Telegram statistics channel - @long_telegram

П’ять порад про те, як використовувати ШІ-чатботи і не розучитися думатиЯ регулярно тут ділюся якимись порадами і спостереженнями про штучний інтелект. Сьогодні проводив воркшоп на цю тему, і для нього підсумував свої топ-п’ять порад. Ділюся ними тут:1. Корисний фреймворк, який я сформулював для себе — ШІ як *перекладач* у найширшому сенсі цього слова. Детальніше про це писав окремо тут.2. Прогрес ШІ — “jagged frontier”, тобто «нерівномірний рубіж». ШІ чудово справляється з деякими завданнями і погано з іншими.Потрібно виробити розуміння, для чого ШІ корисний і для чого ні.Найкращий спосіб — вдумливо експериментувати.3. Давайте контекст у своїх запитах.ШІ-чатбот знає про вас лише те, що ви йому розкажете або покажете. Не полінуйтесь прописати, що саме і в якому форматі вам потрібно, і/або додайте приклади (зокрема в форматі файлів чи скриншотів).4. Не задовольняйтеся першим результатом, давайте фідбек / уточнювальні запити.Зрештою, просто порозмовляйте з чатботом. Наприклад, запитайте, яка ще інформація потрібна для того, щоб виконати ваш запит якісно.5. Використовуйте найкращі доступні моделі. Якщо є можливість — платні. Якщо ні — то найкращі безкоштовні.

​​Про гендерний дисбаланс уже багато написано і сказано, але я не зустрічав хорошого аналізу, наскільки жінки представлені серед Героїв України. Тож витягнув дані із Вікіпедії і порахував, скільки їх і за що вони отримували цю нагороду.1. Загалом трохи більше 40 жінок отримали звання Героя України. Тобто приблизно 4% з ~1100 нагороджених.2. Найбільше отримувачок (12) — мисткині: відомі акторки, співачки, художниці. Наприклад, Ніна Матвієнко, Тетяна Яблонська, Софія Ротару.3. Дев’ять військових та активісток:📍Надія Савченко — єдина жінка-військова, яка отримала звання до початку повномасштабного вторгнення (і єдина не посмертно)📍Чотири військові, які загинули від російського повномасштабного вторгнення📍Три жінки з Небесної сотні, загинули під час Революції гідності📍Одна учасниця антинацистського підпілля епохи Другої світової війни4. Шість людей в категорії «політика/бізнес». Нагороджувалися здебільшого в той час, коли ці дві категорії перетиналися.5. Інші категорії:📍Чотири бортпровідниці рейсу, який збив Іран у 2020 році📍Три спортсменки📍Три науковиці і освітянки📍Дві доярки📍По одній людині з різних інших категорій: наприклад, Ганна Бортюк — викладачка коледжу, яка ціною свого життя рятувала студентів під час пожежіЗображення: згенеровано з ChatGPT

​​Сьогодні вийшов Digital News Report від оксфордського Reuters Institute. Це найбільше щорічне дослідження онлайн-медіа — соціологічні опитування у 48 країнах по всьому світу (хоча досі не в Україні).Загалом воно підтвердило великі тренди, які ми спостерігали й раніше. Наприклад:▪️традиційні медіа втрачають позиції новинним інфлюенсерам (на кшталт Джо Рогана у США чи Лачена в Україні);▪️майбутнє споживання контенту все більше за відео (як би це не засмучувало таких адептів тексту, як я);▪️люди здебільшого не готові платити за доступ до новин онлайн — відсоток тих, хто платить, вже кілька років не зростає (наразі це 18% для 20 заможніших країн, а лідирує традиційно Скандинавія).Але також є кілька менш очевидних інсайтів:▪️ШІ-чатботи поступово стають каналом для споживання новин. Як пишуть автори, «наше дослідження показує, що ШІ-чатботи та інтерфейси стають джерелом новин… показники все ще відносно невеликі загалом (7% використовують [ШІ-сервіси] для новин щотижня), але значно вищі серед аудиторій молодших 25 років (15%)».▪️Сповіщення у мобільних додатках — важливий канал комунікації з читачами для великих медіа. Наприклад, в Британії лише BBC досягає понад 4 мільйони людей сповіщеннями свого додатку. Але врешті-решт мобільні сповіщення (як і імейл-розсилки) залежать від милості платформ: у випадку сповіщень Android й iOS, які починають групувати й обмежувати їх. ▪️Традиційні медіа особливо важливі в кризові моменти. У 2020-2021 роках дослідження показували великий сплеск відвідуваності медіа і довіри до них на фоні пандемії. Репорт 2025 року показує, що legacy media — це найпопулярніше місце, куди люди йдуть за перевіркою / другою думкою коли натрапляють на новинний контент, який виглядає фейковим чи некоректним.Детальніше:📍 Повне дослідження📍 Мій огляд для The Fix

