Ліна Костенко

І тільки злість буває геніальна.Господь, спаси мене від доброти!Така тепер на світі коновальня,що треба мати нерви, як дроти,А нерви ж мої, ох нерви,струни мої, настренчені на епохальний лад!А мені ж, може, просто хочеться щастя,тугого й солодкого, як шоколад.Ну, що ж, епохо, їж мене, висотуй!Лиш вісь земну з орбіти не згвинти.Лежить під небом, чистим і високим,холодний степ моєї самоти.Козацький вітер вишмагає душу,і я у ніжність ледве добреду.Яким вогнем спокутувати мушухронічну українську доброту?!А по ідеї: жінка ж — тільки жінка.Смаглява золота віолончель.Справляло б тіло пристрасті обжинкиколисками і лагодом ночейБула б така чарівна лепетуха,такі б ото улучила слова,що як по змісту, може, й в'януть вуха,а як по формі — серце спочиваХто ж натягнув такі скажені струнина цю, таку струнку, віолончель,що їй футляр — усі по черзі трунивготованих для музики ночей?!І щось в мені таке велитьзбіліти в гнів до сотого коліна!І щось в мені таке болить,що це і є, напевно, УкраїнаДолучайтесь до розіграшу на підтримку збору Мавіків для 77-ї окремої аеромобільної бригади.Приз — унікальна збірка «Триста поезій» з автографом Ліни Костенко! 💜📖https://send.monobank.ua/jar/9F4mZYjk2H#ЛінаКостенко #Ліна #Костенко🎨 Instagram @foralberg_art💫 Читай поезію Ліни Костенко

Старесенька, іде по тій дорозі.Як завжди. Як недавно. Як давно.Спинилася. Болять у неї нозі.Було здоров'я, де тепер воно?І знов іде... Зникає за деревами...Світанок стежку снігом притрусив.Куди ж ти йдеш? Я жду тебе. Даремно.Горить ліхтар, ніхто не погасив,Моя бабусю, старша моя мамо!Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!Якими я скажу тобі словами,що ти в мені повік не одболиш!Земля без тебе ні стебла не вродить,і молоді ума не добіжать.Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,і насіння у вузликах лежать.Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни.А ті казки, те слово, ті сади,і так по крихті, крихті Україна —іде з тобою, Боже мій, куди?!Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!Вже й час с в тебе, пізно, але є ж.Зверни додому з білої доріжки.Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.Тоді був травень, а тепер зима.Зайшла б, чи що, хоч сльози мені втерла.А то пішла, й нема тебе, й нема...Старесенька, іде чиясь бабуся,і навіть хтозна, як її ім'я.А я дивлюся у вікно, дивлюся,щоб думати, що, може, то мояДолучайтесь до розіграшу на підтримку збору Мавіків для 77-ї окремої аеромобільної бригади.Приз — унікальна збірка «Триста поезій» з автографом Ліни Костенко! 💜📖https://send.monobank.ua/jar/9F4mZYjk2H#ЛінаКостенко #Ліна #Костенко🎨 Ганна Хомчик 💫 Читай поезію Ліни Костенко

Пісенька з варіаціямиІ все на світі треба пережити,І кожен фініш – це, по суті, старт,І наперед не треба ворожити,І за минулим плакати не варт.Тож веселімось, людоньки, на людях,Хай меле млин свою одвічну дерть.Застряло серце, мов осколок в грудях,Нічого, все це вилікує смерть.Хай буде все небачене побачено,Хай буде все пробачене пробачено,Хай буде вік прожито, як належить,На жаль, від нас нічого не залежить...А треба жити. Якось треба жити.Це зветься досвід, витримка і гарт.І наперед не треба ворожити,І за минулим плакати не варт.Отак як є. А може бути й гірше,А може бути зовсім, зовсім зле.А поки розум од біди не згірк ще, –Не будь рабом і смійся як Рабле!Тож веселімось, людоньки, на людях,Хай меле млин свою одвічну дерть.Застряло серце, мов осколок в грудях,Нічого, все це вилікує смерть.Хай буде все небачене побачено,Хай буде все пробачене пробачено.Єдине, що від нас іще залежить, –Принаймні вік прожити як належить.Долучайтесь до збору на авто для артилерійської батареї 150 ОМБР 🚐🇺🇦https://send.monobank.ua/jar/2DUYCFSTgShttps://www.privat24.ua/send/da64q🎨 pollypop92💫 Читай поезію Ліни Костенко

Наснився мені чудернацький базар:під небом у чистому полі,для різних людей,для щедрих і скнар,продавалися різні Долі.Одні були царівен не гірш,а другі – як бідні Міньйони.Хту купляв собі Долю за гріш.А хто – і за мільони.Дехто щастям своїм платив.Дехто платив сумлінням.Дехто – золотом золотим.А дехто – вельми сумнівним.Долі-ворожки, тасуючи дні,до покупців горнулись.Долі самі набивались мені.І тільки одна відвернулась.Я глянула їй в обличчя ясне,душею покликала очі…– Ти, все одно, не візьмеш мене, –Сказала вона неохоче.– А може візьму?– Ти собі затям, –сказала вона суворо, –за мене треба платити життям.А я принесу тобі горе.– То хто ж ти така?Як твоє ім’я?Чи варта такої плати?– Поезія – рідна сестра моя.А правда людська – наша мати.І я її прийняла, як закон.І диво велике сталось:минула ніч. І скінчився сон.А Доля мені зосталась.Я вибрала Долю собі сама.І що зі мною не станеться, –у мене жодних претензій немадо Долі – моєї обраниці.Долучайтесь до збору на пікап для 44 ОМБР!🚐🇺🇦https://send.monobank.ua/jar/5tvuNGzMHA#ЛінаКостенко #Ліна #Костенко🇺🇦 Відчуй силу поетичного слова Ліни Костенко

ЗОНЬКАВ.Ц.Маленький хлопчик пас верблюда.То був життя його прелюд.Верблюд довірливий, як люди.І терпеливий — як верблюд.Було це дєсь там, біля Таврії,в степах, де гнеться ковиладе обрій піниться отарою—колега коника й вола,горбате диво, привид Азії,сумирний жовтий страхолюд,з якоїсь придбаний оказії,—іде під вербами верблюд!Собаче кодло сполошиться,тікає кішка на вербу.Нахарапуджена лошиця,рвонувши, виверне гарбу.А він іде, не ображається.Скубне травинку на гарбі.А він іде — як увижаєтьсястепам, і людям, і собі...В степу верблюдові роздолля,він каже хлопчику: диви,така скупа на щастя доляпослала стільки нам трави!А хлопчик згорнеться калачиком,уткнеться в шерсть йому стару.Малює сон веселим квачикомі Самарканд, і Бухару.Степ половецький половіє,трава аж срібна від роси,Коли душа посоловіє,тоді уже не до краси.Гуляє вітер. Чорні крукисидять на плечах скіфських бабІ вечір гріє сині рукинад жовтим вогнищем кульбаб.,..А часом вийде вовк з урочищочима обрії мацне.Верблюд високий - не доскочиш.Верблюд силенний - як хвицне!Тож вовк паде на хижі лапи,У нього план свій в голові.Вповзе на череві у злаки,скавчить, качається в траві,Та так ласкаво, так облеснохребет лукавий вигина.І так верблюду інтересно - це що в трава за очмана?Тварина добра, неледача,ще й голову нахилить вниз.Цікавість - хиба його вдачі,тому і вовк його загриз.Степи, степи, стерня та роси.Веселка в літа на брові.Маленький хлопчик став дорослим....А вовк качається в траві.Долучайтесь до збору на пікап для 44 ОМБР!🚐🇺🇦https://send.monobank.ua/jar/5tvuNGzMHA#ЛінаКостенко #Ліна #Костенко📸 Роман🇺🇦 Відчуй силу поетичного слова Ліни Костенко

