Джим Меттіс — «Позивний Хаос. Уроки лідерства від ексголови Пентагону»Це той випадок, коли мемуари — не про «як я круто жив», а про як я намагався думати і керувати. Хоча, будемо чесні, автор, звісно, показує себе переважно з кращого боку. Але — і це важливо — без рефлексії тут не обійшлося.Кілька слів про автора, щоб був контекст.Джим Меттіс — генерал морської піхоти США, ветеран кількох воєн, екскомандувач CENTCOM, а згодом міністр оборони США за Трампа. Людина з репутацією жорсткого, принципового військового, який читає Марка Аврелія, цитує Фукідіда і вважає, що війна — це завжди наслідок політичних помилок, а не їх альтернатива.І от книжка саме про це.Про що вона насправдіЦе не біографія у класичному сенсі. Меттіс майже не смакує особисті деталі. Його цікавить лідерство — але не абстрактне, а дуже прикладне.Він говорить про нього одразу на трьох рівнях: 1. Низовий рівень — молодий офіцер, робота з людьми «на землі», довіра, дисципліна, відповідальність. 2. Середній рівень — командування великими підрозділами, де рішення мають наслідки для тисяч. 3. Вищий рівень — стратегічне мислення, держава, політика, міжнародні альянси, ціна помилок.І це дуже різні задачі, різні інструменти і різний масштаб мислення. Саме тут книжка сильна — видно, як змінюється оптика керівника разом із посадою.Окремий плюс — політичний контекст. Через досвід Меттіса добре проглядається зовнішня політика США часів Буша-молодшого та Обами: і сильні рішення, і системні помилки. Багато з них, до речі, ми з вами сьогодні відчуваємо дуже буквально.Що не такБез мінусів не обійшлося.– Книжку важко читати, якщо ви не готові продиратися крізь пафос і певну імперську зверхність. Вона тут є.– Автор часто оминає важливі моменти, натомість зосереджується на другорядних деталях. Можливо, якби він розписував усе чесно і глибоко — це був би вже не один том, а зовсім інший формат.Меттіс дуже багато уваги приділяє читанню як інструменту розвитку керівника. Для нього це не хобі і не інтелектуальна поза, а практичний інструмент мислення. Він постійно повертається до ідеї, що лідер, який не читає, приречений знову і знову проживати чужі помилки — але вже на своїх людях. Античні автори, військова історія, політична філософія — усе це в нього не для цитат у Twitter, а для ухвалення рішень.До речі, на цьому тлі я згадав іншу книжку про етичне лідерство — від ексголови ФБР. І от там суб’єктивності було значно більше: багато особистих образ, внутрішніх конфліктів, позицій «я так відчував». У Меттіса ж усе холодніше, структурніше і системніше. Менше емоцій — більше інституційного мислення.І ще один нюанс, який не можу не згадати з усмішкою.Автор ну дуже етичний до колег. Всі навколо — професіонали, стратеги, відповідальні люди. Жодних істерик, жодних ідіотів, майже без помилок. У якийсь момент стає навіть трохи душно 🙂 Розумієш, що це або військова культура, або дуже делікатно відредаговані спогади. Або і те, і інше.⸻В підсумкуЦе сильна, розумна книжка про лідерство без романтизації, але з великим запасом досвіду. З пафосом — так. Іноді з зайвою стерильністю — теж так. Але з дуже чітким розумінням, що керівництво — це не про его, а про відповідальність, систему і довгу дистанцію.Я точно радий, що її прочитав.І так — це той випадок, коли «більше сподобалось, ніж ні».#відгук #нонфік