Telegram statistics channel - @makariv_media

Кожен день нагадує нам про страшну ціну свободи та спокоюНа превеликий жаль ми все частіше про наших земляків говоримо: «Не дослужив, не доборовся, не здійснив», а найтяжче і найболючіше – «Не дожив». Вірні сини України йдуть на війну, як Герої, і повертаються звідти Героями! 3 липня Макарівська громада провела в останню земну путь ще одного свого хороброго воїна, Героя – Івана Голотвіна, який до останнього подиху відважно захищав свою країну. Іван Володимирович Голотвін народився 2 липня 1997 року в місті Києві. Відразу після народження сім'я переїхала до села Рожів на Макарівщині, де розпочався його життєвий шлях. У 2003 році Іван пішов до 1-го класу Рожівської загальноосвітньої школи, а у 2007 році продовжив навчання у Червонослобідській загальноосвітній школі, де здобув повну середню освіту. У 2012 році Іван Голотвін обрав робітничу професію, вступивши до професійно-технічного училища в Києві, де здобув диплом за спеціальністю «зварювальник». Його працьовитість та відповідальність знайшли застосування на роботі в Калинівці. Особисте життя Івана було сповнене тепла та затишку. У 2017 році він одружився з Юлією, з якою створив міцну та люблячу сім'ю. Подружжя виховувало двох дітей – доньку Марію та сина Михайла, переїхавши на постійне місце проживання до села Ситняки на Макарівщині. Він був турботливим чоловіком та відданим батьком, для якого родина була найбільшою цінністю. У жовтні 2023 року життя Івана Голотвіна, як і мільйонів українців, змінилося назавжди. Він, не вагаючись, став на захист незалежності та територіальної цілісності України. Солдат Іван Голотвін служив зовнішнім пілотом (оператором) безпілотних літальних апаратів відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів стрілецького батальйону 143-ї окремої механізованої бригади. Його військова служба була наповнена самовіддачею та усвідомленням високої відповідальності за майбутнє країни. За особисту мужність і відвагу, виявлені під час захисту Батьківщини, Іван Володимирович був нагороджений медалями "За вірне служіння Україні" та "За патріотизм до України". 27 червня 2025 року, поблизу населеного пункту Артільне Куп’янського району Харківської області, Іван Володимирович Голотвін героїчно загинув, виконуючи бойове завдання з ведення оборонного бою. Його смерть стала непоправною втратою для родини, побратимів та всієї України. Пам'ять про його подвиг та жертовність назавжди залишиться в серцях українців як символ мужності та незламності. Нестерпна втрата найкращих синів України залишає глибокі рани й криваві сліди на рідних українських землях. У жорнах жорстокої російсько-української війни безупинно сіється смерть. Все більше і більше наших молодих, сильних чоловіків у розквіті сил, наших героїв ми втрачаємо навічно... Кожен із нас у неокупному боргу перед вами, наші доблесні Захисники. Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях.Поховали Івана Голотвіна на кладовищі у с. Ситняки.https://www.facebook.com/makrikm – джерело інформації та фото

🇺🇦 Більш розширений варіант про ситуацію на фронті, але все ще коротко й по суті)!!!Останні дні стрічка новин ніби грає в гру: або «фронт посипався», або «літній наступ РФ провалився». Хтось бачить апокаліпсис, хтось – переможну ходу. Правда, як це часто буває, десь посередині. Але є ключове: фронт не посипався і не провалився!!!Якби фронт справді сипався — ми б бачили російські танки, що котяться вперед без зупину, обганяючи власну логістику. А такого немає. Взагалі. Навіть близько. Максимум — просування на 100-200 метрів у якихось посадках чи селах, назви яких ще доведеться вивчити!!!🟥 Найбільше руху — на Новопавлівському напрямку. За тиждень орки "нагризли" 94 км². Для розуміння масштабу: це найгірший їхній показник за останні півтора місяця «великого наступу». Буксують. І це добрий знак!!!🟨 Сумщина — окрема історія!!! Там росіяни кладуть натовпи людей у штурмах Юнаківки й спробах повернути Андріївку. Але результат — текесобі. Втрати – колосальні. У 106-ї десантної вже така кровотеча, що їх знімають з передової. Так, противник ще штурмує, бо має живу силу. Але стоїмо. І даємо по зубах!!!🟧 По Куп’янському напрямку складніше — ворог тисне, особливо північніше міста. Видно, що не вистачає резервів, щоб відкинути їх назад. Але ситуація під контролем, хоча важка!!!🟦 Лиманський напрямок — суцільне пекло. Бої дуже активні, десь просуваються, десь наші контратаками вибивають назад. Зміни на карті мінімальні — і це заслуга наших СОУ!!!🟩 Покровський напрямок — найгарячіша точка. За деякими оцінками, понад 100 тис. окупантів. Можна порівняти з піком під Авдіївкою. Але — без проривів. ЗСУ не дають розгорнути наступ. Один з останніх прикладів — механізована атака з 24 одиницями бронетехніки. Мінус 20 одразу. Решта відкотилася!!!Підсумок. Говорити, що «літній наступ провалився» — зарано. Ворог має резерви, і штурми тривають щодня, щогодини. Але й панікувати — не варто!!! Те, що немає в них проривів — це не через їх слабкість. Це через те, що наші — титани. Стоять...!!!

