полімер, наділений високою пластичністю

підіймаючись нагору ліфтом, він подивився на себе в дзеркало і побачив у своєму обличчі риси батька, для якого він завжди був недосконалим. те, як він потім відчиняв двері, те, як скидав одяг, те, як мив руки і заварював собі потім чай — однаково видавало у ньому батькову манеру поведінки.

незграбна вечеря, майже холодний чай, декорації кухні, пережовані шматочки курячого карбонату лягають на дно шлунка як батискаф лягає на дно океанічної впадини.

закінчивши з рутиною, він бере цигарки, одягає чорну куртку і виходить на балкон курити. з балкону відкривається краєвид на спальний мікрорайон. будинки стоять як самотні постаті на пероні, горять поодинокі вікна. він вивчає колірну гамму вечора прискіпливо, скануючи кожен міліметр простру. вогні міста зливаються в пряне полотно зі спалахів, які виблискують, жевріють і помирають миттєво. він вдихає колірну палітру спальника разом із сигаретним димом.

сигарети зігрівали його простуджене серце і він трошки сп’янілий повертався до кімнати на 12-му поверсі панельного будинку, зауваживши те ж саме, що зауважував кожного вечора задовго до цього — у цій кімнаті занадто тьмяне світло. і він, скривившись, йшов до вимикача, гасив світло і тонув у цілковитій темряві квартири. потім були питання собі, гігабайти дивного контенту, переписки з незрозумілими людьми, перемовляння із самим собою у темряві голосом, який сушив йому горло.

в кімнаті пахло шкірою, старими журналами, фурнітурою 2000-х і косметикою його матері, яка жила тут кілька років тому. запах цей був такий тривкий і довговічний, що в‘ївся в меблі та шпалери, просякнув собою текстиль і партитуру його пам’яті.

— не забути почистити зуби, подумки казав собі він.

матір була для нього “маман”, жінка з легким туманцем в очах. вона залишила для нього цей простір власної зневіри, бо більше не могла тут дихати, власне, ця квартира дратувала її своїм запахом — запахом косметики і дешевого ковроліну. йому залишились дві пусті кімнати і борги за комуналку.

— встати і почистити зуби, повторював він собі подумки.

його мати, вона так любила його молочного кольору шкіру, його глибокі сині очі. "маман" завжди казала йому: ти талановитий хлопчик, ти обов’язково станеш великим.

— зуби, не забути почистити зуби.

якось, коли він був підлітком, маман, гладячи його світле волосся, сказала йому: тільки жінку, дитину й собаку можна любити беззастережно. тебе і будь-якого чоловіка буде любити тільки твоя мати, тільки й тільки твоя мати.

цей вечір, такий терпкий і монотонний, як і десятки попередніх вечорів, прогризав йому потилицю почуттям провини — провини за те, що він досі не став великим. але цей вечір, такий солодкий — він ховався за нього, як за ширму, бо ця ширма давала йому право бути недосконалим.

він відклав телефон. ліг на спину і мовчки вдивлявся в темряву. усвідомлюючи, що чим довше він вдивляється в неї — тим глибше темрява вдивляється в нього. нестерпне чорне полотно. урановий сплав. атоми карбону. чути тільки як б’ється його серце і як на кухні з крану капає вода.

не пручаючись, втративши останні сили і надії, він, так і не почистивши зуби, провалюється в сон. у сні до нього говорить його "маман", у сні він бачить її нарешті щасливою і вдоволеною, у сні батько знаходить для нього слова втіхи і любить його так само беззастережно як можна любити дитину, собаку та жінку.

***

вранці як завжди однаково він прокинеться, вилається на себе через те, що забув почистити зуби, почне поволі одягати штани, курити на балконі, далі шукати найтемніший серед відтінків спального району на позняках.