Маркушин Олександр

Сьогодні Михайлівка-Рубежівка провела в останню путь свого захисника Максима Костюченка.Максиму було 28 років. Він народився і виріс у Михайлівці-Рубежівці, навчався у місцевій школі.Під час бойових дій на Київщині навесні 2022 року допомагав людям у гуманітарних питаннях.У березні 2023 року долучився до лав Збройних Сил України. Служив головним сержантом артилерійської розвідки 44-ї окремої механізованої бригади, мав позивний "Малиш".За час служби на важких ділянках фронту він неодноразово отримував поранення. Після лікування та реабілітації щоразу повертався до свого підрозділу і побратимів."Максим був справжнім товаришем, надійним командиром, помічником для своїх побратимів. Ніколи не відмовлявся від виконання найважчих завдань. Завжди передавав свій досвід і знання. Був прикладом у службі", – згадували на прощанні побратими Максима.Під час останнього бойового завдання Максим отримав важке осколкове поранення. Лікарі в Харкові, а потім у Києві кілька тижнів боролися за його життя, провели не одну операцію, але врятувати захисника не вдалося.Світла пам’ять Герою – Максиму Костюченку!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Михайлівка-Рубежівка втратила юного захисника – Максима Костюченка.Завтра, 19 червня, відбудеться прощання з Героєм.10:00 – живий коридор на вул. Успішна – вул. Садова – по колу повз Алею Пам’яті – далі вул. Церковна – вул. Зарічна – вул. Зелена Долина, де проживав воїн.10:20 – прощання біля дому: вул. Зелена Долина, 41.Чин поховання пройде на місцевому кладовищі у селі Михайлівка-Рубежівка на вул. Шевченка.Максим Костюченко народився 5 вересня 1997 року. Навчався у Михайлівсько-Рубежівській школі. З дитинства захоплювався комп’ютерами й технікою, був допитливим, щирим і відкритим до людей.Після військової служби працював у Київському центрі підтримки дітей та сімей. Рідні, друзі та колеги згадують його як доброзичливу людину з гарним почуттям гумору, поруч з якою було легко й спокійно.У березні 2023 року Максим став до лав Збройних Сил України. Служив головним сержантом артилерійської розвідки, мав позивний "Малиш".За понад три роки служби на найважчих ділянках фронту захисник отримав не одне поранення. Після лікування та реабілітації він щоразу повертався до свого підрозділу і побратимів.Під час останнього бойового завдання Максим отримав важке осколкове поранення. Лікарі в Харкові, а потім в Києві кілька тижнів боролися за його життя, провели не одну операцію, але врятувати його не вдалося.У Максима залишилися мама, бабуся, брат і тітка Валентина.Щирі співчуття рідним, друзям і побратимам від усієї Ірпінської громади.Вічна слава і пам’ять Герою – Максиму Костюченку!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

На честь нашого захисника Максима Бонера сьогодні відбулося скорботне богослужіння в Ірпінській Біблійній Церкві.Провести Героя в останню путь зібралися рідні, друзі, мешканці громади. Також приїхали побратими. Кожен прийшов із власними спогадами про людину, яку знали, цінували, поважали і любили.Максима вдома чекали маленька донечка, дружина, батьки та бабуся.38-річний захисник народився у Києві, вищу освіту здобув у Національному педагогічному університеті ім. М. П. Драгоманова на фізико-математичному факультеті. У 2018 році переїхав до Ірпеня, який став для нього рідним домом.Максим захоплювався подорожами світом та фотографією. Після нього залишилося багато пам’ятних світлин Ірпеня, в яких він зберіг красу нашого нескореного міста.Наприкінці минулого року він долучився до лав Збройних Сил України. Служив у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади майстром ударних безпілотних авіаційних комплексів. Разом із побратимами виконував бойові завдання та боронив Україну від російських окупантів.8 червня на Дніпропетровщині Максим Бонер загинув під час виконання бойового завдання внаслідок удару ворожого дрона.Дякую всім, хто долучився до живого коридору та зустрів свого Героя, схиливши коліно. Ваша підтримка дуже важлива для рідних і близьких наших захисників.Щирі співчуття родині, друзям, побратимам і всім, хто знав Максима.Вічна пам’ять і вічна слава Герою – Максиму Бонеру!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Друзі, Максим Бонер – на щиті. Завтра, 16 червня, Ірпінська громада зустрічає свого Героя:13:30 — відспівування в Ірпінській Біблійній Церкві на вул. Соборній, 1;14:30 – живий коридор на вул. Університетській (перед поворотом на кладовище);14:45 – чин поховання на Алеї пам’яті захисників України.Максима вдома чекали маленька донечка, дружина, батьки, бабуся та багато друзів.38-річний захисник народився у Києві, вищу освіту здобув у Національному педагогічному університеті ім. М. П. Драгоманова на фізико-математичному факультеті. У 2018 році переїхав до Ірпеня.