Війна… Слово, яке змінило нашу свідомість і тепер спонукає до переосмислення орієнтирівВсе, що раніше здавалося неважливим, буденним, набрало цінності.Ми не задумувалися над тим, що щастя – це просто жити, бачити своїх рідних, друзів, прокидатися у своїй домівці, у своїй країні. Що щастя – це мирне небо над головою.Тепер ми звикли до життя в чорно-білих тонах, тільки згадуючи барви того, яким воно було до війни! Вдається це вже далеко не всім… Вороги розбили наше щастя. Зруйнували наше життя. Ми втрачаємо найдорожчих.26 червня Макарівська громада знову у жалобі прощалася із загиблим земляком Віталієм Загривим.Віталій Валерійович Загривий народився 30 липня 1983 року в с. Стрієва Звягільського району Житомирської області. Він був одним із багатьох дітей у великій та дружній родині, де змалку пізнавав цінність підтримки та взаємодопомоги. Дитинство Віталія минуло в рідному селі, де він здобув повну середню освіту у Стрієвській школі.У 2009 році його серце знайшло свою пристань — він одружився з коханою Лесею. Разом вони оселилися в селі Волосінь на Макарівщині, де збудували свій сімейний затишок. Їхня любов розквітла у двох синах – Івані та Андрієві, які стали сенсом його життя, його гордістю та надією.До повномасштабного вторгнення Віталій працював лісорубом у місцевому лісничому господарстві. Його руки, звиклі до важкої, але благородної праці в лісі, були символом зв'язку з рідною землею. Він був справжнім майстром своєї справи, який дбав про ліс і розумів його мову.Віталій був людиною з великим серцем. Для всіх знайомих він запам'ятався як безвідмовний, щирий та завжди готовий прийти на допомогу. Його відкрита душа та готовність підставити плече були відомі кожному. У мирному житті Віталій мав свою віддушину – риболовлю. Ці моменти спокою на березі річки, споглядання природи були для нього можливістю відпочити душею, набратися сил і помріяти про майбутнє своїх синів, про мирне та щасливе життя.Коли над Україною нависла темна хмара війни, Віталій Валерійович не зміг стояти осторонь. У квітні 2025 року він, без жодних вагань, став на захист своєї Батьківщини, своїх рідних, свого майбутнього. З мирного лісоруба він перетворився на солдата Віталія Загривого, стрільця-снайпера десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти 13-го окремого десантно-штурмового батальйону. Цей вибір був продиктований не лише обов'язком, а й глибокою любов'ю до своєї країни.Його життя, сповнене тепла, праці та безмежної любові, трагічно обірвалося 19 червня 2025 року. Віталій загинув поблизу населеного пункту Юнаківка Сумського району Сумської області внаслідок підступного мінометного обстрілу ворогом. Він віддав найцінніше – своє життя – за наше мирне небо, за майбутнє України, за кожного з нас.На його повернення з Перемогою так чекали дружина, мати, брати та двоє синів. Тепер вони чекатимуть його завжди – у кожному спогаді, у кожній згадці про його світлу усмішку та незламний дух.Віталій Валерійович Загривий – це символ мужності, самовідданості та безмежної любові до України.Героя поховали на кладовищі у селі Забуяння. Там він знайшов свій вічний спочинок, але його подвиг і його ім'я назавжди залишаться в наших серцях.https://www.facebook.com/makrikm - джерело інформації та фото

