Оскільки ви все одно не спите - опублікую першу частину текста про Ярослава Мудрого зараз. Історія, з якої не можна вийняти жодного міфу - це вже не історія, а культ. Нас із дитинства привчають складати національне минуле з панегіричних цеглин. Варто торкнутись хоч однієї — й одразу лунає крик про «не чіпайте міфи» та «не важливо чи правда, головне що славетно». Такий вступ необхідний для оцінки князя Ярослава Мудрого, який у 1019–1054 рр формально правив Києвом, і давно перетворився на застиглий образ із монументу: сидить на троні, тримає макет Софії Київської яку він збудував, дивиться вдалечінь - як у відомому памʼятнику на Золотих Воротах.Але за бронзовим образом забувається що він був живою людиною, з усіма своїми достоїнствами й недоліками, яка жила і діяла у бурхливому потоці реального життя. Його хрестоматійний образ насправді мало відповідає історичній правді, якою б ми її не сприймали. Тут я в один з небагатьох разів погоджусь з М.С. Грушевським який казав що вершина ранньофеодальної Русі — князювання Володимира, а правління Ярослава — початок її занепаду. Адже саме Ярослав перед смертю розділив Русь між шістьма синами, що, безумовно, ослабило її.В першу чергу розберемось з його призвиськом “Мудрий”. Зараз вважається що він отримав його за життя, але це не так. В реальності, це призвисько увійшло до свідомості з «легкої руки» історика Карамзіна, який писав свою «Історію держави Російської» на замовлення царського двору, що прагнув утвердити «спадкову мудрість російських государів». Насправді ж, у літописах Ярослава прославляють як людину богобоязну і книжну, яка багато зробила для просвітництва Русі, як будівничого храмів і засновника бібліотеки при Софії Київській. Але немає жодного слова про те, яке прізвисько він заслужив у народі. Звання Ярослава «Мудрим» передусім закріпилося в церковній традиції, звідки й перейшло «в народ».Історики давно помітили, що, на відміну від його батька Володимира Красне Сонечко - героя численних билин, улюбленого народом «ласкавого князя», Ярослава епос не знає. Справжнє прізвисько Ярослава проступає в постійних згадках у літописах про його кульгавість, яку «компенсують» побожністю, розумом і просвіченістю князя. Літописи, зокрема особливо прихильні до Ярослава новгородські, навіть «товаришують» із цим прізвиськом - «Хромець»: коли у 1016 р. Ярослав із новгородцями рушив на Київ, то перед битвою зі Святополком на Дніпрі воєвода Святополка, на ім’я Вовчий Хвіст, вигукнув до новгородців: «точно приплентались із кульгавим, а ви плотники — сущі; а ми приставимо вас рубати хороми». Ярослав був для киян чужаком, прийшлим із Новгорода, де його ще дитиною поставили княжити замість Володимира.