Захоплювався подорожами світом і фотографією, має багато пам’ятних світлин ІрпеняНаприкінці минулого року Максим Бонер долучився до війська. Стримував ворога в лавах безпілотних систем.Тиждень тому на Дніпропетровщині від удару ворожого дрона загинув під час виконання бойового завдання.Щирі співчуття родині, друзям і побратимам від усієї Ірпінської громади.Вічна слава Герою – Максиму Бонеру!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Друзі, кожні 3 місяці ми з ДФТГ Ірпінь проводимо Дні донора для ініціативи "Кровні побратими".За чотири такі заходи мешканці Ірпінської та Бучанської громад здійснили вже 580 донацій і стали кровними побратимами наших захисників та захисниць.За цими цифрами стоять неймовірні люди. Приходили ті, хто робить це регулярно, і також мені приємно бачити тих, хто вперше сідає у донорське крісло і потім каже: Це не боляче і не страшно, тепер я буду ділитись своєю кров'ю частіше.Дякую кожному!За організацією таких подій завжди стоїть велика спільна робота, тому окрема вдячність:Фахівцям Київського обласного центру служби крові, з якими наші Дні Донора завжди проходять професійно і з усмішками.Міському голові Бучі та Оксані Джам за те, що прийняли нас і допомогли все організувати максимально комфортно для людей.Бучанській міській раді, Бучанському центру первинної медико-санітарної допомоги, Тарасу Шаправському і команді ДФТГ Бучі – за підтримку ініціативи та безпосередню участь.Вдячний нашим захисникам, які долучаються до донорського руху:– Окремому загону безпілотних систем спеціального призначення "Крила Омеги" Центру спеціального призначення "Омега" НГУ;– військовим частинам Національної гвардії України.До наступної зустрічі, Кровні побратими Ірпеня і Бучі!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Вітаю 17 ірпінців п’ятого набору курсу "Підготовка громадян до національного спротиву" із завершенням навчання.Ви зробили свідомий вибір стати сильнішими, впевненішими та готовими захищати своїх рідних, свою громаду і свою країну у найважчі моменти.Протягом 108 навчальних годин в аудиторіях і на полігоні учасники здобували знання і навички з національного спротиву під керівництвом досвідчених інструкторів ДФТГ Ірпінь.За три роки курс пройшли вже понад 200 мешканців Ірпеня віком від 18 до 60 років.Теоретичну базу курсу вдалося реалізувати завдяки партнерству з Національним університетом оборони України. Вдячний генерал-полковнику Михайлу Ковалю та професорсько-викладацькому складу університету за фаховий супровід та підтримку Ірпінської громади.Для мене особливо цінно, що частина наших випускників уже долучилася до Сил оборони України.Дякую кожному, хто знаходить час і мотивацію вчитися військовій справі. Саме з таких відповідальних людей і формується сильна громада та сильна країна.🇺🇦Окремо хочу подякувати інструкторам ДФТГ Ірпінь, які діляться своїм досвідом, знаннями та готують наших мешканців до викликів воєнного часу.Вже найближчим часом оголосимо набір на новий курс.🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Пишу це звернення як батько майже шестирічного сина. Як мешканець міста Ірпінь.Сьогодні в Ірпені простилися з маленькою Лізою Барзіковою.12 травня о 8-й годині ранку вона прямувала до рідного ліцею №1. На перехресті вулиць Центральної та Донцова дівчинка переходила пішохідний перехід. Водій вантажного Mercedes-Benz Atego, повертаючи праворуч, наїхав на неї. Від отриманих травм дитина померла в лікарні у той же день.Щирі співчуття рідним і друзям Лізи від усієї Ірпінської громади.Вважаю, що ця страшна трагедія має вийти за рамки соцмереж і стати поштовхом до реальних дій у нашому суспільстві.Щоб батьки й педагоги провели з дітьми глибокі розмови про безпеку на дорозі.Щоб водії особисто відчули власну відповідальність за свій транспорт на вулицях українських міст.Щоб посадовці міської ради усвідомили наслідки своїх рішень, а правоохоронці провели повний аудит розмітки, знаків, світлофорів та небезпечних ділянок на вулицях Ірпінської громади.Учора я дивився відеороботу Лізи "Друзі, книга, самокат" і ловив себе на думці, наскільки це була світла, щира та вихована дитина. У її словах, емоціях, у тому, як вона дивилася на світ, було стільки добра.Хочу подякувати батькам за виховання такої чудової дитини.Світла пам’ять маленькому Янголу Лізі…🕯️🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Скільки б нам не було років, Валентина Сергіївна завжди називала нас "синочки".Сьогодні на 78-му році пішла з життя Валентина Антоненко – людина-легенда, яка протягом 32 років була серцем і душею школи №12 (зараз це Ліцей "Лінгвіст" імені Заріфи Алієвої).Я добре знав Валентину Сергіївну особисто. Ця жінка мала той рідкісний сталевий характер, з яким не могла просто керувати школою, вона створювала найкращі умови для учнів і боролася за педагогічний колектив.