це, мабуть, мій найважчий навчальний рік. звісно, це частково через те, що я змінив школу, село на місто, оточення. я розумів наслідки, але «розуміти» і «переживати» це такі різні процеси. чітко розумію, що не могло бути інакше. коли я йшов з сільської школи, написав, що в якийсь момент потрібно обирати себе. і це дійсно правда. але з цим кроком мені здається десь себе я втратив. скажу, що кругом є свої плюси і мінуси. це - абсолютно нормально. та все ж хмари знову згущуються. рік почався дуже добре, зміни принесли мені нових друзів, нові можливості, нове бачення, інтелектуальних однолітків. та водночас я дуже втратив у фінансовому плані, витрати стали занадто високі, я вліз у кредити. мені здається, це була перша тріщина у фундаменті. варто зазначити, що приватна школа ще дає невидимого ворога - контрастність. ти чітко бачиш якість, успіх, багатство. і на фоні цього тобі ще більше видно свою незначущість. ти вже навіть не відчуваєш себе гвинтиком, а чисто молекулою якоюсь. далі почались проблеми з впевненістю, вже важко було просто вірити, що все нормально. мені дали класне керівництво - можна сказати я його провалив. всі спроби обʼєднати малу групу підлітків і зробити з них справжню сімʼю не спрацювали. пішов ефект доміно. у деяких класах почали сипатись уроки, в деяких не було прогресу. знову сумніви. я перестав вірити, що хороший вчитель. та і вчитель взагалі. грудень місяць - пік вигоряння. власні проблеми, самотність, нікчемність, сумніви обʼєднались до критичного стану. сенс жити зник, якщо взагалі був. і я почав боротися. з самим собою. мені треба було перемогти ще раз. і я переміг. почав читати правильні книги, вмикнув позитивне мислення, почав безжально працювати над собою, потроху позакривав кредити. саме тоді на цьому депресивному каналі, зʼявився пост про те, що я люблю себе. я дійсно люблю себе. маленька перемога проти всіх і всього. вирішення проблем одна за одною і як на зло, зʼявлялись вони швидше, чим я їх вирішував. та зʼявилось світло, зʼявилась радість, зʼявився сенс життя. ненадовго. все повертається поступово. це виглядає наче ти тонув, але чудом навчився плавати і ось ти пливеш до берега, а тут зʼявляються хвилі і ти знову тонеш, навіть те, що ти навчився плавати не допомагає. досі немає впевненості та стабільності. я відчуваю себе непотрібним. сиплюсь. починаю сильно економити на всьому. не відчуваю під ногами грунту. досі сумніваюсь чи залишатись в місті, чи залишатись в освіті. канікули в селі мали перезавантажити мене. моя ціль була вирішити своє майбутнє. спойлер - ні. залишатись в місті - дає багато мінусів, більше чим плюсів. повернутись в село - не дає перспектив і майбутнього, не матиму коло спілкування. залишитись в освіті - ризик вигоріти до кінця. піти з освіти означатиме лише один варіант - служба. інколи служба, для мене виглядає найкращим варіантом. але це тільки на папері, я це розумію. це так гидко - вибирати кращий варіант серед поганих. гадаю моє теперішнє життя не коштує навіть ні гроша. дивитись на цей результат після такого довгого шляху - звісно демотивує. і в мене залишається тільки єдиний шлях - продовжувати писати книги і вірити, що саме вони колись принесуть користь. я знову починаю боротись. з самим собою. мені б перемогти… ще хоча б раз.