Французьке мистецтво під іспанським впливомУ середині XIX століття в Парижі сформувалася справжня мода на іспанське мистецтво, що справила потужний вплив на розвиток французького живопису. Цей інтерес мав кілька важливих джерел. Ще під час наполеонівських воєн до Франції було вивезено чимало картин Веласкеса, Мурільйо, Сурбарана та інших майстрів. Пізніше величезна колекція маршала Сульта, яка містила сотні творів іспанського живопису, була розпродана й тим самим розійшлася по музеях і приватних збірках Європи — від Парижа до Петербурга.Сприйняттю іспанської культури сприяла й доба Другої імперії: імператриця Євгенія де Монтіхо, дружина Наполеона III, походила з іспанського роду й підтримувала інтерес до своєї батьківщини. У палацових інтер’єрах з’явилися роботи іспанських художників, а разом з ними — особлива мода на іспанські образи, танці, костюми та музику.Саме в цей час молодий Едуар Мане відкрив для себе Веласкеса та інших іспанських майстрів. Він уважно вивчав їхні картини в Луврі, копіював полотна, прагнучи зрозуміти секрети композиції та насиченого колориту. Іспанські теми дали йому відчуття свободи та сили на противагу тісному колу французького «благопристойного» суспільства. Тому ось іспанська добірка полотен Едуара МанеПідтримати автора можна тут.
Продовження серії про сузір’я (знаки зодіаку)Сьогодні розглянемо грецький міф, пов’язаний із сузір’ям Діви.Згідно з античною міфологією, Астрея — богиня справедливості, чистоти й порядку — жила серед людей у Золотий вік, коли світом ще правили гармонія, доброчесність і мир. Вона вільно ходила серед смертних, бо в ті часи людство ще не знало ані брехні, ані жорстокості. Проте з плином часу моральний стан людей почав погіршуватись: з’явилися обман, насильство, вбивства.Не витримавши цього занепаду, Астрея залишила Землю. Вона піднялася на небеса, де стала сузір’ям Діви — символом втраченого ідеалу справедливості. За легендою, її терези правосуддя також залишилися на небі, перетворившись на сусіднє сузір’я Терезів.У добу європейського Відродження образ Астреї набув нового змісту: її почали сприймати як символ духовного й культурного оновлення. Особливо це проявилося в Англії, де в літературі Астрею поетично ототожнювали з королевою Єлизаветою I — «незайманою королевою», яку бачили як втілення нового Золотого віку.А нині британці на честь цієї богині назвали ядерну боєголовку.На фото сузір'я Діви із «Дзеркала Уранії».
Трішки похвалюся.Сьогодні з підлітками відвідали Черкаський краєзнавчий музей. Це був вільний огляд і живе спілкування — те, чого так не вистачає в епоху онлайну. Загалом, вийшла крута туса.А ще мені подарували чудову книгу Річарда Баттервіка «Світло і пломінь: Річ Посполита, 1733–1795». Зізнаюся чесно: Річ Посполита цього періоду — моя ахіллесова п’ята. Тож буде цікаво почитати й поглибити свої знання.Оскільки книгу я ще не почав читати — тримайте опис від «Локальної історії».У книжці автор реконструював останні десятиліття існування Речі Посполитої — європейської багатонаціональної держави, яку тривалий час вважали слабкою та хворою. Після першого поділу між сусідами вона намагалася вийти з-під російського впливу та продемонструвала здатність до політичного оновлення і подолання соціальних та релігійних обмежень. Проте правильні, хоч і запізнілі прагнення Речі Посполитої до модернізації та відновлення суверенітету суперечили інтересам Російської імперії, Пруссії та Австрії, які врешті-решт розшматували її. Після анексії найродючіших земель і нового спалаху опору Катерина II наказала остаточно ліквідувати державу, заявивши, що імперія лише «повертає собі російську спадщину».«Світло і пломінь» розповідає про малознаний з української перспективи період нашої історії — від міжкоролів’я 1733-го до третього поділу Речі Посполитої 1795 року, який часто залишається у тіні Гетьманщини та націєтворення ХІХ століття. Особливу увагу Баттервік приділяє Правобережній Україні, яка у XVIII столітті стала ареною реформ, демографічного зростання та соціальних і релігійних трансформацій. Для українського читача ця книжка — спонука переосмислити Річ Посполиту як частину власної історії. А врешті жодна чесна відповідь на запитання «Чому українці не росіяни?» не може оминути нашого місця у цій державі.
Як і обіцяв вчора — підготував вам допис про посох Асклепія.Асклепій — давньогрецький бог лікування, син Аполлона й Короніди, доньки владаря лапітів Флегія. Мистецтва лікування навчився від кентавра Хірона, міг навіть воскрешати мертвих. Зевс убив Асклепія блискавкою за те, що він повернув до життя мертвого, тим самим порушивши встановлений богами порядок.Саме з іменем Асклепія пов’язаний один із найвідоміших символів медицини — його посох. Це дерев’яна палиця, обвита однією змією. У грецькій міфології змія символізує оновлення та зцілення, адже вона скидає шкіру й «народжується» заново. Посох же уособлює мудрість, шлях лікаря та постійність медичної практики. Сьогодні цей символ широко використовується у світовій медицині та охороні здоров’я. Хоча в нас інший символ - келих Гігеї. Цікаво, що в США довгий час плутали цей символ із кадуцеєм — посохом Меркурія, який має дві змії та крила. Ця помилка виникла наприкінці XIX століття, коли кадуцей випадково з’явився на формі американських військових медиків. У 1902 році він був офіційно затверджений як емблема Медичного корпусу армії США — ймовірно, через елементарне непорозуміння. Згодом цей символ поширився на інші медичні установи.Скульптура Асклепія із посохом.
Хочу розповісти доволі дивний та маловідомий факт із історії Другої світової війни.На просторах інтернету можна зустрітися десятки тисяч дописів про те, як сплановано та чудово союзники провели висадку в Нормандії. Але чомусь мало хто пише, що перша спроба висадити десант у Франції відбувалася у 1942 році і зазнала грандіозного фіаско.19 серпня 1942 року союзники здійснили операцію, що увійшла в історію як рейд на Дьєпп.Сім тисяч британських і канадських військовослужбовців спробували висадитися на французькому узбережжі. Їхньою метою було перевірити німецьку оборону, зруйнувати портові споруди й отримати цінний бойовий досвід.План був амбітним: канадські частини мали захопити порт, британський десант — знешкодити берегові батареї. Висадка піхоти підтримувалася танками та кораблями флоту.Але союзники наразилися на надзвичайно сильну оборону. Усього за дев’ять годин бою вони втратили понад 3600 людей убитими, пораненими або полоненими. Було знищено есмінець, 33 транспортні судна, 30 танків і понад сотню літаків.Німецькі втрати виявилися набагато меншими — лише близько 600 осіб.Ось такий м'ясний штурм організувало британське керівництво.На фото німецькі військові оглядають британський танк. Назву чудо-машини пишіть в коментарі
Картопляне!Сучасний неймінг картоплі вражає! Тут тобі й Каралева Анна, Моцарт, Пікассо, Імпала, та ще десятки різновидів з італійською говіркою.Але які сорти картоплі садили раніше?Перші письмові згадки про картоплю сягають першої половини XVI ст. Її привезли з Анд іспанські мореплавці, і в джерелах вона фігурує як індійські бульби (papas de Indias). Ех, не вистачило фантазії назвати її королева Ізабела… Хоча, жартую — на її честь у Новому Світі й так назвали дуже багато «речей».Перший виведений та зафіксований сорт картоплі мав назву «Ґранатовий Чилі». Його створив у 1857 році американський селекціонер Чонсі Ґудріч із чилійських зразків картоплі, привезених до Сполучених Штатів. Цей сорт відзначався рясним утворенням бульб середнього розміру, гладенькою шкіркою з червонуватим відтінком, світло-білою м’якоттю, високою врожайністю, доброю пристосованістю до довгого світлового дня, а також стійкістю до фітофторозу.Ще мені вдалося знайти сорти картоплі, що вирощувалися в СРСР. Там теж здивувався з назв: Лорх, Приекульська Рання, Темп, Синьоока, Веснянка, Білоруська, Прибузька. Ну і були всякі комуністичні назви. Не буду їх перелічувати, щоб нікого не знудило.І взагалі, чому не було сорту «Ленін»? Уявіть: сорт, що гарно зберігається до весни й не гниє.Ну й зрештою, цей пост присвячую всім мученикам, котрі щороку змушені копати картоплю!
Хто вже прочитав/читає книгу Єви Томпсон «Трубадури імперії : російська література та колоніалізм»? Які враження!У книзі «Трубадури імперії» американська дослідниця Єва Томпсон показує, як російська література XIX – початку XX століття ставала інструментом формування імперського світогляду. Вона розбирає творчість Пушкіна, Лермонтова, Толстого, Достоєвського та інших «класиків», показуючи, що за образом «національних геніїв» часто приховувалися пропагандисти імперських амбіцій. Томпсон аналізує, як через художні образи, сюжетні схеми та вибір тем література робила імперську культуру престижною та «рідною» для підданих, витісняючи місцеві ідентичності й виправдовуючи панування над іншими народами.Цікаво про цю книгу написав Віталій Портников:«Коли Пушкін написав відомого вірша «Клеветникам России», Чаадаєв привітав автора з тим, що він нарешті став «національним поетом». Але що таке національний поет у контексті імперії? Як національне переходить в імперське й шовіністичне і перестає бути національним? Єва Томптон замислилася про це ще тоді, коли для більшості жителів України імперська культура здавалася рідною та престижною і зовсім не вважалася імперською».Тому якщо не знаєте, що почитати - раджу придивитися до цієї книги.
