Telegram statistics channel - @korobo4ka_nnna

БМП-1П зі складу 1-ї окремої танкової бригади в селі Сабівка Луганського району, 13 липня 2014 року. В липні командуванням сектору "А", яке відповідало за північну та центральну частину Луганської області, було прийняте рішення організувати прорив до Луганського аеропорту з метою його деблокади. На той час гарнізон українських сил в аеропорту вже знаходився в оточенні, а для його постачання залучали транспортну авіацію. Для прориву створили два рейдові загони, що були сформовані з бійців та техніки батальйонно-тактичних груп 1-ї ОТБр, 80-ї ОАМБр, 128-ї ОГПБр, 8-го опСпН та 91-го інженерного полку. Висуватись деблокуючі сили розпочали 13 липня з міста Щастя. В цей же день вони вийшли до села Сабівка згідно з плановим маршрутом, однак зіштовхнулись з необхідністю наводити понтонну переправу через річку Луганка, що протікала через село, так як були відсутні мости відповідної вантажопідйомності. На жаль, дві команди понтонерів не змогли навести понтонні мости в відведений час, внаслідок чого обидва рейдових загони через півтори години стояння на одному місці опинились під артилерійським вогнем бойовиків. Перший рейдовий загін не зазнав втрат, продовжив рух селом та перейшов на інший берег через залізничний міст. Другий загін мав декілька поранених та повернув назад, але згодом продовжив виконання завдання по іншому маршруту. В подальшому рейдові загони зіштовхнуться з першими серйозними боями в цьому секторі, але частина сил прорветься до аеропорту та підсилить його гарнізон. Варто також додати, що з 21 липня участь в прориві стали приймати також сили 30-ї ОМБр та 24-го БТрО "Айдар".P.S. Машина на фото має характерний камуфляж 1-ї ОТБр того часу та саморобний відбивач вихлопних газів, який інколи ставили на БМП-1/2 через невдале розміщення вихлопного патрубка, через що механік-водій при боковому вітрі в ліву сторону активно дихав відпрацьованими газами. 1-ша ОТБр також була єдиною бригадою в ЗСУ на той час, де основною бойовою машиною піхоти була БМП-1, тоді як інші бригади мали в штаті БМП-2 або повністю, або в переважаючій кількості.#ато #бмп

25-та повітрянодесантна бригада на підступах до міста Миколаївка, кінець червня — початок липня 2014 року. Звільнення 4 липня Миколаївки, розташованої за 20 км на схід від Слов'янська, дало змогу повністю перерізати останній логістичний маршрут та оточити бойовиків групи Гіркіна в Слов'янську, які вже наступного дня почали виходити до Донецька. Також наступ на місто був продовженням операції "Крейдова флора", яка проводилась в червні з метою захоплення плацдарму на правому березі річки Сіверський Донець для подальшої повної блокади слов'янського угруповання ворога. В самій Миколаївці бойовики створили непогано підготовлений з інженерної точки зору укріпрайон, зокрема на місцевий теплоелектростанції, труби якої видно на останньому фото. На той момент батальйони бригади були розкидані по різних місцях, тому в боях за місто брала участь зведена група, основу якої склали різні підрозділи бригади: взвод зв'язку на БМД-1КШ "Сорока", взвод піхоти на БМД-1, одна з шести батарей 2С9 "Нона-С" бригадної артилерійської групи, батарея самохідних протитанкових комплексів БТР-РД "Робот" протитанкового дивізіону, відділення розвідки та певна кількість військовослужбовців на різній автотехніці. На перших трьох фото зображені БТР-РД "Робот" протитанкового дивізіону (на першому фото також видно БТР-80 зі складу тоді ще 80-ї окремої аеромобільної бригади). Всього бригада в своєму складі мала одну батарею цих машин, які мали номери з 971 по 976. За спогадами, однак, на них особливо не розраховували, оскільки термін придатності протитанкових ракет 9М113 "Конкурс" та 9М111 "Фагот" на той час вже вийшов, що часто призводило до їх нештатної роботи при пусках. На четвертому фото БМД-1КШ "Сорока" з бортовим номером 854 взводу зв'язку (всі машини цього взводу мали номери 85Х). Передостаннє фото — 1В119 "Реостат" з бортовим номером 909 зі складу управління бригадної артилерійської групи (90Х — номери машин управління БрАГ).P.S. Звільненню Миколаївки передували бої за Ямпіль та Закітне в рамках операції "Крейдова флора", про що далі ще піде мова.#ато #бмд

