час виконання бойового завдання з евакуації поранених побратимів Євгеній загинув внаслідок атаки ворожого FPV-дрона. Він віддав своє життя, рятуючи інших.Мати Євгенія, Олена Григорівна, розповіла, що її син не боявся смерті, був сміливим і сильним. Згадала, що коли він востаннє приїжджав у відпустку і вони йшли через Алею пам’яті захисників, їй було дуже важко дивитися на фото загиблих. А Євгеній казав: "Мамо, я не боюся. Але і ти маєш розуміти, що така доля може спіткати і мене".Сьогодні ми схиляємо голови в пошані та вдячності перед його подвигом. Висловлюю від Ірпінської громади найщиріші співчуття матері, братам, нареченій, всім близьким та побратимам юного захисника.Вічна пам'ять і слава Герою – Євгенію Поддубному!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Ірпінська громада зустріла на щиті свого земляка – 46-річного Романа Яценка.Півтора року родина шукала його після зникнення під час боїв на Покровському напрямку. Нещодавно після ДНК-експертизи прийшла звістка, що Роман загинув.Провести Героя в останню путь прийшли рідні, друзі, сусіди та побратими."Як старша сестра пам’ятаю, як він почав ходити, як питав поради, коли вирішив одружитися. Він взяв на себе відповідальність створити родину в 17 років. Дуже радів, коли народилася донька, все робив для своєї сім’ї. Так поспішав жити, для всіх був на розрив. За всіх завжди турбувався, завжди дзвонив, завжди підтримував. Був дуже хороший. Найкращий брат, батько... Дійсно був чесним, порядним і добрим чоловіком. Він вартий поваги, вартий любові", – розповіла сестра захисника.Роман народився і виріс в Ірпені на вулиці Громадянській, закінчив школу №17. Працював машиністом-кранівником. У 2013 році він долучився до будівництва нового захисного укриття над четвертим енергоблоком ЧАЕС, багато мешканців пам’ятають його з місцевих ярмарків.У травні 2024 року Роман пішов захищати країну. Служив гранатометником у 152-й окремій єгерській бригаді. У вересні він попередив рідних, що кілька днів буде без зв’язку через вихід на завдання. 16 вересня того ж року родина отримала сповіщення, що Роман зник безвісти.Після місяців пошуків і надії найгірші побоювання підтвердилися. "Нашого Ромку любили всі, бо це була людина з великим серцем. Завжди приходив на допомогу. Він якщо щось собі надумав, то переконати його було вже дуже важко", – згадує дружина Оксана.Щирі співчуття рідним, близьким і побратимам від усієї Ірпінської громади.Світла пам’ять і вічна шана Герою – Роману Яценку!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

До рідного Ірпеня повертається Роман Яценко, наш земляк, який пропав безвісти півтора роки тому на Покровську.Народився і виріс на Громадянській, закінчив 17-ту школу.Працював машиністом-кранівником. А в 2013 році поїхав у Чорнобиль будувати нове захисне укриття над зруйнованим четвертим енергоблоком ЧАЕС.Після повернення приймав участь у ярмарках.У травні 2024 року Роман взяв до рук зброю і став на захист України. Служив гранатометником 3-го взводу 2-ї роти 152-ї окремої єгерської бригади.У вересні того ж року рідні отримали СМС з попередженням, що пару днів він буде без зв’язку, оскільки йшли на бойове завдання.16 вересня родина отримала невтішну звістку: під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку Донецької області Роман зник безвісти.Почались довгі місяці пошуків і віри…"Для мене це став найтемніший день в житті. Суцільна темрява і біль… Нашого Ромку любили всі, бо це була людина з великим серцем. Завжди приходив на допомогу", – згадує чоловіка дружина Оксана.На жаль, за результатами ДНК-експертизи підтвердилось найстрашніше: Роман загинув.Захисника в Ірпені чекали дружина і дві доньки. Щирі співчуття рідним, близьким та побратимам нашого Героя.Ірпінці, прийдіть попрощатися з Романом і підтримати родину воїна завтра, 30 квітня:10:30 – прощання біля будинку, на вул. Антонова, 8-В;10:45 – прощання на вул. Громадянській, 2-Б;11:20 – живий коридор по вул. Університетській (біля повороту на кладовище);11:30 – поховання на Алеї пам’яті захисників України.Вічна пам'ять і слава Герою – Роману Яценко!