🕰 Як встигати більше — мій досвідЯ скептично ставлюся до трюків і лайфхаків тайм-менеджменту, але є кілька речей, які допомагають мені бути продуктивнішим. Ділюся п’ятьма порадами зі свого досвіду.Дисклеймер: мій випадок багато в чому привілейований. У мене немає дітей, я можу планувати свій графік самостійно. Моя робота — desk job, організаційні і менеджерські завдання плюс трохи творчих. Але, думаю, щось з цих порад буде корисно і для вас.Отже:1. Відстежуйте, скільки часу витрачаєте на роботу і конкретні завдання. Це дуже допомагає розуміти, куди йде час, краще оцінювати свої сили і якісніше планувати. Відстежувати можна сервісами на кшталт Toggl або й вручну. Про свою систему я детальніше писав тут.2. Трюїзм «найкращий відпочинок — це зміна виду роботи» працює. Коли немає сил працювати, але працювати потрібно, я намагаюся прокрастинувати не в соцмережах, а з простішим завданням. Наприклад, коли немає сил написати текст — опублікувати матеріал, який вже написаний: перше завдання потребує включити мозок, а друге більш технічне. Це не рятує від прокрастинації повністю, але допомагає робити її більш продуктивною.3. Аналізуйте себе і плануйте завдання за рівнем своєї енергії. Це продовження до попереднього пункту, але про усвідомлене планування наперед. Корисно розуміти, коли в тебе менше сил і енергії => планувати на цей час простіші завдання.Наприклад, в межах дня у мене менше сил рано-вранці і пізно ввечері. Протягом тижня менше мотивації працювати в п’ятницю (втомився від робочого тижня), і навпаки продуктивна неділя (вже відпочив, але ще формальний вихідний і ніхто не відволікає).4. Деколи потрібно мати періоди глибокої сконцентрованої роботи, коли нічого не відволікає й усі сповіщення вимкнені. Я не можу собі дозволити це часто — спілкування з людьми в різних форматах є великою частиною моєї роботи — але деколи треба. Колись використовував додатки на кшталт Freedom, щоб блокувати відволікання, зараз просто вимикаю сповіщення на телефоні і закриваю зайві вкладки на комп’ютері.5. Не жертвуйте сном і фізичною активністю. Скільки б не було роботи, за винятком найбільш кризових ситуацій я не жертвую 6,5-7 годинами сну і 8-10 тисячами кроків щодня. Це робить мене довгостроково продуктивнішим для роботи, але також просто підвищує якість життя і допомагає тримати менталку.

Компанії, які заробляють на ШІ-бумі — Nvidia, OpenAI… і Roaring Spring Paper Product, пенсильванська компанія, яка виробляє зошити.У момент коли практично всі студенти використовують ШІ, американські викладачі повертаються до використання старих-добрих екзаменаційних зошитів (blue books), пише Wall Street Journal.«Цю нову золоту епоху екзаменаційних зошитів ніхто не міг передбачити ще кілька років тому, коли дистанційне навчання поставило їх на межу зникнення. Але після того, як продажі впали в 2020 і 2021 роках через пандемію, вони відновилися в останні роки через ШІ.Компанія відмовилася надати конкретні цифри щодо [продажу] своїх екзаменаційних зошитів, тому я звернувся за інформацією до університетів по всій країні.Продажі екзаменаційних зошитів цього навчального року зросли більш ніж на 30% в Техаському університеті A&M і майже на 50% в Університеті Флориди. Це зростання було ще більш вражаючим в Університеті Каліфорнії в Берклі. За останні два навчальні роки продажі синіх зошитів у [його офіційному кампусному магазині] зросли на 80%».Загалом, думаю, повертатися до паперу в цифрову епоху — це лінивий підхід, який погано масштабується. Але деколи може бути справді корисним.

Цікавий матеріал для таких нердів американської журналістики, як я — великий профайл відділу колумністики (“Opinion” section) The New York Times та його керівниці Кетлін Кінґсбері.У NYT, традиційно для великих американських газет, розділені редакція (newsroom) і колумністика (opinion). Вони мають окремих редакторів, які не підпорядковуються одне одному.Чим унікальна NYT — за останні кілька років відділ колумністики там дуже виріс. Це вже не просто про колонки в газеті чи на сайті: вони публікують популярні подкасти, продюсують відео, роблять складні спецпроєкти. Загалом там працює 200 людей. Це робить Кінґсбері однією з найвпливовіших людей у світі американських (а певною мірою і глобальних) медіа, хоча про неї мало хто знає.Правда, проблема в тому, що мало хто розуміє різницю між news і opinion — як пише авторка профайлу, навіть працівники NYT не завжди знають what makes something an “Opinion” story or not. І вже точно цієї різниці не розуміють читачі.Профайл вийшов у журналі New York, не плутати з New York Times ;)

