Іван Франко — «Для домашнього огнища»

Після кількох не дуже вдалих виборів книг, вирішив повернутись до класики. Взяв Франка. І, чесно, не прогадав. Це не роман у звичному сенсі, а радше велика новела. Але працює вона, як дуже нормальний міський трилер. А це рідкісний птах в нашій літературі тих часів. Новела в стінах Львов, з напругою, яка повільно, але впевнено накручується. Початок повільний. Побут, родина, міське життя, дрібна буржуазія. Читаєш — і ніби нічого особливого не відбувається, якісь одні теревені. Але потім починаєш розуміти: це спеціально. Бо десь із середини сюжет різко набирає темп. І фінал — реально сильний. Такий, після якого сидиш і думаєш — це сильно. Франко тут дуже сучасний. Пише не як шкільний класик, а як нормальний автор психологічного трилера:— персонажі живі— мотивації зрозумілі— напруга росте поступово— фінал логічний, але болючий. Франко, один із небагатьох авторів, що працює в багатьох жанрах. І скрізь вдало. Мені це дуже нагадало Цвейга — повільно, акуратно, але з хорошим ударом у кінці. Коротше:це класика, яка читається не як «треба», а як «цікаво». Міський трилер про людей, вибір і наслідки. Без зайвого моралізаторства, без пафосу, без плоскості. Обкладинку я сам згенерував. Ті що знайшов, не сподобались.