Дайджест рекомендацій №9
Раз в місяць я публікую добірку цікавих речей, на які натрапив і якими хотів би поділитися з вами. Це можуть бути сайти, додатки, статті, відео і т. д. Одним словом, усе, що на мою думку варте уваги. ✓ “Щекавиця по-англійськи. Як пережити 57 ночей "прильотів" поспіль” — короткий екскурс в історію Великої Британії, яка свого часу проживала той самий повітряний терор, що і українці зараз.✓ “Де отримати безоплатну психологічну підтримку: 10 сервісів і платформ” — в The Village зібрали ініціативи, які надають безоплатну психологічну допомогу українцям.✓ “Boston Dynamics: 30 years of development” — 30 років безперервних розробок компанії Boston dynamics в одному короткому відео.✓ Windscribe.com — класний VPN, який після реєстрації навіть на free-акаунт виділяє ліміт в 10 Гб на місяць, чого цілком вистачає для комфортної роботи.✓ Remove.bg — онлайн-сервіс для видалення фону з зображення. Працює добре, і повністю безкоштовний.✓ Пол Грэм: «Жизнь действительно очень коротка» — переклад нонаток американського інвестора, підприємця і засновника Y Combinator, Пола Грема. Життя коротке - і, найімовірніше, розуміння цього застане вас зненацька.✓ “Donate 1024” — простий, але корисний телеграм-бот, після підписки на якого вам щодня буде приходити нагадування, щоб за можливості задонатити на ЗСУ і відправити побільше квитків русні на концерт Кобзона.✓ “How Ukraine Is Remaking War” — у боротьбі за свободу, Україні вдалося демократизувати саму війну, залучаючи до протистояння приватний бізнес та звичайних громадян, що створило новий прецедент для війни XXI століття.✓ “Кому краще обрати каву без кофеїну, та як сильно вона відрізняється від класичної” — люблю каву чисто за її смак, але не хочу перебирати з кофеїном, тому останнім часом зацікавився цією темою.✓ “BBC: World’s smallest cat” — чудове відео від BBC про життя плямисто-рудого кота, найменшого дикого кота світу. Саме те, чого вам не вистачало цього гарного недільного ранку 😉 #дайджест
Принцип близькості при пошуку роботи
Зв'язки і знайомства, соціальний капітал в цілому – це той ресурс, який може стати в пригоді у найрізноманітніших ситуаціях. І один з напрямків, де можна задіяти цей бустер – пошук нового місця роботи або освоєння нової професії. І це зараз справді актуально, враховуючи скільки людей через війну залишилося без робити. При цьому, багато хто прийняв рішення змінити спеціалізацію. Хтось вимушено, а хтось, розглядаючи це як шанс перейти на новий рівень. І тут в пригоді може стати не лише близьке коло спілкування, а й відносно далеке. Навіть випадкові знайомі можуть допомогти вам проникнути в ті сфери, які вам цікаві. Привіт, теорія шести рукостискань. Якщо не замахуватися на вакансію з розряду «Наглядач за пінгвінами в Антарктиці», то майже гарантовано серед ваших родичів і знайомих є хтось, хто вже працює за такою спеціальністю або як мінімум в цій сфері. На одному з американських сайтів я натрапив на таке поняття як proximity principle або «принцип близькості». Суть його в тому, що для того, щоб опинитися на тому місці й на тій посаді, на якій ви хочете бути, треба бути поруч із тими людьми, які вже там. Так ви можете не лише поставити їм запитання, які вас цікавлять, а й отримати пряму рекомендацію або запрошення на співбесіду. Як мінімум троє моїх знайомих саме так і влаштувалися на бажану роботу, отримавши від мене рекомендацію і співбесіду за домовленістю. Тому якщо хочете змінити роботу, чи освоїти нову професію – в першу чергу озирніться навколо. Швидше за все, серед вашого коли знайомств вже є ті, хто може вам у цьому допомогти.