Як визначити, що текст написаний штучним інтелектом? За старою приказкою, «on the Internet, nobody knows you're a dog». У 2025 році це можна переформулювати на «on the Internet, nobody knows whether you're an AI».Як визначити, що лист, пост чи есе були написані штучним інтелектом без особливого втручання людини? Ідеально точного способу немає. Але є ознаки, які легко впадають в око. Наприклад:1. Відсутність глибини — ніби все правильно написано на перший погляд і без формальних помилок, але якщо уважно вчитатися, то виходить булшит.2. Вихолощеність і відсутність персонального стилю. І також все настільки і формально правильно написано, що аж нудно. Немає описок чи small inconsistencies (як, наприклад, вкраплень англомовних слів у текст українською).3. Чітко структурований список, особливо якщо кожна позиція починається із заголовку, який відділений від основного тексту двокрапкою чи крапкою. (Як бачите, я сам люблю структурувати тексти в списки, але, можливо, час від цього відходити🙂)Якщо маєте інші спостереження, накидайте в коментарях.📍Бонус: підбірка 10 дотепних неологізмів, які можна використовувати для опису комунікації в епоху ШІ: chatjacked, promptosis, chatcident та інші.

Як Вікіпедія буде використовувати штучний інтелект? Фонд Вікімедіа — організація, яка підтримує роботу Вікіпедії — вчора опублікував свою ШІ-стратегію. Вона визначає, як Фонд буде застосовувати ШІ для підтримки волонтерів-редакторів Вікіпедії.Власне, Фонд використовує штучний інтелект вже давно. Виділена команда, сфокусована на машинному навчанні, існує вже біля п’яти років. Ця стратегія лише чіткіше сформулювала пріоритети в роботі на наступні кілька років.Кілька важливих тез:1) Контент у Вікіпедії створюють живі люди — спільнота з багатьох тисяч волонтерів по всьому світу. Так було, є і буде; жодних змін у цьому не планується.2) Фонд Вікімедіа використовує і продовжить використовувати ШІ для підтримки спільноти. І тут є кілька пріоритетів:✔️Підтримка модераторів — адміністраторів і патрульних — для ідентифікації проблематичного контенту✔️Автоматизація повторюваних завдань✔️Розвиток інструментів автоматичного перекладу, щоб у редакторів Вікіпедії залишалося більше часу на створення оригінального вмісту про їхній локальний контекст✔️Автоматизований онбординг нових волонтерівNB: Ця стратегія визначає лише пріоритети Фонду Вікімедіа як організації, яка технічно підтримує платформу Вікіпедії. Те, як ШІ використовують волонтерські спільноти редакторів Вікіпедії — це тема для окремої розмови.

Ґрейдон Картер, який був головним редактором американського журналу Vanity Fair з 1992 по 2017 роки, кілька тижнів тому опублікував свої мемуари. Тож зараз в американських медійників хвилинка ностальгії — згадують давньоминулу епоху, коли журнали були неймовірно прибутковим бізнесом і ніхто не рахував гроші, поки не прийшла ера онлайн-реклами і соцмереж.Повні мемуари читати не планую, але цікаво було прочитати статтю Браяна Барроу, який був автором у Vanity Fair усі 25 років правління Картера. Це наполовину огляд книжки колишнього боса, а наполовину власні міні-мемуари — Барроу розповідає про свій шлях і детально описує розкоші золотої доби Vanity Fair (найбільш яскравий факт: на піку він де-факто отримував понад 160 тисяч доларів за журнальну статтю).Якщо трохи вдатися в філософію, це історія не лише про медіа і бізнес, а й про те, що деколи в житті з нами трапляються (незаслужено) хороші речі, які треба вміти вчасно розпізнати і цінувати.А якщо повернутися до бізнесу — то ознака часу: після Vanity Fair Картер запустив новий медіабізнес, у центрі якого імейл-розсилка.

Трампісти і особисто Маск атакують не лише українську суб’єктність і компетентне урядування у США. Ще одна їхня ціль — Вікіпедія. Загалом вони давно не люблять Вікіпедію — нібито за дискримінацію консерваторів, а насправді за відданість нейтральності і авторитетним джерелам. Для контексту можна почитати детальний матеріал про це, який вчора вийшов у The New Yorker. Як пише авторка, «у момент, коли інші соціальні мережі відмовилися від [і так слабких] засобів захисту від міс- та дезінформації... Вікіпедія є бастіоном прозорості, скрупульозності та доступності знань. Тож, не дивно, що Ілон Маск останнім часом знаходить час у своєму напруженому розкладі, заповненому демонтажем федерального уряду, разом з багатьма урядовими джерелами достовірної інформації, щоб атакувати Вікіпедію».Хороша новина в тому, що фінансування Вікіпедії не залежить від американського уряду, тому Маск і його (буквально) молода команда не можуть просто взяти і перерізати його, як це зробили з програмами USAID. Погана новина в тому, що є багато інших способів тиску, які вони можуть і будуть пробувати застосувати.