гриненчук

літона цьому каналі не було новин більше місяця і не те, щоб мені було багато що сказати, але все ж… гадаю, почати треба з магічного «нічого». нічого не хочу. нічого не роблю. нічого не цікавить. абсолютна пауза, абсолютна тиша, абсолютний спокій. залишаю вам інтервʼю і продовжую організовувати конкурс (поетичні ескапади Цюриха), який мені здається має змінити відношення до поезії, вже бачу мерч, вже бачу гранти, спонсорів і через роки це вже якийсь фестиваль, де поети тусуються в горах і живуть своє найкраще життя. я досі наївний. це смішно, але після інтервʼю, де розказую про те наскільки я всього досяг, у мене досі залишаються дні, де я лягаю швидше спати, бо просто немає, що поїсти. досі лягаю сам і не можу заснути, стараюсь щось скласти докупи, щоб повірити, що я живу правильно. тому, в соціальній структурі – я нікчема. в морально-духовно-особистому десь на рівні божества. і це прекрасне відчуття. головний аргумент тих нічних пазлів, які створюють ілюзію правильного світогляду. після – починаю хворіти і щось мене хвороба поклала, як Усик поклав енергійного Ріко. просто відлежувався і дуже мало спав, це були нестерпні тижні, хоча би лише те, що на ті дні в мене було багато планів. чаї й сила волі зберегла майже всі плани, тому за цей короткий місяць зміг: побувати на концерті Sadsvit, побути на щорічних шашликах від нашої поетичної спільноти муднайт, від тієї спільноти виступив і прочитав декілька віршів, які написав спеціально на цей захід, побував на 16 поверсі й побачив всю Вінницю наче на долоні, довго гуляв з найкращими людьми сучасної культури, прийняв у себе Немаксима і ще більше інтегрував у вінницьку банду, був на презентації Саші Хопти і зустрів Таню Удод вперше за довгий час, випадково потрапив на концерт Другої Ріки. чомусь дуже хочеться виділити саме презентацію Саші Хопти, вона видала свою першу збірку «Птаходім» і скажу чесно, я був дуже в захваті. вперше я зрозумів, що в поезії щось таки є. Саша змогла повністю створити атмосферу глибокого аналізу пошуку дому. її поєднання математичного та художнього мислення – створює неповторний калейдоскоп з різними елементами, але водночас такими концептуальними. таке я бачу вперше. кожний вірш на презентації зачепив і філігранно грав на струнах моїй душі. купляйте її збірку, не пошкодуєте. тепер я чекаю її прозову книгу більше, чим дописану свою. а ще вона підібрала мені такі слова, що я запамʼятаю на довго. колись всім казав, що слова Тані Удод про оточення змінило моє життя докорінно, гадаю розмова з Сашею – зробила те саме. і я обіцяю, колись стану собі другом. що ж роблю зараз… читаю нову книгу, Стівена Кінга я недочитав, прочитав 200 сторінок і все. може наступного разу?) повернувся до стоїцизму і скажу по секрету, готую великий реліз нових аудіовіршів, вже майже всі тексти є, біти є і залишилось дописати і записати. готуюсь до великих змін, до чергових великих змін. хочу потрапити на файне місто, поїздити трохи і знову зникнути…тому що кожний раз коли я зникаю, може і втрачаю щось але точно набуваю щось набагато більше.тепер можна спати, сьогодні я повірив, що живу правильно.

