Був один рецепт із тої книги, якого я дуже потребувала, отоді зранку, у вівторок чи середу, тож пробувала відтворити його по пам’яті. Попри те що на подвір’ї аж шуміло від співів птахів — горлиць, зябликів, шпаків, дроздів, ластівок і чомусь, спозаранку, досі солов’я. Ще була така пташечка з кольоровим оперенням, що співала схоже на сирену, — вівсянка, ні? Не знаєш? Ось рецепт. Це був рецепт ясминового пирога. Це було щось таке, як бісквіт і не бісквіт, — м’яке, невагоме, пористе тісто, просякнуте карамеллю і квітковістю. Ясмину тут хоча й запах, але було, і було так всеохопно, сном наяву, густим лісом, де можна блукати годинами. Я потребувала відчути той смак і ті блукання знову, особливо тоді, коли все більше й більше кам’яніла. Отже, рецепт пирога. Я пробувала відтворити його раніше, наприклад на початку ковіду, два роки тому. Тісто було солодуще, із шістьма перетертими з цукром жовтками, пористе. Я знайшла якийсь харчовий ароматизатор зі смаком ясмину і, звісно, пересолодила. Складно було й достатньо пропекти пляцок, кілька раз у мене виходила якась солодка мамалиґа. Ну, я не дуже по випічці, знаєш (паска — радше особливий виняток, ще іноді хліб виходить, але оте солодке — ні). Я злилася й обіцяла більше не марнити продукти. 🥧Чи є у вас рецепт-фантом, як у героїні роману «Ясминовий пиріг»? Щось таке, що ви готуєте (або вперто намагаєтеся відтворити), коли відчуваєте, що треба терміново повернути собі себе?💬