Мартін Макіннес — «Вознесіння»Це цікава книжка. І одразу уточню — не з тих, що з першої сторінки захоплюють увагу. Швидше навпаки. Це приклад метафоричної наукової фантастики, яка повільно розкривається на фоні дуже особистої, тихої драми.Перше, що хочеться зафіксувати: це високохудожній текст. Часто наукова фантастика грішить сухістю, ідеями без мови, концептами без людей. Тут цього точно немає. Персонажі складні, об’ємні, з живими внутрішніми конфліктами і неочевидними взаємодіями. За ними цікаво спостерігати — навіть тоді, коли вони просто мовчать або думають.Наукова складова — на дуже пристойному рівні. Відчувається, що автор добре орієнтується в океанології, біології, астрономії, ракетобудуванні. Усе це сплетено органічно, без показового «дивіться, який я розумний». Час від часу я ловив себе на тому, що йду гуглити — не тому, що нічого не зрозуміло, а тому що цікаво розібратись глибше. Для мене це завжди плюс.Сюжет є, і за ним цікаво слідкувати. Але — і тут важливе «але» — це дуже повільна оповідка. Іноді настільки повільна, що здається, ніби динаміка зникла зовсім. Ти застрягаєш у внутрішніх переживаннях персонажів, не завжди розумієш, навіщо саме зараз цей фрагмент, ця думка, ця сцена. А потім — бах — важлива подія пролітає майже на повному ходу. Це трохи вибиває з ритму.Тому «Вознесіння» — точно не ідеальна книжка. Вона нерівна, місцями медитативна до ступеня випробування терпіння. Але водночас — розумна, красива і чесна у своїй повільності.Кілька слів про автора. Мартін Макіннес — сучасний британський письменник, якого часто відносять до «літературної» наукової фантастики. Його більше цікавлять не вибухи і спецефекти, а люди, їхній біль, пам’ять, втрата і спроби знайти сенс у дуже великому і дуже холодному Всесвіті.Тому якщо вас не лякає повільний, майже медитативний темп, якщо хочеться не просто наукової фантастики, а якісного, метафоричного і добре написаного тексту — це точно воно. Якщо ж шукаєте динаміку і хоч крихту екшену — краще пройти повз.#відгук #фантастика