Для цієї книжки вам треба 2 закладинкиКнижку про Петрова від Едуарда Андрющенка я чекав більше року. З моменту, як він оголосив, що над нею працює. Уточнюю, що саме від Едуарда, бо про суперагента Петрова паралельно писалися ще дві книжки, і одна з них вийшла раніше за “Агента з ведмедиком”.Кумедно, що жодної книжки В. Домонтовича (псевдонім Віктора Петрова) я не читав. Знав про Петрова саме як імовірного агента КДБ, дослідника літератури та археолога. Кількість загадок довкола нього провокувала обговорення: чи підставив він Миколу Зерова під розстріл, а сам одружився з його дружиною Софією? Чим він займався в Німеччині? Як перейшов лінію фронту під час Другої світової? Питань багато, відповіді всі мали бути в “Агенті з ведмедиком”.Я знав, що автор уміє захопливо писати: читав його попередню книжку, й також Едуард редагував мої сценарії для одного ютуб-каналу. Тож коли відкрилося передзамовлення, книжку я точно придбав одним з перших. Книжка написана дуже цікаво. Андрющенко починає розповідь з кінця, що вже незвичний хід для істориків, все-таки ми більше любимо хронологічну послідовність викладу. Але тут це виправдано, щоб зберегти напругу й відповідь на фінальні питання: чи був Петров агентом КГБ, чи писав доноси на Зерова, як став розвідником, які ще гріхи мав за душею. Коротше, читається як художній історичний детектив, а не нонфікшн.Між розділами автор поміщає цитати близьких і не дуже людей до Віктора Петрова, які характеризують головного героя або згадують історії, пов’язані з ним, прикольний хід. Правда, вони потім повторюються у тексті книжки, і це дивно, бо нащо повторюватися 🤷‍♂️Хоча це нонфікшн і я можу дати тут відповіді на ключові питання, які писав вище, все ж не буду цього робити, щоб не вбивати ваш інтерес. Усе-таки, книжка тільки недавно вийшла. Єдине, скажу, що Петров таки був агентом КГБ, тепер ми це знаємо достеменно.А тепер до негативу. Не знаю, чи ви помічали, що діти, які тільки навчилися говорити, мають стільки інформації, що їм аж дихання не вистачає, щоб все розказати. Таке враження у мене склалося від розділів під назвою “Життя інших”, у яких автор розповідає про стосунки різних людей і КГБ. І якщо деякі з цих окремих історій доречні, бо стосуються Віктора Петрова, то частина – взагалі мимо крокодил. Самі історії теж добре написані. Але.Коли б на історії про цих людей витрачалося по пару сторінок — ок. Але я спеціально порахував, що з 609 сторінок тексту загалом, 249 сторінок склали історії з розділами “Життя інших”. Таке відхилення від основного треку під кінець книжки втомило.У назві відгуку не просто так я пишу про дві закладинки. Оскільки ми можемо сміливо ділити книжку на дві частини — власне, на “Агента з ведмедиком” та “Життя інших”, то кількість героїв вимірюється десятками, і у тексті дуже легко загубитися. Як тільки під час читання десь думкою полетів, то все – витрачай пару хвилин, щоб зрозуміти, про кого зараз взагалі йдеться. Слава Богу й Едуарду Андрющенку, що він зробив іменний покажчик у кінці книжки, це полегшувало пошук конкретного прізвища й з’являлося розуміння “ааа, ось тут я про цього тіпа читав”. Водночас мене потішив дуже нейтральний підхід автора до теми дослідження, нема зривів про “клятий СРСР”, а нормальний чіткий виклад історії Петрова й його сучасників. Без шельмування й роздавання ярликів “агент КГБ= зрадник українського народу”. Рекомендую книжку до прочитання усім, хто цікавиться історією України в 20 столітті. Це прям дуже добре зроблено, побільше б такого.#іронічний_відгук