Боже, я й не знала, що така класна high school історія вже лежала в мене на полиці!! 0% крінжі, 0% засудження і 100% розуміння героїні.🌟Коротко про що тут: підлітка Коханнячко ходить до школи в Києві, вживається з втратою мами, новою пасією тата, дружить з найприкольнішою дівчиною у школі (вам вона теж сподобається), а згодом відкриває в собі певні магічні здібності та розшукує одну важливу людину. Наближаюся до половини тексту, тож ділюся загальними враженнями, а поділитися є чим :)"Дивокровці" справді підліткове чтиво, але, як на мене, піде й дорослим, особливо міленіалам. Я в тому віці пропустила крізь себе купу всіляких "Сутінок" і "Мандрівних джинсів". Уявляла себе на місці головних героїнь і завжди знала, що мені таке точно не світить. Але щоб уявити себе на місці Коханнячка (side note: історія з її іменем теж така 💞✨), я не мушу сильно напружуватися, і оцей досвід у мене вперше.🌟Чому? Бо в моїй школі теж був отой тин із сільською хатинкою як вічна декорація на свята в актовому залі, я теж жила в бульбашці олімпіад і МАНу, шкільні дискотеки теж були питанням життя чи смерті, і далі за списком. Хочеться тикати пальцем у книжку й казати "Оооо, а отак і в мене було!! Я тебе капець як розумію!!"Взагалі — несподівано для себе — дуже перейнялася Коханнячком. Її думки такі пронизливо-підліткові, але в найкращому з можливих сенсів. Їй складно після смерті мами. Складно приймати, що тато знайшов нову жінку. Складно, що хлопець, який подобається, не звертає на неї увагу. Складно, коли з тілом робиться непоймишо. Складно, коли ти ще й бачиш те, чого не бачать інші (привіт, фентезійний Києве). Хочеться обійняти Коханнячко і підтвердити, що підліткою бути фігово. Збрехати, що потім — у дорослості — стане краще ❤️‍🩹Такий воістину тонкий баланс — підлітка поводиться абсолютно як підлітка, але не бісить, не здається дурною чи наївною, і переростком теж не здається. Звідси й читати приємно, ніби читаєш про себе. Завжди ж хочеться думати, що була саме такою: нікого не бісила і дуже навіть норм поводилася 😅#читацьке_кубельце