МАТИ Вона була красуня з Катеринівки. Було у неї п'ятеро вже вас. Купляла вам гостинчика за гривеник, топила піч і поралась гаразд. Ходила в церкву, звісно, як годиться. Гладущики сушила на тину. Така була хороша молодиця і мала мрію гарну і чудну. У ті часи, страшні, аж волохаті, коли в степах там хто не воював,— от їй хотілось, щоб у неї в хаті на стелі небо хтось намалював. Вона не чула зроду про Растреллі. Вона ходила в степ на буряки. А от якби не сволок, а на стелі щоб тільки небо, небо і зірки. Уранці глянеш — хочеться літати. Вночі заснеш у мужа на плечі. Де б маляра такого напитати? Навколо ж орачі та сіячі. Уваживши ту мрію дивовижну,приходив небо малювать шуряк.Вона сказала:— Перестань, бо вижену.У тебе,— каже,— небо, як сіряк.Якийсь художник у роки голоднівробити небо взявся за харчі.Були у нього пензлі боговгодні,став на ослін, одсунув рогачі.У нього й хмари вигинались зміями,уже почав і сонце пломінке.Вона сказала: — Ні, ви не зумієте.Злізайте,— каже.— Небо не таке.Вона тим небом у тій хаті марила!Вона така була ще молода!Та якось так — то не знайшлося маляра.Все якось так — то горе, то біда.І вицвітали писані тарелі,і плакав батько, і пливли роки,—коли над нею не було вже стелі,а тільки небо, небо і зірки.Долучайтесь до збору на авто для артилерійської батареї 150 ОМБР 🚐🇺🇦https://send.monobank.ua/jar/2DUYCFSTgShttps://www.privat24.ua/send/da64q#ЛінаКостенко #Ліна #Костенко🎨 Ольга Гайдамака💫 Читай поезію Ліни Костенко

Старесенька, іде по тій дорозі.Як завжди. Як недавно. Як давно.Спинилася. Болять у неї нозі.Було здоров'я, де тепер воно?І знов іде... Зникає за деревами...Світанок стежку снігом притрусив.Куди ж ти йдеш? Я жду тебе. Даремно.Горить ліхтар, ніхто не погасив,Моя бабусю, старша моя мамо!Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!Якими я скажу тобі словами,що ти в мені повік не одболиш!Земля без тебе ні стебла не вродить,і молоді ума не добіжать.Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,і насіння у вузликах лежать.Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни.А ті казки, те слово, ті сади,і так по крихті, крихті Україна —іде з тобою, Боже мій, куди?!Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!Вже й час с в тебе, пізно, але є ж.Зверни додому з білої доріжки.Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.Тоді був травень, а тепер зима.Зайшла б, чи що, хоч сльози мені втерла.А то пішла, й нема тебе, й нема...Старесенька, іде чиясь бабуся,і навіть хтозна, як її ім'я.А я дивлюся у вікно, дивлюся,щоб думати, що, може, то мояДолучайтесь до збору на авто для артилерійської батареї 150 ОМБР 🚐🇺🇦https://send.monobank.ua/jar/2DUYCFSTgShttps://www.privat24.ua/send/da64q#ЛінаКостенко #Ліна #Костенко🎨 Ганна Хомчик 💫 Читай поезію Ліни Костенко

Старесенька, іде по тій дорозі.Як завжди. Як недавно. Як давно.Спинилася. Болять у неї нозі.Було здоров'я, де тепер воно?І знов іде... Зникає за деревами...Світанок стежку снігом притрусив.Куди ж ти йдеш? Я жду тебе. Даремно.Горить ліхтар, ніхто не погасив,Моя бабусю, старша моя мамо!Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!Якими я скажу тобі словами,що ти в мені повік не одболиш!Земля без тебе ні стебла не вродить,і молоді ума не добіжать.Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,і насіння у вузликах лежать.Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни.А ті казки, те слово, ті сади,і так по крихті, крихті Україна —іде з тобою, Боже мій, куди?!Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!Вже й час с в тебе, пізно, але є ж.Зверни додому з білої доріжки.Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.Тоді був травень, а тепер зима.Зайшла б, чи що, хоч сльози мені втерла.А то пішла, й нема тебе, й нема...Старесенька, іде чиясь бабуся,і навіть хтозна, як її ім'я.А я дивлюся у вікно, дивлюся,щоб думати, що, може, то мояДолучайтесь до збору на авто для артилерійської батареї 150 ОМБР 🚐🇺🇦https://send.monobank.ua/jar/2DUYCFSTgShttps://www.privat24.ua/send/da64q#ЛінаКостенко #Ліна #Костенко🎨 Ганна Хомчик 💫 Читай поезію Ліни Костенко