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Шановна Ірпінська громадо! Завтра ми зберемося, щоб провести в останню путь нашого захисника Олексія Шитова.Олексій народився у Луганську. 12 років тому, рятуючи родину від окупації, він залишив рідний дім і переїхав до Ірпеня.Працював водієм в АТП, дбав про сім’ю та став невід’ємною частиною нашої громади.Коли почалося повномасштабне вторгнення росіян на Україну, Олексій добровільно став до лав 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Воював на Запорізькому напрямку, де отримав важке поранення. У 2024 році через стан здоров’я звільнився зі служби. 27 квітня його серце зупинилося після тривалої боротьби з наслідками цього поранення. Герою було 40 років.Друзі згадують його як людину сильної волі."Він з Луганська, я з Донецька. Ми товаришували з 2014-го. Олексій обожнював полювання та підводну риболовлю. Він не знав страху. Після важкого поранення пройшов складну реабілітацію, постійно повторював: "Мій час ще не настав, треба рухатись далі". Його впертість і гасло "я сам" дозволили йому швидко знову стати на ноги. Він був неймовірно цілеспрямованим", – розповідає його друг Олег.У Олексія в Ірпені залишилися дружина та донька. Щирі співчуття рідним, друзям і побратимам від усієї Ірпінської громади.Прощання відбудеться завтра, 29 квітня:11:30 — живий коридор на вул. Університетській (біля повороту на кладовище);11:45 — чин поховання на міському кладовищі.Вічна пам’ять Герою – Олексію Шитову!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Не віриться, що вже минуло 40 років відтоді, як вибухнув реактор на Чорнобильській АЕС.Мені тоді щойно виповнилося 6 років. Мама сказала, що ми їдемо з тіткою на канікули.З часом я зрозумів, що це були не канікули – це була евакуація від небезпеки, про яку влада тоді цинічно мовчала. Поки система ховала масштаби катастрофи, звітувала, що все під контролем і проводила травневі паради, звичайні люди йшли у жерло радіації, звідки вже не поверталися.Правду про той день ми збираємо досі.Сьогодні своєю історією поділилася Марія Бузарова. Її шлях проліг від самого епіцентру катастрофи до Ірпінської громади.Це чесна розмова про офіцерську честь, шість місяців у Зоні відчуження та силу характеру ліквідаторів.У квітні 1986 року Марія Василівна працювала в Чорнобильському райвідділі міліції, інспектором у справах неповнолітніх. Саме вона разом із колегами організовувала евакуацію дітей у перші дні після аварії. Вона залишалася на службі до жовтня 1986 року, виконуючи завдання у найбільш небезпечний період ліквідації.Після цього випробування Марія Бузарова переїхала до Ірпеня. Продовжила службу в міському відділі міліції, присвятивши роки захисту ірпінців. У 1992 році вийшла у відставку в званні майора, маючи статус ліквідатора 1-ї категорії та відзнаки за бездоганну службу.Сьогодні в Ірпінській громаді живуть сотні ліквідаторів. Ці люди приклад честі й відповідальності.Дякуємо тим, хто й досі поруч із нами. І шануємо пам’ять тих, хто ціною свого здоров'я і життя врятували мільйони.Слава героям-ліквідаторам!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Учора обмін полоненими приніс радісну звістку до Ірпінської громади – повернувся Андрій Лисаков, старший стрілець 25-ї окремої повітрянодесантної бригади ДШВ.Він зник у квітні 2024 року під час запеклих боїв на Донеччині. Весь цей час його чекала мама – Лариса.Вона переїхала до Ірпеня взимку минулого року й одразу приєдналася до наших акцій "Не мовчи! Полон вбиває!".Лариса Миколаївна не втрачала надії: виходила з фотографією сина, вірила, боролася і не здавалася.І сьогодні я був приємно здивований, коли побачив її на акції. Після вчорашньої короткої зустрічі з рідним сином вона знову поруч із тими, хто чекає."Я все одно буду ходити на акції, буду підтримувати. Я і в Бучі виходила, і ще в Кропивницький збиралася їхати", – каже пані Лариса.Кожен голос в Ірпені, кожен плакат у руках рідних – це нагадування, що ми не забули про жодного захисника.Щиро вітаю родину Лисакових!Приєднуйтеся до акції "Не мовчи! Полон вбиває!" і підтримуйте рідних щодругої суботи об 11:00, у Центральному парку.Чекаємо на кожного і кожну — до останнього!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube