Channel Людина мисляча - @homointellectual - №258
Роздуми про фільм-притчу «Траса 60»Інколи, щоб побачити щось більше за декораціями буденності й обʼєктивної реальності (наскільки взагалі ми як субʼєкти здатні від неї відірватись), потрібно довіритись своїй інтуїції, знакам, що розкидані всюди навколо, ну і одному незвичайному незнайомцю, який може виявитись богом, а може дияволом. Останній — бачить всі наші вчинки, чує всі наші бажання, тому варто бути обережними і з першим і з другим.Та якщо ми вже обрали, як Ніл Олівер, головний герой «Траси 60», слідувати за своїм серцем, то варто бути готовими, що в цій road trip вам зустрінеться безліч випробувань — на жадібність, хіть, земні насолоди у вигляді алкоголю й наркотиків, на чесність, справедливість, справжність, і головне — на відповідальність за свої слова та вчинки — перед іншими й собою.З одного боку, траса 60 — утопія, тобто «місце, якого немає», з іншого — найбільш реальне, адже попри його не-існування в реальності зовнішнього світу, вона існує всередині. Цей світ всередині — збірка проекцій головного героя, яким є кожен з нас в своєму житті (звісно, якщо ми не тікаємо від відповідальності за своє життя), а люди навколо — не лише проекції наших бажань й страхів, але і відображення різних граней нашої душі.«У чому сенс мого життя?» — задає питання в нікуди й водночас самому собі Ніл Олівер. Це питання настільки складне, що більшість з нас чимало часу займається чим завгодно (зовнішньо-буденним й внутрішньо-чужим), аби лише не зустрітись віч-на-віч з ним. Проте задати його — значить вже стати на шлях пробудження — не якогось містично-духовного, а просто свідомого щодо себе та своєї road of life.Символічно, що після сну довжиною майже в увесь фільм, від якого герой прокидається, він дійсно прокидається для свого справжнього, дорослого й свідомого життя, де кожен свій вибір — від вибору кольору машини до вибору дівчини й професії, він робить сам. Яке солодке це відчуття — свободи (обирати) та відповідальності (за те, щоб жити своє найкраще життя). І тут ми повертаємось до початку — тим «незнайомцем», що бачить всі наші вчинки і чує всі наші бажання, хіба не є ми для себе самі? Адже звітність за те, як проживемо це життя, врешті-решт ми даємо лише собі й своїй совісті.*на цей допис мене надихнула учасниця мого книжкового клубу та авторка тг-каналу про кіно «настрій для кіно», своїм дописом про згаданий вище фільм (дякую, Олесю!)Приємних всім вам (кіношних або прогулянкових) вихідних, до понеділка!Ну і будьте обережні: найзаповітніше бажання, загадане в день народження й вимовлене вголос, має силу збуватись ✨#роздуми
852
24-07-19 14:24