Ну що я можу сказати, дуже добре, що по "Maxton Hall" Мони Кастен зняли однойменний серіал, бо читати цю книжку неможливо. Я потрапляю в ЦА (маю сентимент до підліткових терзань і тропів у сетингу школи), але тут вердикт однозначний: краще подивитися серіал.Я стою на тому, що навіть у затропізованих жанрах можна робити щось цікаве, такі авторки є і вони на вагу золота (Ліза Клейпас + Сара Маклін, ви мої королеви 💅), але тут не те що нічого нового, це ще й якась недолуга спроба показати життя в англійській школі, де з англійської атмосфери лише назви міст і спорт — лакрос. Усе решта схоже на золоту молодь з Нью-Йорка. І все б нічого, якби персонажі відчувалися хоч трохи автентичними чи було хоч трохи цікаво проживати їхнє життя.Тут уся поведінка brooding головного героя полягає в тому, щоб підпирати стіни та підвіконня, склавши руки на грудях, і свердлити поглядом головну героїню з різних причин. А головна героїня ніби й чогось хоче — потрапити в Оксфорд після школи — але чесно, важко побачити хоч якийсь характер, окрім стереотипного type A із загостреним відчуттям "мені не треба від тебе нічого" + "хороша подруга" + "чуйна дочка". Краще вже перечитати Сутінки, їй-богу.Усе, що я описала, можна зробити кльово, це зовсім не вирок, але тут мене не зачепило. Мабуть, бо напруга — cornerstone отаких романів — також відсутня (я спинилася на 20%). Стереотипний розвиток подій тут описано так детально, ніби це вперше хтось описує, ще й майже не виникає жодних сюжетних питань, які б просували мою цікавість уперед 😢І навіть як підліткову версію billionaire romance це тяжко сприймати. Витрачання грошиків на головну героїню виглядає жалюгідно, коли ти підліток і це гроші батьків. У серіалі все це було ЗНАЧНО стравніше, бо я не сиділа в першій особі у голові.#читацьке_кубельце