Техніка та особовий склад 3-го парашутно-десантного батальйону 25-ї окремої повітрянодесантної бригади зосереджуються під Слов'янськом, квітень 2014 року. Після приведення 25-ї ОПДБр у бойову готовність внаслідок анексії Криму 3-й батальйон через некомплектність особового складу отримав серед всіх трьох батальйонів бригади найбільшу кількість резервістів, призваних по мобілізації першої хвилі, що була розпочата 17 березня. 12-13 квітня, відразу після захоплення Слов'янська бойовиками групи Гіркіна, батальйон вирушив до нього своїм ходом. На той момент він вже був доукомплектований особовим складом та побував на полігоні "Широкий Лан" у Миколаївській області, після чого встиг повернутись до пункту постійної дислокації. 3-й парашутно-десантний батальйон також був єдиним в бригаді, який в якості лінійних машин мав на озброєнні БМД-1. В 1-му та 2-му батальйонах лінійними були БМД-2, але "копійки" були машинами командирів рот. Бойові втрати в ході літньої кампанії 2014 року, вичерпання ресурсу вже старої техніки (варто зауважити, що ходовий ресурс БМД-1/2 менший, ніж в БМП-1/2) та нестача запчастин призвели до того, що батальйон почав отримувати на озброєння БМП-2. Враховуючи, що 1-й та 2-й батальйони почали переозброюватися на БТР-3 та БТР-4 відповідно ще восени 2014 року, 3-й батальйон почав отримувати БМП-2, швидше за все, також у цей період. Крім втрат та вичерпання ресурсу БМД-1 також пішли на запчастини для підтримки в справному стані машин 2С9 "Нона-С", хоча основним джерелом запчастин для них стали БТР-Д. Попри це, деякі БМД-1 з батальйону проходили заводський ремонт та повертались назад. Так, відомо про надходження таких машин в 2016 році. Станом на 2020 рік "копійки" продовжували експлуатуватись, але, найімовірніше, вони перебували в складі навчально-бойової групи.#ато #бмд

Чергова модернізована українська 2С6 "Тунгуска" зі складу 1020-го зенітного ракетно-артилерійського полку шляхом встановлення електронно-оптичного комплексу "Очі-Т1". Комплекс розроблений американською компанією ATN, він дозволяє відстежувати, ідентифікувати та знищувати цілі за нічних умов, що дає можливість використовувати вночі зенітні ракети (на радянських 2С6 для наведення ракет використовується оптичний канал, який не дозволяє ефективно їх застосовувати в темну пору доби). Для виводу нової інформації ліворуч біля місця навідника-оператора встановлюється екран (5 зображення). Раніше вже були опубліковані кадри з "Тунгусками", які отримують даний електронно-оптичний комплекс, але ця машина цікава тим, що замість звичайного головного індикатору РЛС з вакуумною трубкою стоїть сучасний цифровий екран (останнє зображення), при цьому інші екрани системи керування вогнем старого зразка. Даний цифровий екран відрізняється від того, що колись пропонувався підприємством "Оборонні технології". Це перша публічна поява подібної машини.Джерело#тунгуска

САУ 2С5 "Гіацинт-С" зі складу 9-ї батареї 3-го дивізіону 26-ї окремої артилерійської бригади під час АТО, літо 2014 року.Після розпаду Радянського Союзу Україні дісталось 24 самохідних гармат 2С5 (за іншими даними — 28), які станом на 2014 рік перебували на озброєнні лише 26-ї ОАБр в кількості 18 одиниць в третьому дивізіоні в 7-й, 8-й та 9-й батареях. Лиш одна з батарей, 8-ма, на момент анексії Криму перебувала в боєготовому стані. Дві інших батареї потребували доукомплектування мобілізованими. Першою участь в бойових діях прийняла 7-ма батарея, коли в червні її направили на підтримку дій 30-ї окремої механізованої бригади. В липні на фронті вже діяли всі три батареї. Спершу дальність вогню "Гіацинтів-С" дозволяла уникати вогню в відповідь від артилерії бойовиків незаконних збройних формувань, однак, після прямого втручання російських артилеристів ситуація змінилась та моментами приходилось часто змінювати позицію після стрільби. Всього за час літньої кампанії було втрачено дві САУ. Заявляється, що обидві втрати відбулись внаслідок ворожого артилерійського вогню, хоча знищеною була лиш одна САУ (перша була захоплена в візуально справному стані, друга була повністю знищена). Під час зимових боїв за Дебальцеве в січні-лютому 2015 року "Гіацинти-С" підтримували своїм вогнем українські сили з великої дистанції, базуючись біля Артемівська (з 2016 року Бахмут). По завершенню зимової кампанії та підписанню нових Мінських угод ці самохідні артилерійські установки до 2022 року участі в бойових діях не приймали. Експлуатація цих машин після участі в АТО була дещо ускладнена, так як стволи були зношені під час боїв та був дефіцит запчастин до шасі. Після початку повномасштабного вторгнення в складі ЗСУ з'явились також трофейні російські 2С5, зокрема в 93-й окремій механізованій бригаді. Цілком можливо, що свої списані ще в 2010 році 2С5 могла передати Україні Фінляндія, яка мала 18 таких САУ, але цьому немає ніяких доказів, хоча фінські причіпні версії "Гіацинтів" вже давно були помічені в складі артилерійських підрозділів ЗСУ.#ато

