Людина мисляча | Про концепцію мономіфу в контексті життя кожного з насЦя концепція вин...

Про концепцію мономіфу в контексті життя кожного з насЦя концепція виникла завдяки Дж.Кемпбеллу (книга «Тисячеликий герой») і здобула поширення завдяки його наступнику К.Воглеру (книга «Подорож письменника»). Дуже люблю її за те, що вона не лише допомагає краще зрозуміти книги та фільми, бо показує саму суть, що лежить в основі кожного твору культури, але й готуючись до своїх лекцій, усвідомила її цінність в житті кожного з нас.Інша назва цієї концепції — «подорож героя», і цим героєм виступає кожен з нас на своєму життєвому шляху. Потенційно, кожен з нас його має, але тут вступає екзистенційний аспект — чи готові ми проявити мужність, взяти на себе відповідальність, скористатись своєю свободою, і врешті вирушити в цей шлях, аби з потенційного перетворити його на актуальний.Цей шлях починається з відомого, нашої точки А, світу буденності, але далі занурюється у невідоме, в якому на нас чекає ціла низка випробувань тіла і духу, принципів та чеснот, і все для того, аби потім повернутись у вихідну точку А, яка трансформувалась і стала вже точкою Б. Вона вже ніколи не буде тією ж, герой пройшов шлях і назавжди змінився всередині себе, і ці зміни відобразилися навіть в його зовнішності — новий погляд, нова хода та інші деталі, які не вислизнуть від уважних спостерігачів.Все починається просто — з поклику до мандрів. Його ми можемо прийняти одразу, якщо давно відчували в собі цю готовність до змін та руху вперед, або відкинути, але новий шлях все одно так чи інакше постане перед нами. Тут може втрутитися надприродне заступництво, яке вкаже шлях і так почнеться перехід в світ невідомого — «в череві кита». В ньому чекатимуть випробування, зустрічі з богами чи богинями, примирення з батьком (а через нього з собою, своєю тінню), яке врешті стане апофеозом шляху. За ним — нагорода, і найважливіша з них часто не слава, багатство, чи інші прояви матерії, а ті самі внутрішні зміни.Ці зміни можуть бути такими, що людина усвідомить неможливість повернутись туди, звідки прийшла, але все одно через втечу, порятунок ззовні, і врешті перетин кордону між цими двома світами, володарем обох з яких стала людина, вона повертається оновленою в свій світ. Звісно, це дуже схематична історія, але суть в тому, що ця «подорож героя» відображає шлях кожного з нас. Ми всі живемо циклами, ми рухаємось вперед, і в той же час по спіралі, адже деякі уроки та виклики проходимо раз за разом все більше поглиблюючи себе, своє усвідомлення певних речей.Світ ззовні завжди лякав людину — спочатку дикі прерії, нині все, що перебуває за межами нашої комфортної бульбашки людей, речей, цінностей. Проте неможливо завжди залишатись в одній точці: ми або рухаємось і в цьому є життя, або завмираємо, і врешті помираємо — не одразу буквально, найчастіше все починається зі «старості» в думках, з відсталості в діях, фізична смерть стає лише наслідком. І навпаки, якщо ми готові до смерті метафорично — дати померти одному своєму «я», аби народилось інше, тоді ми немов фенікси відроджуємось в новому житті, і тоді нам не страшна смерть, бо знаємо, що вона лише початок чогось нового.Людина мисляча | #роздуми #сенс