більдунгсроман

через дно червоної скляної пляшки
дивлюсь на небо.

ось вона — свобода,
з невеликими подряпинами
та запахом потолоченої аличі.

ще вчора тут вітру
я грав на сопілці
власні пісні.

меланхолійний звук
проходив городи та поля
і лунав так дзвінко,
що я був впевнений:
адресат отримав мелодію.

навіть місцеве радіо
не могло заглушити
мої звукові хвилі,
моє повітря з легень,
мій подих душі.

дика черешня
оберігала братів та сестер,
а дерен був гірким
для тих, хто не знав,
яке солодке з нього
варення.

через розбитий вщент
камʼяний паркан
було видно
повітряного змія,
якого запускає
мій сусід з веснянками.

його посмішка світилась
наче повний місяць,
і він чекатиме,
коли повернеться
з-за кордону
його батько.

прес безжально тиснув
на грона винограду.
текла фіолетова вода,
прямісінько в бочку.
робив перший ковток
і думав, що пʼяний.
та це було не вино.

ще вчора тут сонцю
я грав на гармошці
власні пісні.

воно обожнювало
сходити та заходити
під мої сумні пісні,
але мені не хотілося
керувати усім днем,
тому я робив
це занадто рідко.

тільки заграю десь
вся долина розсіюється
кольоровими точками.
рябими, чорно-білими…
і тільки одна людина
старається зробити з них
якийсь малюнок.

з димоходу одного будинку
розходилася густа хмара.
це означало, що чужа тітка
винесе всім спеченого хліба,
ще такого теплого,
який просто танутиме у роті.

коли я заграю ще раз,
то при вечірній зорі
сільський оркестр сутінків
доповнить мою мелодію.
цвіркуни, жаби-ропухи та
собаки з далеких будинків
слухають тишу —
свого диригента.

літній душ змиває тривоги,
краплі грілись весь день,
щоб потім полоскотати мене,
це справді їх улюблена
забавка.

наступного дня з друзями
ми розбивали пляшки,
щоб з дна зробити лупу
і спалити нещасних мурах,
які просто собі йшли
і не очікували, що сьогодні
їх останній день.

та мені було шкода їх.
тому я просто брав своє
дно червоної скляної пляшки
і дивився на небо.

здається, так виглядала свобода
з невеликими подряпинами
та запахом цвіту аличі.