🏛Istorium ✙ || Історія України та світу

Гарум — найпопулярніша приправа давньоримської кухніГарум (лат. garum) — це рідкий ферментований соус з риби, який був незамінним інгредієнтом у кухні Стародавнього Риму. Його додавали майже до кожної страви — від гарнірів до десертів. У багатьох регіонах гарум навіть частково замінив кухонну сіль.Готували цю приправу з дрібної риби або її нутрощів, які змішували із сіллю та залишали ферментуватись під сонцем на кілька місяців. Результатом була прозора ароматна рідина з виразним смаком умамі — саме вона й вважалася справжнім гарумом. Залишки твердої маси використовували для виготовлення соусу нижчої якості (allec).Римський філософ Сенека саркастично називав гарум «гниллю з риби», однак багато сучасників були в захваті від його смаку. Продукт був настільки популярним, що його виробляли в промислових масштабах і експортували по всій імперії. Найвідоміші центри виробництва — на півдні Іспанії, у Північній Африці та в Помпеях.Цікаво, що гарум мав і медичне застосування — його використовували для лікування ран, розладів шлунку, навіть від укусів тварин. Проте головне його призначення — кулінарне.Справжній римський смак, який би сьогодні ми, ймовірно, не наважились скуштувати. Але для давніх римлян гарум був тим, чим для нас є соєвий соус або приправи типу маггі.Амфори з-під гаруму археологи знаходили по всьому Середземномор'ю, а в Помпеях досі збереглися залишки давніх майстерень з його виробництва.@istorium_ua

Афронавти Замбії: як Едвард Нколосо хотів випередити США та СРСР у космічній гонціУ розпал космічної гонки 1960-х років, коли США й СРСР змагались за першість у підкоренні космосу, на арені з'явився неочікуваний гравець — Замбія. Її амбітний мрійник і винахідник Едвард Макука Нколосо оголосив про створення Національного космічного агентства Замбії, яке мало обігнати обидві наддержави.Нколосо стверджував, що його ракета з алюмінію та міді — D-Kalu 1 (на честь першого президента Замбії Кеннета Каунди) — вже майже готова до запуску. Екіпаж мав складатися з 17-річної дівчини Мату Мвамбви та двох котів, яких планували відправити спершу на Місяць, а потім — на Марс. Місію доповнювала ідея поширення християнства серед марсіан, але без примусу — з повагою до їхньої уявної культури.Тренування "афронавтів" проходили на покинутій фермі за 11 км від Лусаки. Серед методів підготовки — скочування у бочках з пагорба для імітації перевантажень, катання на гойдалках з обрізанням мотузки, ходіння на руках як підготовка до місячної гравітації. Це був імпровізований симулятор космічного досвіду у стилі африканського авангарду.Запуск ракети був запланований на 24 жовтня 1964 року — День незалежності Замбії. Однак уряд не надав дозвіл, і проект швидко втратив підтримку. Сам Нколосо пізніше заявляв, що за провалом стояли іноземні шпигуни. Програма остаточно згорнулась після того, як головна "афронавтка" завагітніла й повернулася в село.Нколосо просив у ЮНЕСКО грант у 7 мільйонів замбійських фунтів, а ще 1,9 мільярда доларів — у закордонних донорів. Але жодного фінансування не отримав.Ця історія, хоч і звучить як утопічна вигадка, — реальний фрагмент історії постколоніальної Африки, де мрії про незалежність і прогрес приймали найдивовижніші форми. І хоча Замбія так і не стала космічною державою, "афронавти" Нколосо назавжди увійшли в історію як символ віри у власні сили, хай навіть на межі абсурду.@istorium_ua