Стівен Кінг – Блейз. Це був брудний світ…
Після смерті злочинця Джорджа Реклі його недоумкуватий напарник Блейз вирішує наодинці здійснити задуманий Реклі план - викрадення дитини з сім'ї мільйонерів. Тепер Блейз, тримаючи маленького Джо в заручниках, ховається у лісах штату Мен... а поліція все ближче. І "злочин століття" перетворюється на справжні перегони з часом. Кінг – багатогранний письменник, який пише в найрізноманітніших жанрах. І завжди у нього знаходиться щось таке, що здивує тебе, навіть якщо ти здавалося належиш до його впевнених поціновувачів. Річард Бахман – це альтер-его Кінга, псевдонім під яким він писав у далекі 70-ті. А «Блейз» – його остання робота опублікована під цим авторством. Яка була випущена в друк аж в 2007 році, оскільки сам Стівен спочатку вважав роман занадто слабким, тому він і пролежав «у шухляді» більш ніж 30 років. Відносно коротка і нетипова для Кінга книжка, але мені сподобалося. І читається якось на одному диханні, з емоційним навантаженням, чіпляє. Зсамого початку вже зрозуміло, чим все це закінчиться для Блейза. Але на жаль, реальність сувора. І не кожен здатен вчасно побачити лінію, яку краще не переступати. Трішки сентиментальна, місцями жорстока, але добротна, варта уваги історія. / Цитати з книжки / • Дурість - це в'язниця, вийти з якої неможливо. Якою б хорошою не була твоя поведінка, тобі доведеться відбувати там довічний термін. • Він зрозумів, що у світі повнісінько дурнів, які зі шкіри лізли геть, аби тільки показати тобі, які вони розумні. • Це був брудний світ, і що довше ти в ньому жив, то бруднішим ставав. • Брехати не хотілося: одна брехня неминуче вела до іншої, і незабаром ти немов подорожував незнайомими дорогами, де так легко заплутати. • Спогади свавільні. Якщо ти припиняєш ганятися за ними і повертаєшся до них спиною, вони частенько повертаються самі по собі. • Людина старіє, і прожите життя починає здаватися їй сном, який вона побачила, задрімавши після обіду.#книжкова_полиця
Рей Бредбері - Кульбабове вино. Історії з присмаком літа
Я почав читати наукову фантастику ще у третьому класі школи, і вже у класі шостому чи сьомому, добрався до золотої класики - "Марсіанських хронік". Але якось так сталося, що одна з найвідоміших повістей Бредбері - "Кульбабове вино", потрапила мені до рук тільки тепер. Минулого місяця я купив її у "Книгарні Є". Це свого роду колекція з десяти історій, що відбуваються з 12-річним Дугласом та його молодшим братом Томом, а також їхніми рідними чи знайомими. Історій з різним підтекстом і настроєм, подій, що відбуваються з абсолютно не схожими одне на одного людьми. Але всі вони добрі, світлі і теплі. Нехай від деяких і віє меланхолією, а після того, як перегортаєш останню сторінку цієї сюжетної лінії, залишається легкий присмак печалі. "Кульбабове вино" - книжка про літо. Яскраве, незвичайне, самобутнє літо, таке літо, яким воно буває лише у дитинстві. З дуже поетичною, насиченою, місцями навіть складною мовою. Це книжка про радість життя і його усвідомлення. Історії, які можна приймати по ковточку щодня. Історії, де немає фантастики як такої, але які майстерно демонструють ті чари і магію, що таємними нитками прошивають нашу повсякденність і світ навколо. Багато емоцій. Багато одкровень. І багато літа, закупореного у пляшечки, що дбайливо розставлені на поличках пам'яті./ Цитати / • «Отже, можна вирости і все одно не стати сильним? Отже, стати дорослим зовсім не втіха? Значить, у житті немає надійного притулку? Немає такої надійної цитаделі, що встояла б проти жахів ночі, що насуваються?»• «Людина живе в теперішньому, чи то молоде справжнє, чи старе справжнє; але іншого вона ніколи не побачить і не пізнає.»• «Ось поживете з моє, тоді зрозумієте, що дрібні радощі куди важливіші за великі.»• «... мені подобається плакати. Як поплачеш добряче, одразу здається, ніби знову ранок і починається новий день.»• «Батьки іноді забувають, як вони були дітьми.»• «Кохання — це коли хочеш переживати з кимось усі чотири пори року.»• «Хліб із шинкою у лісі — не те що вдома. Смак зовсім інший, правда? Чи гостріше, чи що... М'ятою віддає, смолою...»• «У війні взагалі не виграють. Усі тільки й роблять, що програють, і хто програє останнім просить миру.»• «Доброта та розум - властивості старості. У двадцять років жінці куди цікавіше бути безсердечною та легковажною.»• «Коли людині сімнадцять, вона знає все. Якщо їй двадцять сім і вона, як і раніше, знає все - значить, їй все ще сімнадцять.»• «Те, що для одного – непотрібний мотлох, для іншого – недоступна розкіш.»• «Ми тому й любимо захід сонця, що він буває лише один раз на день.»#книжкова_полиця
Дайджест рекомендацій №8