це, мабуть, мій найважчий навчальний рік. звісно, це частково через те, що я змінив школу, село на місто, оточення. я розумів наслідки, але «розуміти» і «переживати» це такі різні процеси. чітко розумію, що не могло бути інакше. коли я йшов з сільської школи, написав, що в якийсь момент потрібно обирати себе. і це дійсно правда. але з цим кроком мені здається десь себе я втратив. скажу, що кругом є свої плюси і мінуси. це - абсолютно нормально. та все ж хмари знову згущуються. рік почався дуже добре, зміни принесли мені нових друзів, нові можливості, нове бачення, інтелектуальних однолітків. та водночас я дуже втратив у фінансовому плані, витрати стали занадто високі, я вліз у кредити. мені здається, це була перша тріщина у фундаменті. варто зазначити, що приватна школа ще дає невидимого ворога - контрастність. ти чітко бачиш якість, успіх, багатство. і на фоні цього тобі ще більше видно свою незначущість. ти вже навіть не відчуваєш себе гвинтиком, а чисто молекулою якоюсь. далі почались проблеми з впевненістю, вже важко було просто вірити, що все нормально. мені дали класне керівництво - можна сказати я його провалив. всі спроби обʼєднати малу групу підлітків і зробити з них справжню сімʼю не спрацювали. пішов ефект доміно. у деяких класах почали сипатись уроки, в деяких не було прогресу. знову сумніви. я перестав вірити, що хороший вчитель. та і вчитель взагалі. грудень місяць - пік вигоряння. власні проблеми, самотність, нікчемність, сумніви обʼєднались до критичного стану. сенс жити зник, якщо взагалі був. і я почав боротися. з самим собою. мені треба було перемогти ще раз. і я переміг. почав читати правильні книги, вмикнув позитивне мислення, почав безжально працювати над собою, потроху позакривав кредити. саме тоді на цьому депресивному каналі, зʼявився пост про те, що я люблю себе. я дійсно люблю себе. маленька перемога проти всіх і всього. вирішення проблем одна за одною і як на зло, зʼявлялись вони швидше, чим я їх вирішував. та зʼявилось світло, зʼявилась радість, зʼявився сенс життя. ненадовго. все повертається поступово. це виглядає наче ти тонув, але чудом навчився плавати і ось ти пливеш до берега, а тут зʼявляються хвилі і ти знову тонеш, навіть те, що ти навчився плавати не допомагає. досі немає впевненості та стабільності. я відчуваю себе непотрібним. сиплюсь. починаю сильно економити на всьому. не відчуваю під ногами грунту. досі сумніваюсь чи залишатись в місті, чи залишатись в освіті. канікули в селі мали перезавантажити мене. моя ціль була вирішити своє майбутнє. спойлер - ні. залишатись в місті - дає багато мінусів, більше чим плюсів. повернутись в село - не дає перспектив і майбутнього, не матиму коло спілкування. залишитись в освіті - ризик вигоріти до кінця. піти з освіти означатиме лише один варіант - служба. інколи служба, для мене виглядає найкращим варіантом. але це тільки на папері, я це розумію. це так гидко - вибирати кращий варіант серед поганих. гадаю моє теперішнє життя не коштує навіть ні гроша. дивитись на цей результат після такого довгого шляху - звісно демотивує. і в мене залишається тільки єдиний шлях - продовжувати писати книги і вірити, що саме вони колись принесуть користь. я знову починаю боротись. з самим собою. мені б перемогти… ще хоча б раз.

варто визнати, що тепер я щасливий. десятиліттями було відчуття, що депресія була моєю мамою, яка міцно тримала за ручку і водила по вулицях розбитих мрій.та щось змінилось... буду відвертим, не до кінця розумію, що саме. всередині мені розливається таке приємне тепло, наче пройшов невідворотню лінію життя, до якої треба досягнути, оце коли всі книги кажуть — прийде момент і ти зрозумієш заради чого ти це все робиш. чи стало в мене менше проблем? ні. навпаки, проблем стає більше, проблеми стають важчими. але... мене це не хвилює. тепер я знаю, що будь-яку проблему з легкістю вирішу. ну добре, не завжди з легкістю, але вирішу. дуже люблю це життя. у мене є неймовірний друг, який чимось і є моїм наставником. я можу поділитись з ним усім.у мене є людина, яка мені дуже подобається і нехай це навіть невзаємно, але сам факт. як інколи приємно мати почуття, бачити цю людину... радіти, коли вона тобі посміхається.у мене є неймовірні колеги, які наче сонячна система, наче вони всі планетки: такі різні і неймовірні водночас. є люди, яким я не байдужий і вони піклуються про мене. мене оточують чудові діти, які також є моїми вчителями. через це ніколи не відчуваю себе самотнім.  також почав розуміти, що я ніколи себе не зраджував. завжди був бунтарем, гнув лінію, боровся проти системи. через це багато кому я не подобаюсь. але, це — моя родзинка. ти можеш побачити мене, який танцює на зупинці чи в громадському транспорті й може це буде дуже не гарно, але я цим дуже пишаюсь, що серед сірих і нещасливих гримас — моя щира усмішка занадто широка. отже, все правильно і я є таким, яким хотів бути в дитинстві. мені здається, мало хто може цим похвалитися. зараз я можу плакати від книг, слухати платівки, кайфувати від процесу готування, кричати на улюблену кіберспортивну команду, пити глінтвейн у парку, дивитись на людей і ще так багато різних дрібничок, які просто роблять мене щасливим. багато людей кажуть, що гроші це так важливо. я з ними згоден, гроші — це важливо. потрібно закривати свої потреби і бути завжди в тонусі. але ну хіба вони є об'єктом щастя? не думаю. і минулим теж я не живу. дуже вдячний усім, хто був зі мною раніше, інколи здається, що вже таких класних людей не буде. та вони будуть, завжди будуть. може це навіть трохи і неприємно, але думаю ми завжди знайомимось з людьми тоді коли це потрібно і перестаємо спілкуватись тоді коли найважливіше було передано і завдяки цим людям ти стаєш кращим. не варто прив'язуватись до людей і не варто боятись їх втратити. якщо до вас дійде це повідомлення, хочу ще раз подякувати вам за ваш безцінний вплив на мене. ви поставили таку високу планку, що тепер коли я згадую вас ностальгічними вечорами, знову стаю щасливим. ви — орієнтир і згадка про те, що деякі речі, які людською натурою звикаються, не є нормою. і це мабуть — найважливіше в цьому абзаці, у цьому тексті або може й у цьому житті. ми занадто до всього звикаємо і втрачаємо через це частинку себе, минуле допомагає його віднайти. можливо, вам прямо зараз потрібно віднайти себе десь серед спогадів і завтра прокинутись з іншими баченням себе і цього світу. можливо, не все так і погано?я у вас вірю, так я одного разу повірив у себе й не прогадав✨