Виделка з Італії, XV століттяВикористання виделки за обіднім столом — звичка, яка здається нам цілком природною. Але в Середньовіччі це був справжній виняток.В одній рукописній мініатюрі XI століття з бібліотеки абатства Монтекассіно зображено двох чоловіків, які їдять виделками (див. 7-е зображення). Ця практика була надзвичайно рідкісною.Письменник П’єтро Даміані близько 1070–1072 років згадує, що візантійська дружина дожа Венеції відмовилася дотримуватися західного звичаю їсти руками й наполягла на використанні виделки. Отже, ймовірно, саме з Візантії поширився цей звичай у Західну Європу.Варто зазначити, що кухня того часу складалася переважно з рагу, юшок і бульйонів, які не потребували виделки — ложка й руки були цілком достатніми.Хоча у XIII столітті згадки про виделки дуже рідкісні, вони все ж існують — наприклад, у описі інвентарю англійського короля Едуарда I (близько 1300 року) згадується «furchetto de cristallo» (скляна виделка).У XIV столітті використання виделки частіше фіксується у контексті десертів — для ягід, які залишають сліди на пальцях, або для подачі імбиру чи солодощів. Лише після Середньовіччя виделка почала поширюватися як звичний столовий прибор.@istorium_ua

Підводний човен, який потонув через… унітазУ квітні 1945 року, коли Третій Рейх уже валився під натиском союзників, неподалік від узбережжя Шотландії діяла новітня німецька субмарина — U-1206. Вона належала до модернізованого типу VIIC і мала особливість, якою пишалися інженери: високотехнологічний глибоководний унітаз, який дозволяв справляти потребу навіть на великих глибинах.Але 14 квітня 1945 року саме цей унітаз і став причиною загибелі підводного човна.Система зливу працювала під високим тиском і вимагала точної послідовності відкривання і закривання клапанів. Необережне втручання в роботу туалета (за однією з версій — сам капітан Карл-Адольф Шлітт вирішив скористатися ним без фахівця) спричинило те, що морська вода почала стрімко заливати відсік. Вона дісталась до акумуляторів, і внаслідок хімічної реакції утворився отруйний хлор.Дихати в човні стало неможливо. Щоб урятувати екіпаж, капітан дав наказ терміново спливати. Проте, щойно човен з’явився на поверхні, його виявили британські літаки й атакували. U-1206 був пошкоджений, і екіпажу довелося затопити субмарину власноруч.З 50 членів екіпажу 4 загинули, решту взяли в полон британці. Так, унітаз — складніший за деякі бойові системи того часу — буквально затопив одну з найдорожчих машин нацистської Німеччини.@istorium_ua

«Пекельний корабель»: прообраз зброї масового ураження XVII століттяУ 1585 році, під час облоги Антверпена іспанськими військами, Нідерланди застосували одне з найстрашніших технічних нововведень свого часу. Його прозвали «пекельним кораблем» (hellburner) — і не дарма.Це було не просто судно, начинене порохом. Це була інженерна бомба на воді. Зовні — звичайний корабель. А всередині — тонни вибухівки, складна система механізмів уповільненої дії, а на палубі — надгробки, каміння, залізяччя, герметично скріплені свинцем. У момент вибуху вони перетворювалися на смертельні уламки, що розліталися на десятки метрів.Автором «пекельного корабля» був італійський інженер на службі в голландців — Федеріко Джамболонья. Його завданням було знищити понтонний міст, який іспанці звели, щоб відрізати Антверпен від постачання.Один із кораблів досяг цілі: вибух убив близько 800 іспанських солдатів і спричинив паніку в їхніх лавах. Командувач іспанцями Александр Фарнезе зізнавався: «Я ніколи не бачив нічого подібного. Це була машина диявола».Хоча Антверпен зрештою пав, ефект від застосування hellburner-ів увійшов в історію як один із перших прикладів використання інженерної зброї для масового знищення живої сили та укріплень.Цікаво, що навіть у XVIII–XX століттях британські інженери, проєктуючи вибухові кораблі й підривні засоби, посилалися на досвід "пекельних кораблів" Джамболонії — настільки його винахід випередив свій час. @istorium_ua