Ситуаційна обізнаність станом на зараз!!!| Війна триває — напруга зростає!!!💥 За добу: до 200 бойових зіткнення, до 5000 обстрілів, до 60КАБів, до 50 авіаударів!!!Ворог лупить по всьому фронту — Покровський, Новопавлівський, Лиманський, Куп’янський напрямки найбільш гарячі.🔻 На деяких ділянках має просування — особливо під Покровськом. СОУ тримаються, але тиск шалений!!!РФ розганяє удари з Курська, Міллерово, ТОТ Криму — дрони, авіація, КАБи летять з усіх напрямків.⚠️ Харківщина-Сумщина: ворог створює буферну зону, влізає в села, розвідує вогнем.На Курщині (!) росіяни бомблять свої н.п. КАБами — провокація чи фейк для картинки!!??🇧🇾 У Білорусі — мобпідготовка, рух техніки, активність ФСБ. Лукашенко грає в «миротворця», натякає на можливість діалогу.На фоні з’являється спецпосланець Трампа — Кіт Келлог, можливий візит до Мінська.🇷🇺 У самій рф — партія війни тисне на Путіна. Вимагають мобілізацію, офіційне оголошення війни та навіть тактичну ядерку.Втрати: понад 1 млн убитих/поранених, новобранців вербують із злиденних регіонів.Економіка тримається на запозиченнях — держборг росте, резерви тануть!!!🧨 На ТОТ — русифікація в освіті, вербовка школярів у виші рф (фактично — в армію), медицина лише для військових.Зерно реквізують примусово, ціни нижчі ринку, а в магазинах — порожні полиці й ріст цін!!!🌾 Продовольство: Україна планує зібрати до 25 млн т пшениці, до 17 млн т планується на експорт. Ринок ЄС — не самоціль. Ставка — на глобальне лідерство!!!🧠 Висновок: РФ розширює тиск — фронтовий, повітряний, інформаційний. Але ми тримаємось!!!

Пекучий біль і гіркий смуток чорним крилом знову торкнувся нашої громади... Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів, викарбовуючи їхні імена у наших серцях. Знову плаче рідна земля за обірваним молодим життям...13 червня, під супровід дощу, Макарівська громада попрощалася з мешканцем Макарова Ігорем Гончаровим.Ігор Петрович Гончаров народився 13 жовтня 1971 року в м. Макіївка Донецької області в родині шахтаря.У 1978 році пішов до 1-го класу Макіївської середньої школи.У 1981 році, після смерті батька, з мамою та молодшим братом переїхав в Макарів на Київщині. У 1986 році отримав базову середню освіту, закінчивши 8 класів Макарівської середньої школи.З самого дитинства був самостійним, добрим, компанійським. Завжди був готовий прийти на допомогу іншим.У 1986 році вступив до СТУ № 24 у м. Київ, де отримав диплом за спеціальністю «зварювальник».У 1989 році був призваний до лав Армії. Строкову службу проходив у в/ч 2156. На посадах стрілець, молодший оператор, старший оператор гранатомету, оператор.У 1991 році, після демобілізації, повернувся в Макарів, де працював за спеціальністю і був дуже гарним майстром зі зварювання.Ігор Гончаров від першого шлюбу має сина Сергія та двох онучок.У 2005 році одружився вдруге. З дружиною Тетяною виростили двох дітей – доньку Валерію та сина Єгора.24 лютого 2022 року разом з друзями пішов до військкомату з бажанням вступити до територіальної оборони Макарівщини, але на той час не було на всіх зброї. У них взяли контактні дані і сказали чекати на виклик. У лютому 2022 року відправив дружину з дітьми на Рівненщину. А сам залишився в Макарові і разом з друзями допомагав літнім людям, які не мали змоги виїхати.У 2023 році, не зважаючи на те, що мав дружину з інвалідністю та двох неповнолітніх дітей, прийняв мужнє рішення – долучитися до лав ЗСУ. У серпні 2023 року пройшов підготовку у в/ч А4971. Після чого був направлений на службу в 110-ту окрему механізовану бригаду. З жовтня 2023 року до січня 2024 року брав участь в оборонних боях поблизу Авдіївського коксохімічного заводу.Перебуваючи на бойових позиціях наші Захисники неодноразово потрапляли під обстріл фосфорними бомбами. У січні 2024 року в Ігора Гончарова було виявлено тяжке онкологічне захворювання легень. 10 червня 2025 року внаслідок хвороби серце Захисника зупинилося.Найбільший тягар війни – вона забирає світло, дуже багато світла… Людей, які змінювали цей непростий світ своєю добротою, щирістю, достойними справами. Про таких, як Ігор Гончаров завжди кажуть у народі «віддав би останню сорочку». Надзвичайно турботливим і людяним був наш Захисник.Навіть війна не змогла випалити тої щирості з його великого серця, тож вчинила жорстоко й немилосердно – забрала Ігора Петровича у сім’ї, онуків, друзів, побратимів…У цей важкий час висловлюємо щире співчуття родині та побратимам померлого Захисника. Хай Бог дасть сили вам знести тягар невимовного горя.Вічна пам’ять і Царство Небесне Захиснику!Поховали Захисника на кладовищі у с. Фасівочка.https://www.facebook.com/makrikm - джерело