Раз в місяць я публікую добірку цікавих речей, на які натрапив і якими хотів би поділитися з вами. Це можуть бути сайти, додатки, статті, відео і т. д. Одним словом, усе, що на мою думку варте уваги. ✓ «Australian Apartment Style Tiny Home - 27sqm/291sqft» — цікаве відео, яке демонструє, що навіть на невеликій площі можна облаштувати чудове місце для життя, якщо найняти вмілого дизайнера.✓ «НОТАRТНИК» — класні блокноти і скетчбуки ручної роботи, кошти з продажу яких автор відправляє на допомогу ЗСУ.✓ «Діо Фільми - Можна випити» — пісня групи, про яку я ніколи не чув, написана ще в часи, коли я був молодим і гарячим, а долар коштував по 8. Гарно і лірично, мені лайк.✓ «Мовний курс «Єдині» — безплатні курси для тих, хто хоче подолати мовний бар'єр перейти на українську мову. ✓ «З язика зняв: історії та поради тих, хто нещодавно перейшов на українську мову» — тут заголовок говорить сам за себе. Лупайте сю скалу, котики.✓ «Neural.love» — набір інструментів для покращення фотографій, алгоритми якого працюють на основі нейромереж. Можна збільшувати їх без втрати якості, прибирати артефакти і відновлювати старі фотографії.✓ «Три найдовші дні лютого. Як почалася велика війна, в яку ніхто не вірив» — детальний екскурс у ті дні, коли все починалося. Тепер це вже історія.✓ «Mindfulness: як навчитися жити тут і тепер» — історія з особистого досвіду про те, як почати більш осмислено підходити до життя. ✓ «На моїй частоті тут нічого не ловить: Іздрик святкує 60» — чудова колекція з більш ніж двох десятків віршів самобутнього і харизматичного Юрія Іздрика. #дайджест
Ефект прожектора
В психології є таке цікаве когнітивне упередження, яке називається “ефект прожектора”. Суть його в тому, що людина схильні переоцінювати те, наскільки оточуючі цікавляться її зовнішністю, поведінкою і її персоною в цілому. Звідси і сама назва “ефект прожектора” - тобто, переконання людини в тому, що увага соціуму пильно прикута до неї, і немов прожектором виділяє її серед решти інших. Звідси і небажання виставляти свої фото в соцмережах, бо “я всюди погано виходжу”, готовність витратити останні заощадження на новий одяг, бо ж “на мене всі будуть дивитися”, постійна рефлексія над словами чи вчинками (як своїми так і чужими), і купа інших негативних моментів, які в результаті можуть призвести до появи соціальної тривожності і маси інших не надто приємних наслідків, що будуть псувати вам життя. Ефект прожектора - це те, що відбувається, коли наша самосвідомість у соціальному аспекті виходить з-під контролю. І якщо вчасно це не розпізнати, з часом все буде ставати веселіше і веселіше. В переносному сенсі, звичайно. Ефект прожектора у нашому повсякденному житті може проявлятися по-різному. Ми забагато обдумуємо, керуємося помилковими припущеннями чи даремними очікуваннями, що інші помітять нюанси у наших діях та зовнішності. Дехто вважає себе мішенню дій інших людей, а звідси недалеко і до «психології жертви». Ми можемо стримувати себе і втрачати можливості, турбуючись про те, що подумають інші, або переоцінювати вплив наших дій на оточуючих. Жертвою цього когнітивного упередження може стати будь-хто з нас. Бо в його основі лежить невпевненість у собі одних і надмірна самооцінка або егоїзм інших. А це ті особливості характеру, які в тій чи іншій мірі притаманні кожному, це основа людської природи. Бо всі ми егоцентричні. І якщо з низькою самооцінкою все зрозуміло, то відносно оцінки того, скільки місця твоя скромна персона займає у головах інших людей, теж легко перегнути палицю. І це переростає у нездорову звичку, яка завжди має негативні наслідки. Коли ефект прожектора переконує вас, що ви важливіші для інших, ніж є насправді, ви починаєте вкладати надто багато енергії в ті аспекти свого життя, які на вашу думку цікаві іншим. Замість того, щоб інвестувати ресурси в те, що справді важливе для вас. У 20 років ти хвилюєшся про те, що про тебе думають оточуючі. У 40 тебе це вже не хвилює. А у 60 ти розумієш, що ніхто про тебе і не думав. Можна легко стати параноїком турбуючись про те, чи достатньо ти хороший у очах інших людей. І в якийсь момент сильно розчаруватися, зрозумівши, що вся ця погоня за ілюзіями, насправді нічого не варта. Але вся суть в тому, що вам не потрібне схвалення інших, щоб почувати себе добре. Вам не потрібен чийсь дозвіл, щоб зробити своє життя кращим. І навіть помилки чи невдачі - це лише сходинки, які можна використати для того, щоб піднятися вище. Стати кращою версією себе. Так, кожен з нас інколи може почуватися так, немов весь світ обертається навколо нас. І певною мірою це справді так, бо всі ми знаходимося в центрі нашого особистого Всесвіту. Але те, як він буде виглядати, залежить лише від нас самих. І в цьому ключ до внутрішньої свободи.
