«Шептуха», Тамара Горіха Зерня.Першою книжкою авторки для мене була «Доця». Прочитав її десь роки два тому. І вона тоді мене реально зачепила. Лишила емоційний слід. Тому за «Шептуху» я брався з відчуттям, що зараз буде щось схоже.І тут я дуже помилився.Книжки абсолютно різні. По стилістиці, ритму, задуму, атмосфері. Тому якщо ви читали щось інше Горіхи Зерня — не шукайте тут повторення.Що лишилось незмінним — висока якість тексту. Дуже відчувається сила авторки. Темп. Спостережливість. Увага до побуту і деталей. Вміння кількома штрихами створити людину, яку ти ніби знав все життя.Перед нами по суті книжка про пошук себе. Але не через «лавандове капучино» і модні інстаграмні рефлексії. А через повернення до коріння, пам’яті, землі, родини, страхів і болю. І оці розмови героїні із собою — десь глибокі, десь поверхневі, десь навіть хаотичні — дуже живі. Не літературно «правильні», а справжні.І ще важливий момент. Події розгортаються десь із кінця 2021-го і трохи далі… думаю, ви розумієте, про що я. І цей фон тут дуже відчувається. Не як головна тема, а як постійна тривога десь на периферії.Тому вийшла хороша, жива драма. З містикою, але не «фентезійною», а нашою, побутовою. Такою, де шептухи, прикмети, дивні сни і напівзабуті ритуали — це частина повсякденного життя. І це дуже працює на атмосферу.Що трохи дратувало — чоловічі персонажі. Вони тут або аб’юзери, або слабкі, або алкаші. І місцями це вже виглядало занадто одновимірно. Але враховуючи, що книжка дуже свідомо дивиться на світ саме через жіночий досвід і жіночий біль — я готовий це пробачити.І ще одна річ, яка мені дуже зайшла — тут багато справжнього села. Не карикатурного. Не «шароварного». А такого глибокого, трохи закостенілого, впертого, дивного і дуже живого. З людьми, які можуть одночасно дратувати і викликати ніжність. І в цілому текст дуже теплий і ніжний. Читається легко, іноді навіть здається що він примітивний, але воно чітко відповідає задумці авторки. Тому мені зайшло. Було цікаво спостерігати за цим світом і людьми. І вкотре ловлю себе на думці, що Тамара Горіха Зерня — одна з найсильніших сучасних українських авторок, яких я читав. Окремий кайф була озвучка, Римма Зюбіна звучала — пречудово, слухав на Абук