Текст якому три роки. Перше що ви маєте усвідомити - жоден, нормальний військовослужбовець, НІКОЛИ не розскаже як НАСПРАВДІ у нього справи. НІКОЛИ. У нього завжди все буде «нормально» та «нічого такого». Бо він нормальний, бо він розуміє що ось ця інформація що сьогодні було двое загиблих та п’ять поранених, а вчора троє поранених та п’ять загиблих, а позавчора невдалий штурм, а перед тим ще чотири невдалих, а завтра ми йдемо знову - НІЧОГО ВАМ НЕ ДАСТЬ. Геть нічого. Ви не почнете краще розуміти «тактичну ситуацію» бо ви не знаєте реальну ситуацію по «силам та засобам» в тому чи іншому підрозділі. Ви не почнете краще розуміти стратегічні задуми, і це гарна новина - бо якщо ви їх почнете розуміти, то ворог точно буде знати про них. Це «знання» не дасть вам нічого хорошого, а от погане може зробити, бо «що знають двоє - знає свиня». І так, саме тому вам ніколи, ніхто не роскаже як насправді. Бо вас оберігають від війни. Ну дізнались ви про кількість загиблих, і? Що далі? Почнете молитись в двічі частіше, чи оморфом всіх накриєте? Ні. Почнете тільки сіяти паніку. Так само і зворотня ситуація - якщо ви живете в світі іллюзій, що все не надовго, що ще буквально трошки, що може ще тиждень, місяць, або два , і все знову стане добре - ви просто ведете себе як інфантильні діти, які живуть в світі іллюзій, та чекають поки «прийдуть дорослі, та вирішать всі проблеми». Ні не прийдуть. Ні не вирішать. І коли хтось каже що «ось є мама/тато якому/якій 90 років і вона відмовляється виїзджати, тому ми залишаємось» - це лише ваше намагання відійти від відповідальності. Бо це було не ваше рішення, це було рішення людини яка вже не здатна адекватно сприймати ситуацію і діяти відповідно до неї. А ви просто піддались тому впливу, бо простіше сказати «вона вирішила, а що я їй скажу?». А потім коли війна почне безпосередньо стукати в ваші двері снарядами, виявиться що ви нічого не можете. Ні вберегти людину, ні забезпечити її ліками, ні харчами. Але ж це «вона вирішила». Так, вона, бо у вас не вистачило духу взяти повну відповідальність на себе. Саме тому ви так болісно сприймаєте будь які погані новини. Бо кожна така новина, розбиває ваш «кришталевий палац» віри в те що «зараз ми трохи перебудемо і все буде норм». Розбиває вашу віру в те що вам не доведеться жити по іншому, що не доведеться змінювати роботу, місце проживання, навчатись, та найголовніше БУТИ МОРАЛЬНО ГОТОВИМ, до того що завтра, у будь який момент може прилетіти ракета, і виживання вашої близької людини, якій відірвало ногу, буде залежати ВИКЛЮЧНО ВІД ВАС. Але ж ви ніколи за 8 років війни, не намагались пройти курси з медицини, бо «з вами ніколи не трапиться нічого поганого». Бо ви не розумієте що світ не добрий та не пухнастий, і інколи вас наздоганяє зло, просто тому що може. Не в залежності від того як ви себе вели в житті. Просто так сталось. Просто тому що може.Але звісно краще спочатку вимагати якісь цифри по втратах, потім нити що щось йде не так ніж ви хотіли, а потім нити що вам розповіли як воно буде насправді, але вас це вам не подобається. Я розумію що людська психіка влаштована так щоб відкидати від себе погане. Розумію що для багатьох це якщо і не серіал, то інтерактивне шоу про війну, де сьогодні повоювали, а завтра набридло і включили інший канал. Так от - ставайте вже дорослими. Дитинство скінчилось. Репости про ту чи іншу ситуацію на фронті, в 99% випадків, не допомагають а шкодять. Завтра будь кого з вас, чи ваших рідних, можуть вбити. Післязавтра ви можете залишитись без води, світла, та й взагалі дому. Вітаю вас у реальному світі, як він є, без прикрас.