Про вигорання і мотивацію
У далекому травні 2008 року я зробив свої перші кроки в сторону роботи у тій сфері, у якій працюю і сьогодні. Змінювалися технології і практики роботи, з’являлися і зникали цілі ніші, а лідери ринку навіть на глобальному рівні, перетасовувалися як колода ігрових карт. Рівень складності і конкуренції за цей час зріс на порядки, і кожних декілька років ринок переформатовує від слова повністю. А постійна турбулентність алгоритмів і платформ в цифровому маркетингу — це єдина константа. Але є дещо, що за весь цей час залишилося незмінним — всі ці роки я продовжував любити свою роботу. Бо вона фактично виросла з мого хоббі, і якби в мене на рахунку раптом зявилася цифра з сімома нулями за нею, я б все одно у вільний час займався б тим самим, просто в інший профіль. Робота приносила мені задоволення навіть тоді, коли я прийшов на перше місце з зарплатою у $300, при вартості оренди квартири $250 і вічно від’ємним балансом по кредитці. Тоді, коли я залипав зі своїми pet-проектами чи різного роду фрілансом по ночах. І коли тестував нові ідеї на вихідних. Я любив своє заняття навіть тоді, коли мав справу з проблемними клієнтами, які виносили мозок трохи менше, ніж повністю. Мене мотивувало те, що по-перше — будь-яка ху@ня рано чи пізно закінчується, а по-друге — цей мудак своїм бюджетом фінансує мою можливість вчитися і розвиватися у напрямку, який мені подобається. І як мінімум за це, йому варто бути вдячним. Це вже потім зарплата стала неспівмірно вищою, година моєї консультації стала коштувати як колись заробіток за день, я отримав досвід, навики і репутацію достатні, щоб мати можливість вибирати проекти, які мені подобаються. І працювати з тими людьми, з якими це приємно робити. А перед цим треба було пройти “долину смерті”, на етапі якої відсіюються ті, хто просто прийшов у нішу за грошима. Бо ж на старті завжди знайдуться простіші і легші способи їх отримати. Кожен хоче працювати за своїми правилами. Але щоб отримати привілегію їх встановлювати або за потреби порушувати, потрібно спочатку довести, що ти здатний їх розуміти і дотримуватися. Вигорання може стати серйозною проблемою для кожного. Відсутність мотивації може вибивати з колії. Але навіть маючи за плечима вже майже 14 років роботи у різних місцях і на різних позиціях, я не мав проблеми ні з тим, ні з іншим. По одній простій причині — я завжди продовжував любити те, що роблю. Ось і весь секрет.
Свіжовипечений чорний хліб
В кінці 90-х і на початку 2000-х, коли я вчився в 5-6 класах школи, ми прогулювали уроки і в розпалі цього ризикованого заняття, завжди заходили в магазин "На полі" поруч, щоб прикупити чогось смачного і перекусити по дорозі. Але це були не "снікерси", цукерки чи щось з того мізерного вибору печива, яке було доступне на прилавках в той час. Тому що як мінімум це було дорого для простих школярів. А нас, зазвичай, було четверо, і ми були голодні. Ні, ми брали просту буханку чорного хліба. Або хоча б половинку. Незадовго перед цим його саме привозили з пекарні, тому це поєднання хрусткої скоринки і здавалося б ще теплої мякоті всередині, було просто фантастичним. Я дотепер пам'ятаю цей смак. В магазині було два столики для відвідувачів, але ми майже ніколи не їли його там. Кожен отримував свою частинку вже на вулиці, і подорож околицями ставала значно цікавішою. Бо що може бути приємнішим, ніж прогулювати уроки в компанії друзів, маючи в портфелі буханку свіжовипеченого чорного хліба? Особливо коли тобі десять років, і весь світ усміхається назустріч. Потім ми йшли на берег ставка (чи то болота) навпроти школи, слухати звуки з очерету. Я не знаю, хто чи що там жило, але звуки які долинали з цих зарослів мали якийсь медитативний ефект. Під ногами там було багато кремінців. І коли не було чим зайнятися, можна було видобувати з цього каміння іскри. Це заняття ніколи не набридало. Ми сиділи на березі ставка, слухали шум з жовто-зелених хащів очерету, їли свіжовипечений чорний хліб і говорили про щось важливе. Це був наш дзен.