дякую, товариші, дякую… мені кумедно писати цей текст, бо я його пишу не вперше. на цьому каналі можна знайти мінімум два пости про те, що я кидаю поезію. але всі рази, мені здавалось, що щось не так. щось я не доказав, не до кінця висловив свою думку. пройшло 15 років з того часу, коли в мене був написаний перший віршик, який я записав під музику просто на мікрофони комп'ютера, які були в клавіатурі. (залишу цей запис під постом). сказати, що за ці роки змінилось багато, це нічого не сказати. але мій стержень цілий, він не змінився. я часто сміюсь і часто плачу, маю свій світогляд і кохаю свою депресію. сьогодні відчуваю: все, що я хотів сказати - розписано у віршах. я з вами поділився всім, чим знав і що відчував. не бачу сенсу далі продовжувати щось римоване писати. офіційно, це все. тепер я буду продовжувати писати прозу, щоб не втрачати свої навички письма і буду чесним, без творчості свого сенсу життя не бачу. який висновок? це було прекрасне життя насичене різними емоційними барвами. чи подобається мені бути тут де я зараз є, з умовами які в мене є? ні. фінальний вірш у якому я прописав, що тепер мені навіки жити мертвим тому підтвердження. у цьому каналі будуть книги, будуть мої думки і можливо вірші, які мені подобаються. ще зустрінемось в кращому житті. з любов'ю, ваш Трикстер.

...сміху.“I’m haunted by memories I can’t erase.”я колекціонував наліпки.щоби потім приклеїти в анкету друзів старанно клеєм-олівцем, ми розпалювали вогнище в лузі і забували який настане день. мама наливала суп в яндоли і просила не тікати, бо є робота. ввечері буде запечений кролик, але з часом я об'ївся блекоти. каламутна річка забрала брата, як він так довго не виринає? лежить без діла моя рідна сапа, мене до заходу сонця немає.момотливий мотив цієї втечі просто наслідок нонконформізму.ніхто не вчив філософських течій, головне — щоб було що їсти.я колекціоную наліпки. правда тепер в контр-страйку, витрачаючи кредитний ліміт. одні кросівки. одна попайка. також один маршрут на всіх. мама передала в передачці мівіну, це постіронічний рамен.на вечерю буде моя вермішель, але з часом я об'ївся кураре.каламутна країна забрала брата, як він так довго не воскресає? пишу на Бога черговий рапорт. хіба це ж є еволюція, Дарвін? хтось протиснув кнопочку пуск і більше не прийдеш в підмогу.ти тепер лише інтернет-ресурс, немає серед ватри лише твого...