Бувають дні, коли здається, що свідомість уже не зможе сприйняти увесь потік негативної інформації, в якій ми усі живемо І нерви, як натягнута струна, розірвуться, а простір заполонить нелюдський крик, який рветься з горла, зведеного судомами болю, горя і відчаю… Скільки ще будемо ридати, ховаючи дітей, вбитих ворожими ракетами і снарядами? Скільки молодих життів ще покладуть на полі бою за Україну наші мужні воїни-захисники, яким жити і жити? Коли захлинеться у власній крові проклята вража сила, яка прийшла на нашу землю убивати, грабувати, гвалтувати? У неділю, 18 травня, мешканці Мар’янівського старостинського округу попрощалися із Захисником, воїном, Героєм – Олександром РЯБОКОНЕМ, який мужньо та відважно захищав українську землю від рашистської орди…Олександр Русланович Рябокінь народився 17 липня 2002 року в м. Київ. У 2020 році закінчив Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою. У травні 2021 року призваний до лав Збройних сил України. Службу проходив в танковому батальйоні 4-ї бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука «Рубіж» Національної Гвардії України. З першого дня повномасштабного вторгнення став на захист України. Брав участь в бойових діях поблизу Рубіжному, Лисичанську, Сіверськодонецьку. За проявлені сміливість та героїзм отримав відзнау «Захисник Рубіжного».У 2024 році призначений головним сержантом ВМТЗ танкового батальйону. Згодом виконував обов’язки головного сержанта батальйону. Загинув Олександр Рябокінь 15 травня 2025 року.В Олександра залишилась родина: мати, батько, молодший брат.Поховали Захисника на кладовищі у с. Мар’янівка.Ще одна могила під Державним прапором на теренах Макарівщни, ще одна болюча втрата, яка незагоєною раною залишиться в нашому серці… Ось так війна рушить життя людей, такою ціною українці дають відсіч окупантам, так торується наш шлях до мирного завтра. Наш черговий день – це чиїсь біль, втрата і жевріння, бо то не життя, після смерті рідних. Серце крається, що молодий, енергійний хлопець покидає цей світ і йде у далеку дорогу.https://www.facebook.com/makrikm - джерело

Макарівська громада — одна з тих, що найбільше постраждали від російської агресії. Тут ворог зруйнував 3 940 об’єктів: приватні та багатоквартирні житлові будинки, школи, дитячі садки, лікарні. Лише в селі Андріївка з 600 будинків 74 повністю знищено, а 269 — пошкоджені. Але сьогодні 75% зруйнованого у громаді вже відновлено, і ми продовжуємо працювати.Сьогодні відвідав Макарівську громаду, поспілкувався з селищним головою Вадимом Токарем, місцевими жителями та підрядниками. Кожен об’єкт, що зараз відбудовується, має бути безпечним і комфортним. Це, зокрема, означає сучасні укриття, щоб захистити людей, і безбар’єрний доступ. Підрядникам наголосив: недоліки, як-от брак благоустрою чи дрібні огріхи, мають бути усунуті. Якість — це не опція, це обов’язок. Має бути комплексний підхід та гарантія якості проведених робіт. Усі проєкти — під моїм пильним контролем та профільного заступника з будівництва.У Макарові активно відновлюють багатоквартирні будинки на вул. Садовій, 1 (65 квартир) та Садовій, 1-А (60 квартир). Роботи виконані на 80% і люди вже з нетерпінням чекають повернення додому. У липні ці будинки мають бути введені в експлуатацію. Аварійно-відновлювальні роботи п’ятиповерхового житлового будинку по вул. Димитрія Ростовського, 62 мають завершитися у вересні 2025 року. Макарівський ліцей № 1 — ще один важливий проєкт. Будівельники вже посилили несучі конструкції, утеплюють фасад, завершили покрівлю. Готовність — 35%, а в грудні 2025 року заклад має бути введено в експлуатацію.