«Без їжі, швидко поданої на тарелі, без коров’ячого молока, на якому росте теля, без людського житла, коли настає темрява, без винагороди громаді оповідачів - нехай таким буде становище Бреса».

І текст одразу додає:

«Добробуту Бреса більше немає, - сказав він, і це було правдою. Від тієї години на ньому був лише занепад».

«Друга битва при Маг Туїред», §§36, 39. Український переклад за англомовним перекладом Елізабет Ґрей, CELT, University College Cork.

Ну склав той поет погану пісню, і що тут такого? А справа в тому, що Коірпре був не просто поетом, а філідом - представником привілейованого прошарку ірландського суспільства, який поєднував функції поета, знавця традицій, генеалогій та суспільних норм. Ірландці вірили, що сатира філіда могла не лише зганьбити людину, але й завдати їй цілком реальної, зокрема надприродної, шкоди. Для правителя така ганьба була особливо небезпечною, оскільки могла поставити під сумнів саме його право на владу. Водночас це не означало, що філід міг безкарно проклинати будь-кого: ранньоірландське право розрізняло справедливу й несправедливу сатиру, а за останню поет сам міг понести покарання.

І в історії Бреса все виявилося значно серйознішим за одну невдалу вечерю. Ще до появи Коірпре його правління викликало дедалі більше невдоволення. Фоморські* володарі наклали на Ірландію важку данину, а найшанованіші представники Туата Де Дананн змушені були виконувати принизливу роботу. Навіть Дагда, один із наймогутніших персонажів ірландської міфології, працював на будівництві укріплень і потерпав від нестачі їжі. Тому сатира Коірпре не створила невдоволення Бресом із нічого. Вона стала вироком правителю, який уже порушив уявлення про те, яким повинен бути король.

І наслідки не забарилися. У тексті прямо сказано, що відтоді добробут Бреса почав занепадати. Невдовзі Туата Де Дананн зібралися й зажадали повернення царської влади, оскільки більше не вважали його гідним правління. Брес домігся семирічної відстрочки, але використати її збирався не для виправлення власних помилок, а для підготовки силового повернення влади.

Тут доведеться зробити невеликий відступ про ірландську міфологію. Брес був сином Еріу, представниці Туата Де Дананн, та Елатхи, одного з володарів фоморів. *Фомори - це могутня міфологічна група, яка в ірландських переказах часто виступає противником Туата Де Дананн. Називати їх просто демонами було б неточно: вони мають власних правителів, укладають союзи, воюють, одружуються й народжують дітей від представників інших міфологічних народів. Власне, змішане походження Бреса мало політичне значення, адже він був пов’язаний спорідненістю і з Туата Де Дананн, і з фоморами.

Тож, втрачаючи владу, Брес вирушає до своєї матері, а разом із нею - до батька Елатхи, сподіваючись отримати військову підтримку. Але батько зовсім не поспішає захищати сина. Коли він запитує, чому Брес залишив країну, якою правив, той сам визнає, що причиною стали його несправедливість і зарозумілість, що він відбирав у підданих коштовності, майно та їжу. Елатха відповідає, що краще було б мати їхній добробут, ніж владу над ними, і їхні благословення, ніж прокляття.

Звісно, перед нами міфологічний текст, а не протокол засідання ранньоірландського парламенту. Але сама культурна логіка тут надзвичайно показова. Правитель повинен не лише володіти багатством. Він повинен уміти його розподіляти. Його стіл - один зі способів демонструвати, що навколо нього взагалі може існувати нормальний соціальний порядок. Король, біля якого люди голодні, музиканти мовчать, а гість ночує без вогню й постелі, виявляється не просто скупим господарем. Його нездатність давати ставить під сумнів його здатність правити.

І ранньоірландське суспільство пішло ще далі. У правових текстах існує окрема постать - briugu, яку приблизно можна перекласти як «господар-гостинник». Це не просто людина, яка любить гостей. Володіння домом гостинності та забезпечення тих, хто приходив, могло бути основою окремого високого соціального статусу.