Почуття.Ісусе.Правда в тім, що я вже давно забув, що це означає.Я застряг в одному місці, в печері, так би мовити.Глибокій, темній печері.А потім я залишив своє его у лісі, і ти з'явилась у моєму житті, і вперше за дуже довгий час я знову почав відчувати щось.Я почав відчувати себе щасливим.Але останнім часом, здається, я відчуваю себе віддаленим від тебе.Ніби ти віддаляєшся від мене чи щось таке.Я сумую за настільними іграми щовечора, за влаштовуванням феєрій триповерхових вершкових вафлів на світанку, за спільним переглядом вестернів перед сном.Але я знаю, що ти стаєш старшою.Ростеш.Змінюєшся.І, мабуть, якщо бути відвертим, саме це мене лякає.Я не хочу, щоб щось змінювалося.Тож, я думаю, можливо, саме тому я й прийшов сюди, щоб спробувати зупинити ці зміни.Повернути час назад.Щоб усе стало так, як було.Але я знаю, що це наївно.Життя просто не так влаштовано.Воно рухається.Завжди рухається, подобається тобі це чи ні.І так, іноді це боляче.Іноді це сумно.А іноді - дивовижно.Радісно.Тож, знаєш що? Продовжуй рости, маленька.Не дозволяй мені зупиняти тебе.Роби помилки, вчися на них, і коли життя завдає тобі болю, бо воно завдасть, пам'ятай про біль.Біль — це добре.Це означає, що ти вибрався з тієї печери.#дивнідива

затишок. “We’ll make pretend that you and me lived ever after happily.”сонце догоряє на долоні, летить волан в поле пшениці.ми дуже гарно поговорим, забудем на зорі подивиться.собака бігає під ногами, вітерець свистить народників, ми в щастя трохи вкрали, ми стали трішки природніми.блукаємо бідно одягнуті, календами святкуєм річницю. сьогодні будемо гарними, а позавтра поїдемо вчиться.ти переглянула старі лясé, накупляла через них книжок, робиш цікавим кожний процес, так ніжно цілуєш в чоло. неймовірна пристрасть в біллі, шепочеш брудні слова. це те саме кохання, Біллі? з часом розумію — не вона!черга сліз через день, зневіра, депресія, спустошення. ми разом вигоріли та згоріли, у лють перейшла ноша ця.апатія в машині, безнадія зранку, відчуження поглядів. приглушений плач без старту або відсутність подиву.істеричний сміх, корозія душі та тиша, що так кричить.обіцяв, що не писатиму вірші, що тобі немає причин. це гниття, саморуйнування, розпад, тріщина, надлом.ти — мій найгостріший розпач, ти — мій головний урок.тебе зламав суспільний тиск, доля видала чистий аркуш. тепер мені не чути цей свист, бог не спитає "а нащо?".він мовчки лікує всі рани, наче ріс в компанії з Ніцше.як би мені не було погано, я знаю, що тобі зараз гірше.

син своєї бабусі. “I’ll always stand right by your side.”тепла пічка охороняє дім, запах сушеного одягу. кип'ятильник зігріє окріп на завтра помити голову. на висоті старий телевізор показує бувалі новини.так часто я не туди лізу, тому ми один вже спалили. бабуся не пропускала бокс, бої чемпіонів Кличків. на полицях блокнотів стос, брудні танці вічних слів. там про погоду і про війну, там про любов і смерть, там про фінал ФК Дніпро, там про вчорашній день.теплі бесіди під канали, друга світова з перших уст, перед школою п'ємо маккаву, на мене зирить Ісус. дивлюсь на сухі руки, треба буде подарувати крем. коли прийду з шкільної муки — мене чекатиме пюре. ти хто? дорога до дівчини довга, в автобусі плачу вічними сльозами, які лізуть з горла, листя летять коричневі.втрата пам'яті — питання часу, секундомір деменції. ми не так вже часто разом, спроби скидати пенсію. не розуміє, як в мене сім, коли з її стажем — тисяча. мене кладе в приклад усім, каже: "ось, як виховала."серце просить більше цінувати, ця розмова не вічна. бачу, метушиться матір... на порозі черговий січень.новий рік... знову разом, але щось не та атмосферамені не доходить одразу, що дитяча казка померла. що мій охоронець слабшає, вже треба дорослішатими ніколи не станемо кращими, але точно хорошими...падіння... в грубу підкидаю дрова, щоб тепліше було в кімнаті.вона з страхом говорить: Стас, так не хочу вмирати.сльози течуть десь із живота, я ними так захлинаюсяз-під покривала висить рука, це згадалось в Кам'янці.українські пісні серед ночі, ті спілкування з мертвими, каже дивитись за молодшим, називала мене впертим. вмить ставала дитиною, мені допомогти треба конче. так важко зрозуміти нині, що в кімнаті вона молодша.тиск в повітрі мене роз'їдає, всі все розуміли і чекали.чути різкий крик моєї мати, це означає, що її не стало. в останню мить тікати не став, ніч випарювала добро.тепер я — моральний сирота, назавжди померла Любов.

контраст Софіївки“The chaos inside me never stops.”це було до війни. мене в Крим привела кохана, поводила чарівними садами. вона є українською Мата Харі, все готовий зробити зарадипосмішки витонченої мадам, її граціозним рухам і амбіціям. серце вже давно віддав, тепер віддам, щоб було без відчаю. тільки не можу на березі моря, коли ліплю докупи грецькі монети. нехай люди за спиною говорять, нехай опишуть інфантильність поети. байдуже, бо вона ж єдина на світі,байдуже, бо вона створена з нот. буду кохати її тисячоліттями, стільки й триватиме наш вічний ексод.це було до війни. я позаду сиджу в автобусі, куча студентів попивають пиво. хтось купив собі «кроненбург», хтось набрав літрами на розлив. гальорка вже на позитиві, до Умані ще кілометрів тридцять, мені хотілося побути з ними, але сиджу біля кращої в групі «киці». заливаю собі – це нормально, мені би просто на один вечір. найкращі жарти про себе пальнув і розказав про інтимні речі. ще встигну потім охолонути і закрию всі гештальти. тому що вона – лише оболонка, кохати її – начерки кальки.

трикстер. це мій черговий реліз нових віршів. нова спроба пояснити тобі мій світогляд. трикстер — це розумний бешкетник, який може робити дурниці, але саме через це щось важливе змінюється або відкривається. він не добрий і не поганий. він може бути корисним, може бути шкідливим. в якийсь момент мені захотілось відкласти книгу для того, щоб залишити думки, які мене тривожать. це було повернення до моїх два основних, так скажемо, альтер-его: Еммі і Стук. Стук - це мій підлітковий час. «і тепер, коли стих уже стукя не той, я знову твій друг.» 2016. по-перше - це абревіатура складена з моїх перших і останніх букв. по-друге стук це неприємний звук, шум. стук - це пряма відсилка до депресії, суму і чогось такого, що тобі заважає жити. мій справжній підпис виглядає, як на фото. на даний момент, Стук мертвий. але наслідки його існування досі руйнують мене і це вже безкінечний цикл. це і є темний трикстер. Еммі - це мої студентські роки. «я знаю точно, ми не віддамось системі, але мені так страшно, Еммі, скажи де ми?» 2021. потрібно зазначити, що Еммі вбиває Стука і стає головною в моєму житті. Еммі має 4 епізоди (всі мої курси навчання) і третій є назвою моєї першої і до сих пір актуальної електронної пошти. «вдарила по моралі, наче блискавиця,третій епізод - перестав вчиться.» 2021. вона символізує світло в кінці тунелю, фіксацію фундаменту особистості. це мої найкращі роки. я згадую про них з усмішкою. цей образ був побудований на основі мого улюбленого гурту - twenty one pilots. вони врятували мені життя. Еммі з часом теж мене покинула, коли в мене зʼявились дуже міцні стосунки. але деколи вона навідується в снах. це і є світлий трикстер. тоді про що вірші в цьому релізі? вони про все на світі. «трикстер слабкий, трикстер безсенсовний, він говорить про все на світі.»Radioheadосновою буде моє минуле. ми будемо порівнювати часи. порівнювати емоції. будемо разом дорослішати. деякі вірші були написані на конкурс, але я їх спеціально писав так, щоб вони підходили під прозору структуру цього релізу. гадаю, це будуть останні мої опубліковані вірші. все, що я хотів передати - все є тут, або шукайте раніше. але не забувайте, я - трикстер. моя задача вас обманути. у віршах це зробити так просто. якщо всі поети брешуть, то думаєте мені важко? «якщо раптом ми більше не побачимось… доброго ранку, добрий день і доброго вечора!»2024. відсилка на Шоу Трумена