З нуля зводиться будівля ясла-садка «Теремок». До початку 2022 року тут виховувалося 134 дитини. Зруйнована внаслідок активних бойових дій будівля демонтована. Наразі триває будівництво за кошти НЕФКО. Закінчення робіт заплановано на жовтень. Багатоквартирний будинок на вул. Проєктній, 10 готується до заселення вже в грудні. А в Макарівській лікарні вже ведуться внутрішні роботи та утеплення будівлі. Контролюватимемо, щоб усі роботи було виконано у зазначені терміни. Не зупинимося, поки кожен дім, кожна школа, кожен садок на Київщині не буде відновлено. Дякую громаді за стійкість, а підрядникам — за роботу.@Mykola_Kalashnyk

Четвертий рік пекучого болю і щоденної боротьби за життя Війна ставить свої вимоги… Розлука довга і болюча. Битва кривава, не на життя. На смерть. Бо за плечима Синів - Жінка... Мати... І линуть до небес їхні стражденні душі.Незліченні хрести, прапори над могилами тих, хто повернувся на щиті додому... Горе, образа і печаль не відпустять і не стануть меншими для родини, бо на білому світі скінчився земний шлях єдиного сина. Макарівська громада в жалобі. Навіки до рідного дому повернувся воїн Збройних сил України, уродженець Кодри Дмитро Волосовський. Повернувся, аби навіки спочити у рідній землі.Дмитро Олександрович Волосовський народився 9 січня 1997 р. в Кодрі на Макарівщині. Атестат про повну середню освіту отримав в місцевій школі. Працював у рідному селищі.У січні 2025 році Дмитро прийняв мужнє рішення – долучитися до лав ЗСУ. Після місячного навчання в Британії, солдат Дмитро Волосовський призначений стрільцем 1-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти стрілецького батальйону 44-ї окремої механізованої бригади.Дмитро був не просто воїном – він був нашим земляком, нашим другом, люблячим сином. Він мріяв повернутися додому, доглянути в старості матір, одружитися, виховати дітей, будувати мирне життя. Та не судилося ...Клята війна безжально обірвала молоде життя. Навіки 28...Дмитро Волосовський загинув 5 квітня 2025 року, під час виконання бойового розпорядження, поблизу н.п. Шевченко Волноваського району Донецької області.Нехай добрий, світлий спомин про мужнього захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться в пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав і любив нашого Героя. Сумуємо разом із вами, низько схиляємо голови в скорботі! Спочивай з миром, воїне!Поховали Героя 14 квітня на кладовищі в селищі Кодра.https://www.facebook.com/makrikm/ – джерело

Війна веде свій безжальний лік, забирає життя захисників у розквіті сил. Натомість залишає сльози і смерть. Закривавлена людськими втратами рідна українська земля прийняла ще одного військовослужбовця, мешканця села Фасівочка, бойового медика, Сергія ШиляєваСергій Миколайович ШИЛЯЄВ народився 28 січня 1998 року в місті Кам'янець-Подільський. У 2001 році разом із батьками переїхав до села Людвинівка на Макарівщині, де пройшли його дитячі роки.У 2013 році, після закінчення Макарівського ліцею № 2, вступив до Луцького медичного коледжу «Монада» на факультет «Стоматологія ортопедична». У 2017 році отримав диплом за спеціальністю «Стоматологія ортопедична - зубний технік», і міг би присвятити себе мирній професії, але попереду на нього чекала зовсім інша доля.19 травня 2018 року Сергій був призваний до лав Збройних Сил України. Строкову службу проходив в Національній гвардії України.