Wasserfall — перша у світі керована зенітна ракетаНацистська Німеччина, 1943 рік. У той час, коли небо над Європою розривали бомби союзників, німецькі інженери працювали над проектом, який на десятиліття випереджав свій час. Так з’явилась Wasserfall — перша у світі керована зенітна ракета класу «земля-повітря».Проєкт створювався в рамках дослідницької програми у Пеєнемюнде, де паралельно працювали над знаменитою Фау-2. Ракета стартувала вертикально з мобільної пускової установки, схожої на ту, що використовувалась для V-2. Проте її призначення було зовсім інше: збивати літаки на висоті до 18 км.Технічно Wasserfall була справжнім проривом. Вона мала крильця, які стабілізували її в польоті, а головне — радіокомандне керування, яким оператор міг наводити її на ціль. У якості пального використовували токсичну, але ефективну суміш гіпергольних компонентів, що подавались у двигун під тиском стисненого азоту — без жодних турбонасосів.Попри понад 30 випробувальних запусків, Wasserfall так і не встигла потрапити на озброєння — надто пізно, надто складно, надто дорого. Утім, саме вона стала прототипом для післявоєнних ППО в США та СРСР.@istorium_ua

Навесні 1942 року в’язень Освенцима Казімеж Пеховський дізнався, що його друг Євген Бендера потрапив у список на страту. Автомеханіка родом з Чорткова більше не рятувала престижна табірна професія — його планували відправити в газову камеру. Українець вмирати не збирався і запропонував поляку бігти.Пеховского затримали 1939 року при спробі перетнути кордон з Угорщиною та відправили в Освенцим одним з перших. У таборі він був старожилом і знав всі кути. План Бендери звучав відчайдушно: вкрасти зброю та форму СС зі складу та виїхати на викраденому автомобілі. Неймовірно, але поляк придумав, як все влаштувати. Щоб вдати команду для буксирування воза і під цим приводом потрапити на склад, він запропонував бігти ветерану Станіславу Густаву Ястеру та священику Юзефу Лемпарту.Діяти почали під вечір суботи 20 червня 1942 року, коли есесівці вже поспішали по домівках і втратили пильність. Чотирьох в’язнів з возом сміття пропустили на складську територію. Бендера відправився в гараж, інші через вугільну комору проникли в сховище зброї та амуніції. Пеховський відповідав за спілкування з охороною, тому взяв офіцерську форму, його соратники наділи мундири рядових.Переодягнені поляки вийшли зі складу, де вже їх чекав Бендера на службовому седані Steyr 220 гауптштурмфюрера Кройцмана. З викраденням проблем не виникло — автомеханіка часто просили перевірити автомобіль у русі. Бендера теж переодягнувся в есесівця, Пеховський сів на переднє пасажирське місце. Через табір машина проїхала без проблем, але попереду головна перешкода — КПП.Перед тим, як відкрити шлагбаум, охоронець повинен був перевірити документи. Але документів у втікачів не було.«Я подумав, що це кінець. Подумки попрощався з мамою. І тут мене як тріснуть по спині ззаду! Чую шипіння Юзефа: „Казік! Зроби що-небудь!“ Це привело мене до тями. Відкриваю дверцята праворуч і наказую:: „Прокидайтеся! Відкривайте шлагбаум, або я вам зараз покажу!“ Охоронець підскочив, шлагбаум піднявся вгору. Генек [Євген] включив першу передачу, і ми поїхали вперед», — згадував Пеховський Від’їхавши 60 кілометрів від табору, втікачі кинули машину та розійшлися в різні сторони, аби їх складніше було зловити.@istorium_ua

Пограбування без зброї, пострілів і свідків. Таємниця, яку не змогла розгадати вся поліція Японії10 грудня 1968 року. Передноворічний ранок. Четверо банківських службовців компанії Nippon Trust Bank везуть на машині готівку — майже 300 мільйонів ієн, це десятки тисяч річних зарплат на той час. Гроші призначалися для виплати бонусів працівникам компанії Toshiba.Раптово машину зупиняє мотоцикліст у поліцейській формі. Він повідомляє: авто заміновано. За його словами, банківський фургон фігурує в розслідуванні справи про погрози вибухом директору компанії. Мовляв, вибух може статися будь-якої миті."Поліцейський" лізе під машину перевірити вибухівку. І тут — дим, спалах, вигуки! Охоронці тікають подалі, а мотоцикліст… сідає за кермо машини з грошима і спокійно їде геть.Протягом наступних годин злочинець кілька разів міняє авто, ретельно маскуючи сліди. Поліція розпочинає безпрецедентне розслідування: понад 170 тисяч офіцерів, 780 тисяч фотороботів, 5 років слідства. І все — даремно.Підозрюваних було багато. Один із них — син поліцейського — наклав на себе руки. Але ні він, ні інші не були визнані винними. Справу закрили у 1975 році — після закінчення строку давності.А гроші? Зникли разом із геніальним аферистом. Жодної купюри більше не знайшли.@istorium_ua

Коли ми думаємо про роботів, уявляємо майбутнє. Але іноді майбутнє — це добре забуте минуле. Ще в III–II столітті до н.е., у Александрії, грецький інженер Філон Візантійський створив винахід, який можна назвати першим у світі роботом-слугою.Його пристрій мав вигляд людини, що тримала глечик. Усередині був складний механізм на основі важелів, клапанів і системи тиску, в якому використовувалась вода, повітря і винахідливість.Коли гість ставив чашу на долоню слуги, вона натискала приховану важільну систему, запускаючи процес: через трубочки у чашу лилася вода або вино, залежно від положення отворів. Як тільки чаша наповнювалась, інший механізм автоматично зупиняв подачу — не проллєш ані краплі!Філон був не лише механіком, а й філософом і математиком, учнем школи Архімеда. Він писав трактати про пневматику, артилерію та оптику, а його роботи справили вплив навіть на інженерів середньовічного ісламського світу.На фото реконструкція в Museum of Ancient Greek Technology. Також за посиланням ви можете знайти відео, де показано принцип роботи пристрою.@istorium_ua

Історія знає чимало причин для воєн: території, ресурси, ідеології... Але чи могли ви уявити, що приводом для міжнародного конфлікту може стати... бродячий собака? Саме так сталося у 1925 році між Грецією та Болгарією, і ця історія увійшла в історію як Війна Бродячого Пса, або Петрицький інцидент.Після Балканських війн та Першої світової війни, відносини між Грецією та Болгарією були вкрай напруженими. Між країнами існували давні територіальні суперечки, а прикордонні сутички були не рідкістю. Атмосфера була настільки вибухонебезпечною, що для спалаху конфлікту вистачило б іскри. І цією іскрою виявився нічим не примітний бродячий собака.19 жовтня 1925 року грецький солдат, який ніс прикордонну службу, переслідував свого вірного, але дуже незалежного пса, який забіг на болгарську територію. У прагненні повернути тварину, солдат, сам того не усвідомлюючи, перетнув кордон. Болгарські прикордонники, побачивши озброєну фігуру на своїй території, відкрили вогонь, смертельно поранивши грецького військового.Здавалося б, одиничний інцидент, який можна було б вирішити дипломатично. Проте, Греція, розцінивши вбивство свого солдата як зухвалу провокацію, відреагувала миттєво і рішуче. Вже наступного дня, 20 жовтня, грецькі війська вторглися на болгарську територію в районі міста Петрич. Метою було захоплення болгарських прикордонних пунктів та, за офіційною версією, "покарання" винних у вбивстві солдата.Світова спільнота була шокована. Можлива повномасштабна війна через собаку? Це здавалося абсурдним, але загроза була реальною. Ліга Націй – попередниця ООН, створена для запобігання війнам – негайно втрутилася. Вона засудила грецьке вторгнення і зажадала від обох сторін негайного припинення вогню та виведення військ.Під тиском міжнародної спільноти, обидві країни погодилися на мирне врегулювання. Греція була змушена вивести свої війська з болгарської території та виплатити Болгарії компенсацію за завдану шкоду. Конфлікт був офіційно завершений 29 жовтня 1925 року, менш ніж за два тижні після його початку.@istorium_ua