З цікавого про БМД-3 та проблеми з її вагою. Перші три дослідні зразки машини, що називалися тоді Об'єкт 950, мали на 190-220 кг більшу вагу, ніж було прописано в тактико-технічному завданні (не більше 12.5 т в серійному виконанні). Завод-виробник швидко здійснив заходи зі зниження маси на 290 кг, що дозволило допустити дослідні зразки на попередні випробування, під час яких була виявлена велика кількість відмов і несправностей, що потребували конструктивного вирішення. Їх усунення перед державними випробуваннями призвело до збільшення ваги, яка наблизилась до 12,9 т, і жодні раніше заявлені заходи щодо зниження маси вже не допомагали її зменшити (головний конструктор машини навіть встановив преміювання за зменшення ваги навіть на 0.5 кг). Вихід з ситуації знайшли у збільшенні вантажопідйомності літаків Іл-76М та Іл-76МД на 1200 кг за рахунок відповідного скорочення маси палива на борту, завдяки чому з'явилася можливість узаконити збільшення бойової маси машин Об'єкт 950 до 12,9 т. Але якщо в літаках Іл-76 авіатранспортування машини не викликало особливих нарікань, то щодо розміщення та швартування в літаку Ан-22 був ряд зауважень. Одним із головних тут також було перевищення маси БМД, представленої на випробування проти заявленої в технічній документації.У процесі виготовлення першої промислової партії БМД-3 на окремих машинах було зафіксовано перевищення бойової маси над встановленим значенням 12,9 т. Основною причиною стала наявність великих плюсових допусків на виготовлення броньових листів із алюмінієвих сплавів, які використовуються у корпусі машини. Це призвело до затвердження збільшеної максимальної бойової маси машини до 13,2 т, що спричинило зростання маси десантованого моновантажу з 14,4 до 14,7 т і вимагало знайти рішення щодо збільшення вантажопідйомності літаків Іл-76М і Іл-76МД ще на 900 кг. Виходом з ситуації стало виключення з літаків комплекту запасних частин та експлуатаційної документації. Зокрема, з літаків знімали контейнери постановки хибних теплових цілей АПП-50, бортові засоби обслуговування на стоянці та інше обладнання, що знижувало можливості літака з подолання ворожої ППО і не дозволяло обслуговувати його на позабазовому аеродромі. Окремо слід сказати і про парашутну систему для десантування БМД-3 з літаків. Оскільки вона не дозволяла десантувати машину з масою більше 12,9 т (не гарантувалося десантування екіпажу всередині машини та її повна боєздатність після приземлення), було прийнято рішення тимчасово обмежити бойову масу машин, що випускаються на заводі. Це зробили за рахунок скорочення боєзапасу та комплекту запчастин. Планувалося, що буде створена модернізована система десантування, однак світ вона так і не побачила.P.S. Всього було виготовлено 137 серійних БМД-3 в 1990-1997 роках. Відсутність належної кількості учбово-технічних засобів для її вивчення особовим складом стройових частин разом з її складністю призвели до того, що машина постійно виходила з ладу в процесі експлуатації, а завод-виробник постійно був засипаний скаргами та рекламаціями з військ. Вже в середині 2000-х деяку кількість БМД-3 переробили в БМД-4, а в подальшому вони зовсім зникли з штату лінійних підрозділів та залишились лише в якості учбових машин. Джерело: журнал "Техника и вооружение" №5-6 за 2012 рік.

БМД-2 1-го парашутно-десантного батальйону 25-ї окремої повітряно-десантної бригади в районі Амвросіївки Донецького району, весна 2014 року.Після початку військового вторгнення росіян до Криму підрозділи Збройних сил України були підняті за тривогою. В першу чергу, це були частини спецпризначення та аеромобільні війська, що мали найвищу боєздатність. В складі 25-ї ОПДБр найвищий рівень підготовки був в 1-му парашутно-десантному батальйоні, котрий регулярно брав участь у навчаннях та складався в основному з контрактників. В квітні 2014 року батальйон отримав завдання направитись в бік російського кордону до села Успенка Амвросіївського району з метою допомогти прикордонникам перекрити пункти пропуску, через які до України прибували бойовики з РФ. Батальйон прибув в зазначене місце в неповному складі через недоукомплектованість, але був посилений батареєю 2С9 "Нона-С" зі складу бригадної артилерійської групи. Вже на місці відбувалось поповнення штату за рахунок прибуття резервістів, а в районі Амвросіївки батальйон перебував до червня.#бмд

