Любко Дереш — «Погляд медузи. Маленька книга пітьми»Моє знайомство з сучасною українською літературою колись починалося саме з Дереша. «Культ», «Поклоніння ящірці» — у свої двадцять це заходило на ура. Було відчуття, що хтось говорить твоєю мовою, про твої страхи й тривоги, проблеми і інтереси. Потім я кілька разів намагався повернутись — і щоразу не складувалось. Проте ця книга також була в різних рейтингах і номінаціях, спробував почитати. І от знову — «Погляд медузи».В принципі, тут усе є:війна, мобілізація, тривога, розгубленість, злість, самотність, сучасний контекст, біль, страх, нерв.Мова жива, соковита, стиль упізнаваний.Але…Я не зміг це дочитати.Бо замість осмислення — суцільний потік емоцій.Без пауз. Без дистанції. Без можливості перевести подих.Наче тебе занурюють у чужу тривогу з головою — і не питають, чи ти до цього готовий.Забагато експресії.Замало рефлексії.Замало тиші і пауз між абзацами.Емоції тут не працюють як лавина — вони просто накривають. Жорстко. Раптово. Неекологічно.Можливо, комусь саме це і потрібно.Можливо, це чесно.Можливо, я просто не в тому стані, щоб таке читати.Але для мене — не зайшло.Не тому що погано.А тому що не моє.І, мабуть, з Дерешем у мене так і залишиться: сильний старт у молодості — і повз зараз.