Пишуть, що в п’ятницю дідівська туса відбудеться у місті Анкоридж!Тож давайте розберемося, що відомо про це місто з точки зору історії та географії.Анкоридж розташований на березі затоки Кук. Так, того самого Джеймса Кука, якого (не) з’їли аборигени. Ну і взагалі це узбережжя Тихого океану.Відносно недалеко від міста височіє гора Деналі — найвища точка Північної Америки. Але якщо ви давно закінчили школу, то, швидше за все, пам’ятаєте її під назвою Мак-Кінлі.Анкоридж — найбільше місто Аляски. Тут проживає близько 290 000 осіб, а це, на секундочку, 40 % усього населення штату.Трохи про історію.Анкоридж засновано у 1914 році як робітничий табір для будівельників Аляскинської залізниці.У п’ятницю, 27 березня 1964 року, місто пережило найпотужніший землетрус у Північній Америці. Магнітуда — 9,2 бала. У місті загинуло 15 осіб. Ще б влучний землетрус цієї б п'ятниці...А наприкінці 60-х років ХХ століття в місті знайшли нафту. Багато нафти. І Анкоридж стрімко пішов у розвиток.Зараз у місті є 7 будинків для престарілих. На жаль, ЗМІ поки не повідомляють, у якому саме відбудеться з’їзд…І, будь ласка, не пишіть у коментарях, що "Катеріна" подарувала Аляску Америці.Американці викупили її в 1867 році за 7,2 млн доларів.
Щось я давно не радив вам нічого цікавого почитати, тож ось — свіженька знахідка: Том Стенджид “Історія світу в 6 склянках”.Це не суха історія з датами та битвами, а мандрівка крізь час у супроводі шести напоїв, які свого часу реально впливали на життя цілих народів: пиво, вино, чай, кава, газовані напої і дистиляти.Стенджид класно розповідає, звідки вони взялися, які міфи навколо них крутилися і чому кожен із них у свій час був чимось більшим, ніж просто напоєм. Пиво — про початок землеробства, вино — про античність, кава — про просвітників, чай — про Британську імперію, дистиляти — про колонії, а кока-кола — про глобалізацію.Мені сподобалася мова написання і доволі якісний переклад. Текст читається на одному диханні. З книги взяв багато цікавих фактів, котрі вже закинув чи планую далі запостити на каналі.З негативного книга побачила світ у 2005 році, а на українську вперше переклали тільки в 2025 році. Хоч бери й вчи англійську. Підтримати автора можна тут. Ваша підтримка допомагає створювати якісніші тексти!
Поговоримо про інцест?У Грі престолів нам показують романтизовану історію Серсеї та Джеймі Ланістерів, а паралельно — традиції Таргарієнів одружуватися в межах свого роду. Якщо ж копнути глибше в книги чи серіал, можна помітити і зворотний бік цих шлюбів — їхні генетичні наслідки.Взагалі, табу на інцест виникло ще у первісному суспільстві. Люди помітили, що шлюби між близькими родичами часто призводять до народження дітей з численними хворобами та фізичними вадами. Уже в першому відомому збірнику законів — Кодексі Хаммурапі — є п’ять статей, присвячених забороні шлюбів між кровними родичами.Та навіть закони й здоровий глузд не завжди стримували династії від близькоспоріднених союзів. Одним із найвідоміших прикладів є династія Габсбургів, особливо її іспанська гілка. Саме там багатовіковий інбридинг став однією з причин занепаду династії.Найяскравіший приклад — останній іспанський Габсбург, король Карл II. Він мав серйозну затримку розвитку: ходити та говорити почав лише близько чотирьох років. З дитинства страждав на хронічну діарею та мав надзвичайно слабкий імунітет.Впізнати короля можна було за характерною «габсбурзькою» щелепою, яка не давала можливості нормально пережовувати їжу. З роками він поступово втрачав зір та слух, а його моторика навіть у дорослому віці залишалася на рівні дитини.Найгіршим для монарха виявилося те, що він був повністю імпотентним: спочатку в цьому звинувачували першу дружину, але й другий шлюб не дав нащадків.Карл II прожив лише 38 років і помер від комплексу генетичних та хронічних хвороб. Після розтину лікар занотував: «Тіло без кісток, серце розміром з горіх, легені розкладені, нутрощі гнилі й заражені, тіло зіпсоване відвертою гниллю».
TGLIST.COM.UA