Лотерея на підтримку збору на авто для аритлерійської батареї 150 ОМБр!Разом із каналом «Перехресні стежки» розігруємо по книзі трьом щасливцям: перший/перша отримає збірку поезій «Так ніхто не кохав» з автографом директора видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Івана Малковича, другий/друга — «Триста поезій» Ліни Костенко, а третій/третя — «Солодке життя» Романа Малиновського з автографом автора.💳 Загальна ціль збору: 250 000 грнУмови:💸 Задонатити суму від 100 грн100 грн — один лотерейний квиток.➕ Залишити скриншот донтау у коментарях під оригінальним дописом на каналі «Ліна Костенко», аби ми вам могли видати номерок 👈🏦 Монобанка:https://send.monobank.ua/jar/2DUYCFSTgSВи можете отримати більше квитків, якщо задонатите більшу суму, кратну 100. В такому випадку пишіть в коментарях "+сума". Наприклад "+500 грн". Це вважатиметься за 5 лотерейних квитків. Чим більше квитків, тим вище шанси на виграш!Лотерея в підтримку збору для близького друга адмінки каналу «Ліна Костенко» на авто для артилерійської батареї 150 ОМБр. Авто його підрозділу потрапило під мінометний обстріл. На щастя, усі вижили, але авто не підлягає відновленню. Тож терміново треба нове.🧭 Переможців оберемо рандомом, 14 вересня, після 18:00.Безмежно вдячні кожному і кожній за ваш внесок у перемогу, і, зокрема на цей збір! ❤️🇺🇦

🌻Спинюся я і довго буду слухать,як бродить серпень по землі моїй... Ліна КостенкоСЕРПЕНЬТакого осиного серпня іще не було,що навіть у чашках з-під кави осині тіла.Спада на будинки примарне осіннє тепло, солодке проміння стікає з небесного скла.Від наших ночей залишилися лиш ліхтарі, як смуги рожеві на ліктях, трояндовий цвіт.Чи, може, босоніж по ночі пройшли журавлі, торкаючи лапками ніжний потрісканий слід?..🌼Наталка БілоцерківецьЕТЮД СЕРПНЯсерпень жарінь розпашілого глека жовто спахнули дахи і портали книга яку неуважно гортали раптом сліпучо заквітла мов спекасерпень ріка невимовне солодка плинуть будівлі старої сецесії чиста й тонка світляна поволока вкрила дерев полудневі процесіїсерпень моя невблаганна ідилія теплого воску олійна держава вулиця скрипка соната неділя гостра як жала тривожна тужава🌼Юрій Андрухович* * *Сивий серпню, де твої коні?Попливли, доню, по ріці чорній.Дідусю милий, де твої човни?Попливли, хлоню, по ріці чорній.А чом в ріці тій вода чорнява?Пісень співали їй на Купала.А де ж дівчата, що їх співали?У чистім полі росою впали.По ріці сивій попливли коні,Зосталось двоє їх на долоніСерпня. 🌻Кость Москалець * * * Прилетіли коні — ударили в скроні. Прилетіли в серпні — ударили в серце. Ударили в долю, захмеліли з болю, Захмеліли з болю, наїржались вволю. Отакі-то коні — сльози на долоні. 🌼Микола Вінграновський СЕРПЕНЬсонце впирає по саме нікуди сенси парують і висихаютьми перелиті цим літом і випиті і переписані двічі навзаєм передозовані переосмислені знову готові цей світ називати ми обростаєм листами як листям і розцвітаєм цукровою ватою сонце періщить по саме нікуди вата стікає вʼязким сиропом мружаться очі зачинених вікон люки задраєно і перископи жовтий наш човен іде під шкіру білі драже розчиняються в венах літо не має жодної мірисерпень виходить на авансценуi — монологиi — реверансизгашена рампа темна куліса серпень завжди випадає як шансраптом помертиі вийти на біс 🌻Юрій Іздрик