Дайджест рекомендацій №7
Раз в місяць я публікую добірку цікавих речей, на які натрапив і якими хотів би поділитися з вами. Це можуть бути сайти, додатки, статті, відео і т. д. Одним словом, усе, що на мою думку варте уваги. ✓ «Battle for Kyiv» — деталізований лонгрід від The Washington Times, присвячений одному з найважливіших епізодів українсько-російської війни. Крутий матеріал з розряду must-read.✓ «@andriy_dankovych» — інстаграм-профіль художника і ілюстратора Андрія Данковича. Темне фентезі, впізнаваний стиль і велика колекція крутих малюнків, присвячених ЗСУ і окремим військовим.✓ «People who read live longer than those who don’t» — дослідники з Єльського університету дійшли висновку, що люди які читають книги, живуть у середньому на два роки довше і це не залежить від доходів, освіти, здоров'я чи статі. Читання газет і журналів не призводить до такого ефекту (але мій канал, сподіваюся, анітрохи не гірший за книжки).✓ «End of An Artist's Career? A. I. Creates Art for You!» — гайд по користуванню нейромережею, яка генерує картини на основі текстових описів. Результати виглядають просто фантастично.✓ «Это всего лишь проделка ума» — фрагмент книги американського клінічного психолога, в якому пояснюється природа такого явища як панічні атаки.✓ «Благодійний фонд Діти героїв» — ініціатива, яка має на меті збирати техніку та донати для дітей, які втратили одного чи обох батьків під час війни. Ноутбуки й планшети потрібні для онлайн-навчання.✓ «Я знову все пропущу. Що таке синдром втраченої вигоди?». — лаконічне і зрозуміле пояснення того, що таке синдром втраченої вигоди, або FOMO (Fear of missing out), та як він впливає на наше життя.✓ «Founder-market fit». Корисна замітка від українського IT-підприємця Макса Іщенко (DOU.ua, Djinni.co) про те, як знайти ідею “свого” проекту.✓ «Святослав Вакарчук - Моє серце». — Красиво, зворушливо і романтично. Так, ніби це співає серце, під музику струн людської душі. #дайджест
Ренесанс . UA
Український інфопростір почав помітно змінюватися десь років зо пять тому. За цей час з'явилися і утвердилися цікаві медіапроекти, почав формуватися як явище україномовний YouTube, та й в цілому, створення контенту українською перестало сприйматися як ексцентричність, нон-конформізм чи фінансове самогубство, якщо говорити про аспекти монетизації. Але впевнений, справжній ренесанс україномовних проектів нас очікує після завершення гарячої фази війни. І свідома відмова багатьох людей від російськомовного продукту і російської мови як такої, цьому неабияк сприятиме. Все більше людей будуть експериментувати з платформами, все більше їх буде отримувати відповідні навики і досвід, і все більшим буде ставати потенціал розвитку медіа, блогів та інших проектів, повязаних зі створенням контенту, орієнтованих саме на україномовну аудиторію. Причому, мова не лише про інфопростір України, а й про глобальний вимір в цілому. Бо українців багато у різних куточках планети. А відновлення економіки та прихід західного бізнесу у нашу країну, стане чудовим паливом для найрізноманітніших ідей та ініціатив. Російська мова поступово буде витіснятися з інфопростору на маргінез, і чим швидше, тим краще. «Какая разніца» повністю не зникне, але більшість таких персонажів позакриває пи#даки і буде штовхати свої спічі лише на кухні, з заштореними вікнами. І такий варіант мене в принципі влаштовує. Основне — позбутися бл@дської русні на українській землі. Чого усім нам і побажаємо.
TGLIST.COM.UA
