Як відомо, українська земля була своєрідною «плавильнєю народів». Народи та племена змішувались, переймали одне в одного звичаї, культурні особливості та традиції. Вся ця вогняна суміш і дала розвиток української нації, і неможливо говорити про історію України не згадавши всіх їх. Тож давайте поговоримо про доброзвичайність, яку так хочуть додати в цивільний кодекс. У кельтів обовʼязковою частиною війни було відрубання голів, щоб забальзамувати її та виставляли вдома як символ честі та «доброго імені» воїна. Також вони будували опудала з лози та сіна, пхали туди живих людей (злочинців або полонених) і спалювали . Це вважалося необхідним релігійним актом для забезпечення родючості земель та благополуччя громади. У скіфів все було трошки простіше - смертна кара для співвітчизників за запозичення чужих звичаїв, одягу чи релігійних обрядів. Ну і так, дрібниці - чаші з черепів та знімання скальпів. Сармати та Алани забороняли дівчатам виходити заміж до вбивства першого ворога. Окрім того, серед аланської знаті «добрим звичаєм» вважалося мати витягнуту форму голови. Для цього немовлятам туго бинтували череп, щоб він ріс угору. Це було візуальним маркером «свого» - людини високого походження. Тих, хто мав звичайну форму голови, могли вважати неповноцінними або рабами.Готи практикували ритуальне повішення полонених на деревах. Давні слов’яни в період 5-9-го сторіччя вважали абсолютно необхідною кровну помсту, що вважалася єдиним гідним способом відновлення справедливості до появи державних законів. З 9-го сторіччя на Русі вважалось необхідним ритуальне самоспалення дружин або рабинь на похороні чоловіка, що вважалося найвищим проявом сімейної вірності. Ну і так, дрібниці - до появи розвиненого законодавства «добрим звичаєм» для громади було право на колективну розправу над злочинцем. Його майно розграбовували, а саму людину з сім’єю виганяли з громади або вбивали. Це було не судовим рішенням, а формою «суспільної згоди» на насилля.Кажете це все було давно? Ну що ж - Козацька доба (XVI–XVIII ст.) - повне політичне безправ'я селян. Їхній голос не мав жодного значення на Радах, а «добрим звичаєм» вважалася абсолютна влада козацької старшини над нижчими станами. Козак міг без наказано бити селянина за проявлену «неповагу». Також за дрібну провину або порушення дисципліни, козака могли прикувати до стовпа на площі, і кожен перехожий мав право (і це вважалося «добрим звичаєм» для підтримки порядку) лаяти або бити покараного.Тож коли мені говорять про «доброзвичайність», я одразу хочу спитати а чого ж ви викидаєте тисячоліття історії Української землі? Бо за намагання вкрасти нашу історію, у всіх завжди був лише один доброзвичайний вихід - смерть.