Су-24МР "жовтий 11" — найбільш відомий борт зі складу 7-ї бригади тактичної авіації.Літак має серійний номер 0415304 та був побудований в 1984 році. 1 липня 2014 року, під час здійснення розвідки на малій висоті над окупованою територією Донбасу на слов’янсько-краматорському напрямку, отримав влучання ракетою з ПЗРК. Пілотом та штурманом в тому вильоті були підполковник Євген Булацик (майбутній командир бригади) та майор Олександр Трошин. За спогадами штурмана, всього було чотири ракети, три з яких вдалось нейтралізувати відстрілом теплових пасток. Цікаво, що пуск з ПЗРК Олександр Трошин побачив в дзеркало заднього огляду, яке було зняте технічним персоналом з списаного МіГ-29 та встановлене в кабіну їх Су-24МР. Внаслідок влучання отримали пошкодження ліві двигун та кермо висоти, літак "провалився" вниз, але Олександр Булацик зміг його вирівняти та набрати висоту в 1000 метрів. Крім того, пошкоджений двигун різко збільшив витрату пального. Оцінивши ситуацію та запас пального, екіпаж прийняв рішення летіти до миргородського аеродрому. Під час заходу на посадку пошкоджений двигун спалахнув, але штатна система пожежогасіння успішно локалізувала полум’я вже під час посадки.Для відновлення літака було вирішено взяти хвостову частину від іншого борту. Донором послужив Су-24МР "червоний 05", що був на зберіганні в Білій Церкві. Провівши приблизно три місяці в ремонті, "жовтий 11" повернувся в стрій. Щоб нова хвостова частина від іншого літака не кидалась в очі, було вирішено пофарбувати весь фюзеляж з світло-сірого в темно-сірий колір, при цьому крила не перефарбовували, що видно на фото. Залишили й малюнок пащі акули на носовій частині. В такому вигляді літак літав до 2021 року, поки не був відправлений на зберігання з можливістю швидкого відновлення через малий залишковий ресурс планера. З початком повномасштабного вторгнення відновлений для відшкодування втрат, які понесла 7-ма БрТА на початковому етапі бойових дій. Станом на 2024 рік "жовтий 11" продовжував перебувати в строю бригади.На першому фото зовнішній вигляд літака станом на 13 вересня 2013 року, на другому — 16 квітня 2015 року. Третє та четверте зображення — лютий 2024 року, на п'ятому травень того ж року. На останньому фото наслідки влучання ракети ПЗРК.

Декілька 2С6 "Тунгуска" в цеху приватного підприємства "Оборонні технології". Кадри зі старого сюжету Defence Express за 2020 рік. Зі слів директора підприємства, перше державне оборонне замовлення на ремонт "Тунгусок" надійшло в 2018 році. Станом на літо 2020 року було відремонтовано понад десяток машин. Окрім ремонту, підприємство своїми силами розробило проєкт модернізації, який був фізично втілений в життя на демонстраційних машинах та включав в себе заміну застарілої електронної елементної бази на сучасну, встановлення цифрового зв'язку, супутникової навігації, заміну двигуна В-46 на В-84 та встановлення німецької допоміжної силової установки замість радянської газотурбінної (на двох останніх зображеннях видно старі індикатори та нові монітори замість них, які були встановлені на демонстраційній машині). В 2019 році повідомлялось, що підприємство "Оборонні технології" саме таким чином модернізувало для М'янми три машини 2С6. Щодо Міністерства оборони України, то, станом на 2020 рік, ніяких замовлень на модернізацію вітчизняних "Тунгусок" не надходило.

Цех Львівського державного авіаційно-ремонтного заводу в січні 2022 року. В центрі стоїть єдиний екземпляр МіГ-29МУ2, на задньому плані два МіГ-29 9.13 військово-повітряних сил Азербайджану (ще один, третій, не попав в кадр). Перший політ дослідного МіГ-29МУ2 відбувся в грудні 2019 року. В 2020 році були завершені льотно-конструкторські випробування, під час яких відбулись польоти з ракетами "повітря-земля" Х-29Т та з корегованими авіабомбами КАБ-500КР. В подальшому розпочались державні випробування, завершити які планували в 2022 році з прийняттям літака на озброєння. З початком повномасштабного вторгнення літак був переданий до складу 114-ї бригади тактичної авіації. До складу ВПС України надійшли також азербайджанські борти.МіГ-29МУ2 був збитий 2 червня 2023 під час виконання бойового завдання з ураженням сил ворога високоточними авіабомбами JDAM в Покровському районі Донецької області. Керував літаком під час свого восьмого бойового вильоту майор Владислав Савєльєв з позивним Nomad, який, на жаль, загинув. #міг29