Ксю Бадб | Еротика на Букнет

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Ну треба ж, які гості, — тягне вона з лінивою усмішкою, випускаючи дим у стелю. — Три революціонерки з’явилися одночасно в моєму скромному закладі. Я зараз навіть не знаю, що мені робити: розплакатися від надміру гордості чи терміново почати викликати екзорциста, щоб вигнати дух бунтарства.​Грішна роздратовано фиркає, кидаючи сумочку на диван.— Боже, Аріно, як же ти мене іноді дратуєш своїм пафосом.— І я тебе теж щиро люблю, сонце моє, — відгукується Мусаєвп, навіть не змінюючи пози.​Потім Аріна повільно переводить свій важкий погляд на мене, і її усмішка стає трохи менш саркастичною, наче вона на мить зняла одну зі своїх численних масок.— Караєва. Значить, таки жива. Навіть майже не схожа на привида, якщо не придивлятися до блідої шкіри.— Дуже смішно, я оцінила твій гумор, — відповідаю я, сідаючи на край стільця.— Я дійсно старалася тебе підбадьорити.​Ізмаїлова, яка не звикла витрачати час на прелюдії, мовчки сідає навпроти неї і складає руки на колінах.— Ми приїхали сюди зовсім не для того, щоб обмінюватися жартами.— А дуже шкода, Вікторіє. Бо серйозні люди, які приходять до мене, зазвичай або швидко помирають, або починають нестерпно нудно говорити про брудні гроші.— Сьогодні в нашому меню буде і те, і інше, — холодно додаю я, перехоплюючи ініціативу.​Аріна примружується, вдивляючись у моє обличчя, і я чітко бачу той короткий момент, коли вона миттєво перестає гратися в господиню вечірки. Повітря в кімнаті змінюється так різко, наче хтось невидимий клацнув вимикачем, перетворюючи затишок на крижану пустку. Мусаєва повільно й методично гасить сигарету в попільниці.— Добре, — каже вона зовсім тихо, і цей тон звучить небезпечніше за крик. — Тоді говоріть, що у вас там за грандіозний план.А що відповість Аріна дізнаємося завтра в розділі «Мережа брехні»

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Чоловіки такого типу, як вони, давно не бояться звичайних куль, — тихо продовжую я. — Вони насправді бояться лише одного-єдиного.— Чого саме? — швидко питає Грішна.— Вони бояться втратити контроль над ситуацією.​У кабінеті знову западає тиша. Навіть Клим, що стояв нерухомо біля дверей, помітно напружується.— Ми не будемо бити по них напряму і в лоб, — продовжую я викладати план. — Ми будемо методично валити їхні налагоджені системи. Їхні фінансові активи. Їхніх ключових людей. Їхні корумповані зв’язки. Їхню непохитну впевненість у власній безпеці.— І ти справді думаєш, що після цього вони не почнуть просто різати нас усіх у відповідь? — хрипко запитує Грішна.— Обов’язково почнуть. Я в цьому навіть не сумніваюся.— Тоді це буде не просто зачистка, це буде справжня велика війна на винищення.— Саме так, вона вже почалася.​Ізмаїлова повільно й важко видихає повітря.— Ти хоч трохи розумієш, скільки крові буде пролито на вулицях після цього?Я дивлюсь на свої руки, що лежать на столі, а потім тихо відповідаю:— Нам уже пізно думати про кількість крові.Бо вона вже давно пролилася. Спочатку — моя власна і тепер настав час, коли хтось інший має заплатити за це дуже високу ціну.Уже сьогодні о 00:00 в «Мережа брехні» почне розплутуватися клубочок😏

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩Я на мить заплющую очі, ковтаючи клубок у горлі. Боже, якби він тільки знав усю правду.— Цього разу я мушу пройти цей шлях сама, без свідків.— Олівіє…— Послухай мене зараз дуже уважно.Він замовкає, і я бачу, як у його глибинах повільно піднімається справжня, жива тривога. Вона майже нестерпна для нас обох.— Коли я повернуся… — мій голос стає ледь чутним, — я розповім тобі абсолютно все. Від самого початку нашої історії.Він завмирає, вдивляючись у моє обличчя.— Справді все?— Абсолютно все, до останньої деталі.— Це звучить так, Олівіє, ніби ти зараз збираєшся на війну, з якої не повертаються.​Я криво усміхаюсь, відчуваючи холод у кінчиках пальців.— А хіба це не війна? Хіба все моє життя не було нею?— Бляха, Олівіє… — він проводить долонею по моїй шиї, дивлячись на мене так, ніби намагається назавжди закарбувати в пам’яті кожну рису мого обличчя. — Я просто не хочу тебе зараз відпускати.​Саме ці слова майже ламають мій опір. Майже. Але я занадто довго і ретельно вибудовувала цю версію себе — ту, яка вміє дивитися в очі смерті без жодної допомоги.— Просто почекай на мене тут, добре? Обіцяй мені.— А якщо я зараз скажу «ні»?— Тоді я все одно поїду, Давиде. Ти ж знаєш.Він важко видихає і втомлено опускає голову до мого чола.— Ненавиджу, коли ти стаєш такою нестерпно впертою.— Ти зараз брешеш самому собі. Тобі це завжди подобалося в мені.«Мережа брехні»

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩Ставлю чашку на стіл із гучним звуком і повільно відкидаюсь на жорстку спинку крісла, дивлячись йому в очі.— Все, що відбувалося до цього — це був лише довгий і болісний початок, Давиде.— Початок чого саме? Поясни мені.— Початок мого власного світу. Моїх власних правил.​Він мовчить, не перериваючи мене. А я відчуваю, як усередині з новою силою прокидається те саме холодне, нещадне полум’я, яке єдине тримало мене живою весь цей жахливий час після вибуху.— Усе своє життя я була змушена стояти осторонь і дивитися, як чоловіки вирішують долі тисяч людей. Як вони по-хазяйськи сидять за дубовими столами, ділять чужі території, брудні гроші та абсолютну владу. Я бачила, як вони поблажливо посміхаються жінкам і щиро думають, що ми — просто красиве, дороге доповнення до їхніх великих і кривавих імперій.​Мої пальці мимоволі стискаються на шкіряному підлокітнику крісла до білих кісточок.— А я більше ніколи не хочу бути просто доповненням до чиєїсь величі.Давид дивиться на мене мовчки, неймовірно уважно, наче бачить мене вперше.— Я не хочу бути чиєюсь слухняною донькою. Не хочу бути чиєюсь зручною дружиною. Не хочу бути черговою красивою лялькою в дорогій дизайнерській сукні, яку виводять у світ як трофей.​Мій голос стає все жорсткішим, він звучить як метал, що б’ється об камінь. Він стає гострішим за будь-який ніж.— Я хочу, щоб кожен із них боявся мене так само сильно, як вони бояться будь-якого найвпливовішого чоловіка в цьому жорстокому світі.— Олівіє, зупинись, ти зараз говориш небезпечні речі…— Ні, ти дослухай мене до кінця, раз уже спитав.​Я нахиляюсь трохи вперед, скорочуючи відстань між нами до мінімуму.— Раніше жінку в нашому колі ніхто ніколи не сприймав як серйозного, самостійного гравця. Максимум, на що ми могли розраховувати — це статус тимчасової проблеми. Гарної проблеми. Іноді зручної проблеми. Іноді прикрої перешкоди.В очах Давида щось різко змінюється, там спалахує розуміння масштабу мого задуму.— А я змушу їх усіх, до останнього виродка, назавжди переглянути це іржаве правило. І певні жінки отримають владу, для якої вони їбашать щодня.​У кімнаті знову западає тиша. Довга, густа, напружена до межі, наче перед грозою. А потім Князєв дуже тихо, майже пошепки, запитує:— І скільки людської крові буде пролито в цій твоїй великій революції?Дивлюся йому прямо в очі, не відводячи погляду ні на мить. І чесно, без жодних прикрас, відповідаю:— Рівно стільки, скільки знадобиться для того, щоб вони нарешті схилили коліна.Уже сьогодні о 00:00 🔥

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩Князєв миттєво реагує на мій рух і відсторонюється на кілька сантиметрів, заглядаючи мені в обличчя.— Бляха, Олівіє, вибач мені, я зовсім забув про твій стан, — шепоче він із явним каяттям у голосі.— Якщо ти зараз справді припиниш мене цілувати тільки через мої довбані ребра, я тебе щиро зненавиджу, Князєв, — відповідаю я, намагаючись вирівняти дихання.​Його очі моментально темнішають, наповнюючись чимось важким і густим.— Караєва, ти зараз взагалі не в тому фізичному стані, щоб говорити мені такі провокаційні речі.— А ти зараз точно не в тому стані, щоб намагатися мене повчати чи виховувати.​Чоловік тихо й хрипко сміється прямо мені в губи, а потім знову цілує мене. Цього разу він діє набагато повільніше, обережніше, з такою делікатністю, наче я — тендітна кришталева ваза, яка може розсипатися на дрібні друзки просто в нього в руках. І це відчуття, сука, настільки незвичне й нове для мене, що всередині все мимоволі стискається в тугий вузол. Бо зі мною ніколи в житті не поводилися подібним чином. Не так обережно. Не так ніжно. Не так, наче я справді представляю для когось якусь велику цінність.​Його обійми поступово стають міцнішими, створюючи навколо мене захисний кокон, і я врешті-решт дозволяю собі повністю розслабитися, довірливо поклавши голову йому на плече. Я чітко чую, як глухо й прискорено б’ється його серце під тонкою тканиною футболки, і від цього монотонного звуку мені чомусь стає набагато спокійніше. Виникає дивне відчуття, наче я справді нарешті повернулася додому після довгої та виснажливої подорожі.«Мережа брехні» вже сьогодні о 00:00

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Сподіваюся, ти не плануєш отруїти мене зараз, поки я не бачу, — долітає її втомлений голос із вітальні.— Слухай, після всього того пекла, через яке ти вже пройшла, було б надто тупо померти від моєї невдалої кави.— Не недооцінюй свої приховані кулінарні «таланти», Князєв.​Я мимоволі усміхаюся сам до себе, розливаючи каву по чашках. А потім раптом ловиш себе на зовсім незвичному відчутті — мені тут… спокійно. Вперше за дуже довгий і напружений час мені справді добре. І справа зовсім не в затишному будинку чи лісовій тиші за вікном. Справа виключно в ній. Я беру чашки й обережно повертаюся у вітальню.​Олівія сидить, підібгавши ноги під себе, і мовчки дивиться у велике вікно на вечірній ліс. Її волосся трохи розтріпане, обличчя все ще вкрите блідими слідами того жаху, через який їй довелося пройти. Але, бляха, для мене вона зараз — найкрасивіша жінка в усьому світі.​— Тримай свою отруту, — я простягаю їй чашку.— Якщо це лайно виявиться несмачним, я все одно тебе вб’ю, як тільки одужаю.— Я готовий ризикнути власним життям заради твого гастрономічного задоволення.​Вона робить невеликий ковток і замовкає на секунду, пробуючи смак.— Добре. Навіть дуже добре.— Це що, зараз був справжній комплімент моїм здібностям?— Не звикай до такого, це була хвилинна слабкість.​Сідаю в крісло навпроти неї, але потім випадково ловлю її глибокий погляд. І раптом, несподівано для самого себе, кажу зовсім не те, що планував спочатку.— Знаєш, я дуже довго думав над тим, чого мене так дико злить абсолютно все, що пов’язане з тобою.​Вона повільно піднімає очі, уважно вдивляючись у моє обличчя.— О, невже ми зараз відкриваємо безкоштовний сеанс психотерапії?— Можливо, щось на кшталт цього.— Я зараз абсолютно не готова до такого морально.— А доведеться вислухати.​Вона іронічно хмикає, але більше не перебиває. Я проводжу долонею по потилиці, збираючись із силами, і важко видихаю.Пара Олівії й Давида це дещо прекрасне для мене ❤️

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Я зовсім не проти того, щоб змінити обстановку разом із тобою.​Завмираю, не вірячи власним вухам. Потім повільно, контролюючи кожен рух, ставлю чашку назад на поліровану поверхню столу.— Що ти зараз верзеш?— Кажу, що я теж не проти трохи змінити обстановку і відпочити за містом.— Ти що, раптово оглух? Я сказала, що за місто їду я. Я сама. Це не означає «ми».​— А я тебе питаю, куди саме ми зараз їдемо удвох, — спокійно перебиває він.​Мені шалено хочеться встати, вхопити важку кришталеву попільничку зі столу й з усієї сили запустити йому в голову. На жаль, вставати надто різко я ще не можу фізично, бо ребра б одразу нагадали, хто тут господар. А шкода, момент був би епічний.​— Князєв, ти зараз так невдало жартуєш?— Ні, я серйозний як ніколи.— Ти не їдеш зі мною. Крапка.— Їду.— Ні.— Так, Олівіє.​— Давиде, бляха, я ж людською мовою сказала тобі: збирай речі й котися додому.— Я почув твою думку.— І що далі?— Просто відхилив твою пропозицію як неприйнятну.Якась в мене особлива любов до цих двох і їхніх діалогів😏😅❤️

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Я. Тобі. Що. Сказала, Давиде? Дай мені відповідь!— Не лізти у твої справи, — спокійно відповідає він.— І? Що ми бачимо зараз?— Я лізу.​Мене накриває хвилею чистої агресії.— Ти, бляха, зовсім охуїв у моєму домі? — Крок вперед дається мені значно важче, ніж мені б того хотілося, але я не зупиняюся, скорочуючи дистанцію. — Це виключно мої справи, Князєв! Мої розбірки!​— Тебе хотіли вбити, Олівіє. Це вже не просто «справи».— Я знаю це краще за тебе! Кожною своєю гематомою знаю!— І ти лежала тут останні дні, як безпорадне…— Закрий свій рот! — зриваюся я на крик.​Відчуваю, як дихання миттєво збивається, стаючи коротким і рваним. Гострий біль повертається різкою спалахом у боку, але я не можу і не хочу зупинятися.— Я чітко сказала тобі не втручатися в моє розслідування!— А я так само чітко сказав, що я не збираюся тебе слухати в цьому питанні.— Це не твоє життя, Давиде! Це не твоя війна!— Ти — не «не моє».​У кабінеті запала тиша. Я приголомшено дивлюся на нього, намагаючись усвідомити почуте.— Що? — перепитую я, ледь ворушачи губами.​Чоловік робить крок ближче, і тепер між нами залишається лише кілька сантиметрів простору.— Я не хочу втратити тебе, Олівіє. Крапка.«Мережа брехні» розділ уже о 00:00❤️

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Ти справді дуже сильно змінилася, — додає він, не зводячи з мене очей, а я ледь помітно усміхаюся, відчуваючи, як від цього руху натягується шкіра на обличчі.​— Всі ми змінилися, Давиде, світ не стоїть на місці. Ми просто подорослішали і навчилися бачити речі такими, якими вони є насправді.​Важко ковтаю повітря, відчуваючи, як легені ще трохи печуть при кожному повному вдиху, ніби настирливо нагадують: ти все ще жива, але ця можливість дихати дісталася тобі занадто дорогою ціною.​— Ти також уже не той рудий пацан, який колись постійно бігав у нас по будинку і неймовірно бісив мене самою своєю присутністю в моєму просторі.​Він коротко хмикає, і в кутиках його очей з’являються знайомі зморшки.​— І чого це я тебе так сильно бісив? Я ж тобі тоді абсолютно нічого поганого не робив, навіть намагався бути ввічливим.​Мимоволі закочую очі, але цей дрібний рух миттєво віддає тупим, пульсуючим болем у скронях, змушуючи мене на мить затамувати подих.​— Тобі зовсім не обов’язково було щось робити спеціально. Просто ти тоді настільки сильно мені подобався, що це усвідомлення аж дратувало, виводило мене з рівноваги.​У кімнаті западає раптова пауза. Я фізично відчуваю, як ці слова виходять із мене занадто легко, наче в греблі, яку я будувала роками, нарешті прорвало шлюзи.​— Бо я понад усе не хотіла визнавати того факту, що ти мене приваблюєш, що ти маєш на мене хоч якийсь вплив.​Князєв повільно повертає голову до мене, і його погляд стає значно уважнішим, глибшим і набагато темнішим, ніж зазвичай.​— Це що, зараз було твоє офіційне зізнання в коханні, Караєва?​— Це всього лише констатація факту з минулого життя. Не більше, але й не менше.​Мої губи знову болісно пересихають, стаючи шорсткими. Я проводжу по них язиком, відчуваючи стійку гіркоту ліків і той самий слабкий металевий присмак крові, яка, здається, назавжди оселилася десь у моєму роті після аварії.​— Я звикла бути чесною із собою, і я чесна з тобою навіть зараз, у цьому стані. Тому я просто не бачу сенсу це приховувати чи заперечувати очевидне.​Кімната навколо нас ніби починає звужуватися, стіни наближаються, роблячи простір між нами інтимним до неможливості.​— Так, ти мені тоді справді подобався. Подобався передусім тому, що ти здавався якимось справжнім, живим у цьому нашому вилощеному світі, де всі навколо були схожі на однакові пластикові ляльки з фальшивими посмішками. А ти? Ти був зовсім не схожий ні на кого з тих, кого я знала чи зустрічала до цього моменту.Чоловік мовчить, просто дивиться на мене, наче намагається прочитати щось між рядками моєї сповіді.​— А зараз? Мережа брехні

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Ти, бляха, не зрозумів з першого разу? — її голос зривається на різкий, злий хрип. Вона виглядає зараз як поранена пантера — загнана, але смертоносна. — Не лізь у мої справи!​— Це вже не тільки твої особисті справи, Олівіє.— Давиде, закрий рота!— Тебе хотіли перетворити на фарш. Тебе підірвали майже в центрі міста!— І що з того?! Це мої проблеми!​Роблю крок ближче, нависаючи над нею, ігноруючи всі правила пристойності.— І ти навіть не хочеш поглянути на те, що я розкопав? Ти хочеш і далі грати в «залізну леді», поки тебе не доб’ють у цьому ліжку?— Я сказала — не лізь. Геть звідси.​— Ти зараз це серйозно?— Абсолютно.​Тиша стає нестерпною. Я дивлюся на неї довго, вивчаючи кожен шрам, кожну зморшку гніву.— Ти боїшся, — констатую я, а вона різко, майже істерично усміхається. — Я? Боюся? Ти мариш.— Так. Ти боїшся побачити те, що вже давно підозрюєш.— Ти зараз дуже сильно помиляєшся, Князєв. Ти граєшся з вогнем.— Тоді чому ти навіть не хочеш перевірити мої дані? Чому ти викидаєш планшет, як сміття? — Я нахиляю голову нижче, вдивляючись у її зіниці.— Грішну і Ізмаїлову.​Тиша в кімнаті стає настільки густою, що її можна різати ножем. Це спойлер розділа від Давида, який буде аж в понеділок, але на вихідних наскільки щільний графік, що можу провтикати вам його скину😅😏