Найближчі чотири дні проведу на Fundraising NGO Growth Lab від Razom for Ukraine та Інституту лідерства УКУ. У моїй мотивації до участі було чимало пунктів і цілей, проте якщо звести все до одного речення, то звучить воно так: вирватися за межі тунельного мислення.Є те, що класно налаштовано й працює у моїх організаціях. Про інші варіанти залучення коштів знаю в теорії, щось трохи пробували робити, але чи реально ми виходимо за межі звичного й комфортного? Чому ні? Які можливості взагалі не помічаємо?Наприклад, ось цю ⬇️. Є організація, яка займається освітніми проєктами для дітей. Кожному, хто завершує навчання, вони хочуть дарувати ноутбук — для подальших освітніх і особистих цілей. Де дістати стільки ноутів? У бізнесу. Але не в той спосіб, який першим спадає на думку.У багатьох компаніях є політики, за якими вони мають раз на кілька років замінювати техніку. Стару списують (вона не є вбитою у хлам, як ви розумієте). Організація, про яку згадую, домовилася з американським банком — тепер він передає ці ноути їм.Чому аж з американським банком? Бо саме з ним був теплий контакт і людина, яка стала амбасадором цієї ідеї в компанії.Без особистого контакту налагодження співпраці з бізнесом — часто важке й повільне. Очільниця іншої організації, яка влаштовує волонтерські будівельні табори, уже рік намагається вийти на німецьку логістичну компанію DHL. Знає, що в них є політика: автівка, яка проїхала певний кілометраж, списується. І ці авто вони часто передають на гуманітарні потреби.Конкретно для моїх організацій такий пошук ресурсів не релевантний. Проте цікаво було почути про те, про що взагалі ніколи не думала.(це поки нотатки з розмов із учасниками під час перерв, будуть й з лекцій).