Очоливши заклад у перші роки незалежності України, їй фактично довелось формувати його з нуля як нову українську школу. У неї була принципова позиція – навчання має бути рідною мовою, щоб діти вивчали і любили її з дитинства. І водночас вона робила все, щоб нове покоління бачило світ ширше через вивчення іноземних мов.Вона знала кожного в обличчя і роками пам'ятала успіхи своїх учнів після випуску. Любила виходити на сходи особисто зустрічати дітей.Скільки я пам'ятаю, завжди ініціювала обміни, запрошувала делегації, будувала міжнародні партнерства, які давали школі реальні можливості для розвитку.Вкладала безліч зусиль у зміцнення давньої дружби Ірпеня з народом Азербайджану.Згадую 2022-й рік. Тоді Валентину Сергіївну нагородили орденом "Достлуг" ("Дружба") від Президента Азербайджанської Республіки Ільхама Алієва. Вона щиро пишалася тим, що її ліцей став символом єднання двох народів.Її поважали за чесність, мудрість і за те, що її ніколи не зупиняли труднощі. Після обстрілів будівлі школи вона першою взялася за її відновлення і твердо сказала мені: ми маємо відновити навчання вже у вересні 2022 року. Діти мають повернутись за парти!Сьогодні ми дякуємо за кожне покоління ірпінців, яке виросло під її опікою.Валентина Сергіївна Антоненко назавжди залишиться в історії Ірпінської громади як приклад вірного служіння педагогічній справі.Висловлюю щирі співчуття рідним, близьким та всій великій родині учнів, педагогів і випускників.Світла пам’ять!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Сьогодні в Ірпені провели в останню путь відважного захисника України Євгенія Поддубного. Йому було лише 35 років.Родом він був із Києва, але 10 років тому переїхав до нашого міста разом із родиною. Євген дуже полюбив Ірпінь – тут жив, працював, планував створити власну сім’ю. Був надзвичайно доброзичливим, щирим та завжди готовим прийти на допомогу.У грудні 2024 року став на захист Батьківщини в лавах Державної прикордонної служби України. Побратими та командири згадують його як мужнього, відповідального воїна та надійного друга, який був міцною опорою для всього підрозділу.26 квітня 2026 року на Харківщині під час виконання бойового завдання з евакуації поранених побратимів Євгеній загинув внаслідок атаки ворожого FPV-дрона. Він віддав своє життя, рятуючи інших.Мати Євгенія, Олена Григорівна, розповіла, що її син не боявся смерті, був сміливим і сильним. Згадала, що коли він востаннє приїжджав у відпустку і вони йшли через Алею пам’яті захисників, їй було дуже важко дивитися на фото загиблих. А Євгеній казав: "Мамо, я не боюся. Але і ти маєш розуміти, що така доля може спіткати і мене".Сьогодні ми схиляємо голови в пошані та вдячності перед його подвигом. Висловлюю від Ірпінської громади найщиріші співчуття матері, братам, нареченій, всім близьким та побратимам юного захисника.Вічна пам'ять і слава Герою – Євгенію Поддубному!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Ірпінська громада зустріла на щиті свого земляка – 46-річного Романа Яценка.Півтора року родина шукала його після зникнення під час боїв на Покровському напрямку. Нещодавно після ДНК-експертизи прийшла звістка, що Роман загинув.Провести Героя в останню путь прийшли рідні, друзі, сусіди та побратими."Як старша сестра пам’ятаю, як він почав ходити, як питав поради, коли вирішив одружитися. Він взяв на себе відповідальність створити родину в 17 років. Дуже радів, коли народилася донька, все робив для своєї сім’ї. Так поспішав жити, для всіх був на розрив. За всіх завжди турбувався, завжди дзвонив, завжди підтримував. Був дуже хороший. Найкращий брат, батько... Дійсно був чесним, порядним і добрим чоловіком. Він вартий поваги, вартий любові", – розповіла сестра захисника.Роман народився і виріс в Ірпені на вулиці Громадянській, закінчив школу №17. Працював машиністом-кранівником. У 2013 році він долучився до будівництва нового захисного укриття над четвертим енергоблоком ЧАЕС, багато мешканців пам’ятають його з місцевих ярмарків.У травні 2024 року Роман пішов захищати країну. Служив гранатометником у 152-й окремій єгерській бригаді. У вересні він попередив рідних, що кілька днів буде без зв’язку через вихід на завдання. 16 вересня того ж року родина отримала сповіщення, що Роман зник безвісти.Після місяців пошуків і надії найгірші побоювання підтвердилися. "Нашого Ромку любили всі, бо це була людина з великим серцем. Завжди приходив на допомогу. Він якщо щось собі надумав, то переконати його було вже дуже важко", – згадує дружина Оксана.Щирі співчуття рідним, близьким і побратимам від усієї Ірпінської громади.Світла пам’ять і вічна шана Герою – Роману Яценку!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube