Чи може окупація бути «спокійною»?Прочитав коротку статтю історикині Світлани Годжал, засновану на усних свідченнях двох очевидців радянсько-німецької війни, які жили поруч територіально, але мали протилежний досвід проживання в окупації. Це дослідження показує як різноманітно з точки зору етнічності жили на Волині раніше. І як ця гримуча суміш вибухнула. Село Михайлівка та місто Острог знаходяться поруч: між ними 10 кілометрів дороги.Але у той час як місто Острог потопало в терорі нацистів, сусіднє село Михайлівка залишалося зоною, як каже авторка, «захищеного повсякдення». Ця різниця пояснювалася етнічним складом: Михайлівка була німецькою колонією, де більшість мешканців складали етнічні німці. Тут окупанти намагалися зберегти господарський лад, не знущалися над людьми, не відбирали майно. Навіть під час примусового вивезення молоді до Німеччини діяли соціальні винятки — вагітних та жінок із дітьми не забирали. Загалом, було спокійно і тихо. Авторка пише, що у свідченнях жінки з Михайлівки помітна аполітичність, притаманна сільському населенню. Сприйняття місцевої влади в колонії визначалося передусім збереженням господарського трибу та відсутністю конфліктів, що й формувало образ «нормального» ставлення окупантів до мешканців.В Острозі ситуація була дзеркально протилежною і значно трагічнішою. Місто стало ареною відкритого насильства та крайньої бідності, де мешканці не могли забезпечити себе продуктами та дровами. Найстрашнішого удару зазнала єврейська громада, яка становила 62% населення міста. Їх знищили в три етапи, протягом 1941-42 років. Свідок розповідає, що після акцій земля над місцями масових страт «ворушилася» ще три дні, оскільки багатьох людей закидали тілами трупів і засипали землею, хоча ті ще були живі. До всього, нацисти залучали до цих злочинів місцевих українців.Оскільки це Волинь, то й тут не обійшлося без польсько-українського протистояння. Радикалізація націоналізму в цей період перетворила навіть родинні зв’язки на поле битви. Моторошно стає від історії родини Марковичів. У листопаді 1943 року українець Борис прийшов до своєї рідної сестри Теклі з вимогою покинути чоловіка-поляка, із родиною якого та жила. Текля відмовилася, бо їй було з ними добре. Не змігши забрати сестру, Борис навів на будинок загін, що призвело до вбивства одинадцяти людей, серед яких були і Текля, і діти. Сховалась лише свекруха Теклі, і так залишилась жива. Вона розповіла, що приходили “бандери”, і це Борис навів їх сюди, бо чоловік Теклі працював чи то на німців, чи то на росіян. Ще говорила, що це зі сторони “бандер” була помста, бо групу їхніх побратимів було оточено і вбито начебто за наводкою чоловіка Теклі. Хоча його самого ж його в той час вже близько місяця вдома не було.Складно робити якісь висновки, окрім того, що шкодувати людей, які опинилися в таких жахливих умовах.P.S. На фото міська управа Острога й військові німецької армії під час Другої світової війни.