У лютому 2022 року Сергій знайомить батьків з коханою дівчиною. Родина починає підготовку до весілля, складають плани на майбутнє. Але все в одну мить зруйнувало повномасштабне вторгнення росії. У лютому 2022 року Сергій Шиляєв без вагань, добровольцем, став на захист рідної Макарівщини. У березні 2022 року приєднався до складу 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, тримаючи оборону Макарова. У квітні 2022 року, після звільнення Київщини, переведений у розпорядження 46-ї окремої аеромобільної десантно-штурмової бригади, де обіймав посаду бойового медика. Згодом був бойовим медиком розвідувального взводу 2-го аеромобільного батальйону 46-ї окремої аеромобільної десантно-штурмової бригади. Сергій Миколайович брав участь у багатьох запеклих боях, зокрема на Луганщині та Херсонщині. Отримував важкі поранення, контузії та переломи, але щоразу, залікувавши рани, повертався до побратимів. Він завжди говорив: «Хлопці без медика не можуть», і до останнього подиху залишався вірним своїй справі.Його відвага та самопожертва були відзначені державними нагородами:– медаль «За особисту мужність і героїзм при проведенні штурмових дій»– відзнака Міністра оборони України – «Хрест десантно-штурмових військ»– іменна зброяЖиття бойового медика, сержанта Сергія Шиляєва обірвалося 17 грудня 2023 року в результаті штурмових дій ворога, ураження ворожою артилерією та серії скидів КАБів в районі н.п. Мар’їнка Донецької області. Він розумів, що Перемога над ворогом залежить від кожного з нас без винятку, тому свідомо зробив свій вибір.Сергій назавжди залишиться в серцях рідних, побратимів та всіх українців. Його життя – це історія справжнього Героя. Його подвиг – це символ відданості, мужності та самопожертви. Цінуймо кожен день, дарований його подвигом.Вічна пам’ять і слава Герою!Поховали Героя 31 березня на Алеї Слави Макарівського кладовища.https://www.facebook.com/makrikm/ – джерело

Ми не знаємо, скільки захисників вже полягли за українську незалежність і скільки ще віддадуть свої життя за неї. Проте якою не була б ця цифра, за кожною з них стоїть величезний біль. Берегти пам’ять про своїх героїв, вшановувати їх та бути вдячними за жертву — шлях, який щодня обирають українці. 26 березня, у День Національної гвардії України, Макарівська громада провела в останній шлях нашого земляка Валерія Кормильцева, який загинув виконуючи бойове завдання із захисту незалежності та територіальної цілісності України. Ще один воїн доєднався до небесного війська нашої громади…Валерій Сергійович Кормільцев народився 6 січня 1995 року у селі Андріївка на Макарівщині. У 2001 році пішов до 1-го класу Андріївської загальноосвітньої школи, де здобув атестат про неповну середню освіту.У 2010 році вступив до Немішаївського агротехнічного коледжу на агрономічний факультет, де здобув диплом за спеціальністю «Агроном». Останнє місце роботи комплектувальник на складах. У 2024 році, після вторгнення ворога в Україну, Валерій прийняв мужнє рішення – долучитися до лав ЗСУ. Пройшов військову підготовку у Великій Британії. Згодом солдат Валерій Кормильцев був старшим навідником 6-го міномета 2-го мінометного взводу 2-ї мінометної батареї 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» Збройних Сил України.За час проходження військової служби зарекомендував себе з позитивної сторони.Загинув Валерій Сергійович 21 березня 2025 р. під час виконання бойового завдання по стримуванню російської агресії на позиціях поблизу населеного пункту населеного пункту Шевченко Волноваського району Донецької області.Валерій був порядною людиною. Він мав багато планів… Він ще не створив сім’ю, все відкладав на потім. І це «потім» обірвала жорстока війна, а клятий ворог забрав його майбутнє. Він був хорошою людиною, добрим, не відмовляв у допомозі нікому. Вдома на нього чекали мати з батьком та старші брати.Нехай добрий, світлий спомин про Валерія назавжди залишиться у пам’яті рідних, близьких та всіх, хто знав та шанував його.Вічна шана українським Героям, які віддають своє життя за незалежність рідної Батьківщини.Поховали Героя на кладовищі у Андріївці.https://www.facebook.com/makrikm/ – джерело